Зола використовується меншою мірою для нейтралізації кислотності ґрунту, оскільки переважно застосовуються вапняк, доломіт і карбокальк. Зола діє швидше, ніж вапняк, але у половину слабше. Оскільки зола не тільки нейтралізує кислотність ґрунту, а й має інші хімічні властивості, то збільшення її кількості, щоб дорівняти за силою дії до вапняку, не є доцільним. У скандинавських країнах, США та Канаді, як правило, не застосовують понад 1-1,5 т/га кожні 2-3 роки з обов'язковим контролем реакції рН ґрунту. На надзвичайно кислих лісових або лучних ґрунтах рекомендації щодо одноразового внесення золи можуть становити до 5 т/га. Підживлюючий ефект золи обумовлений концентрацією у ній поживних речовин. Незалежно від породи деревини, в золі немає азоту, дуже мало фосфору (в середньому 1-2%, максимум 4-7% P2O5) та калію (в середньому 7-12% K2O). Підживлення золою на кислих ґрунтах, бідних калієм, є виправданим, а також для каліофільних видів рослин. Зола не повинна бути основним джерелом калію для підживлення, оскільки кількість калію, яку слід використовувати для підживлення овочів та польових культур, часто становить 200-300 кг К2О/га на рік, а для цього потрібно 2,5-3,5 т/га золи. Це принаймні в 5 разів більше оптимальної кількості з точки зору впливу на рН ґрунту (1-1,5 т/га кожні 2-3 роки). З екологічної точки зору, зола також містить значну кількість вторинних поживних речовин кальцію 26-40% і магнію 3-5%. Це робить золу сприятливим поліпшувачем для кислих ґрунтів та деревних насаджень. Попіл може містити значну кількість цинку та міді, які є важливими для рослин, але як важкі метали вони також можуть бути екологічною проблемою.