Стародавні народи як мінімум за 3000 років знали про використання гною, відходів, компосту, сидератів та золи для поліпшення родючості ґрунту. Деревна зола є потенційно дуже корисним промисловим, лісовим або побутовим залишком, і з точки зору сільського господарства її можна класифікувати як добриво. Вона містить дві основні поживні речовини: фосфор і калій (P і K), інші макроелементи: кальцій і магній (Ca і Mg), а також деякі мікроелементи: мідь і цинк (Cu, Zn). З ряду причин не бажано використовувати лише золу як джерело цих рослинних поживних речовин, оскільки зола суттєво впливає на хімічні властивості ґрунту. Окрім добрив, золу можна також класифікувати як поліпшувачі або кондиціонер ґрунту. Використання попелу у вирощуванні рослин слід аналізувати з трьох основних аспектів: зміни реакції рН, ефекту підживлення та екологічного впливу. Як добриво або поліпшувач ґрунту попіл можна використовувати лише на кислих ґрунтах. Зола створює лужну реакцію на ґрунті, і її застосування підвищує рН землі. Частина кислотності ґрунту нейтралізується. У випадках, коли значення рН лужного ґрунту збільшується до 6-7 шляхом внесення золи, ґрунт стає придатним для вирощування більшості овочевих культур. Використання золи на слабокислих та нейтральних ґрунтах (вищій рН) призведе до погіршення властивостей ґрунту. Тоді рослинам стане важче діставати з землі поживні речовини, насамперед фосфор та мікроелементи, що сприятиме втраті запасів гумусу в ґрунті. З іншого боку, використання попелу може нейтралізувати закислення ґрунту, що є звичайним процесом у лісових та орних ґрунтах у районах із сильними опадами (понад 600 мм на рік).