Дикі та одомашнені бджоли розробили захисні механізми для захисту як себе, так і своєї їжі від збудників та паразитарних нападів, що зменшують небезпеку для всієї бджолиної громади. Фізіологічний захисний механізм - кутикула, яка служить бар’єром і мікрофлорою кишечника, може захистити окрему бджолу від ряду захворювань. Клітинні та тканинні захисні механізми (гемолімфні клітини, ферменти) сприяють стійкості до інфекцій. Кишковий клапан дозволяє бджолам фільтрувати поглинуті спори, тому це ще один механізм стійкості до хвороб. Такі індивідуальні реакції разом з коротким терміном життя бджіл та швидким обміном зі здоровими особинами можуть обмежити поширення захворювання серед бджіл у межах громади. Але не менш важливими є механізми поведінки бджіл, які також сприяють обмеженню поширення хвороб та шкідників. Стійкість до варроа Стійкість до варроа - це здатність бджолиної громади успішно жити з цими паразитами. Первісний господар варроа, китайський вид бджіл Apis cerana має ряд важливих захисних механізмів, що дозволяють бджолиному товариству розвиватися в присутності варроа. Тобто кліщ присутній в громаді, але його кількість не зростає до рівня, коли це небезпечно для виживання громади. Простіше кажучи, варроа не вбиває спільноти A. cerana, незалежно від того, утримуються бджоли у вуликах чи живуть вільно у природі. Також існує висока мінливість захисних механізмів у європейських бджіл Apis mellifera. Хоча ці механізми не настільки розроблені, як ті, що були у A. cerana, існує думка, що адаптація та селекція можуть посилити принаймні частину механізмів і дати можливість спільнотам A. mellifera співіснувати з варроа тривалий час. Тож селекція бджіл вважається єдиним довгостроковим рішенням для боротьби з варроа. Більшість пасічників вважають, що кожну бджолину колонію слід підтримувати міцною та у добрій формі. Також є дуже важливим контроль використання пестицидів у сільському господарстві та усунення недбайливих пасічників, які нехтують своїми вуликами.