Гіменолепідоз це гельмінтоз з групи цестодозов, характеризується розладами функції шлунково-кишкового тракту. Збудником є стрічкові гельмінти Hymenolepis nana (ціп'як карликовий) і H. diminuia (ціп'як щурячий). Найбільше клінічне та епідеміологічне значення має карликовий ціп'як. З проковтнутих людиною яєць карликового ціп'яка в кишечнику вилуплюються личинки, які в ворсинках слизової оболонки розвиваються в цистіцеркоїди. Через 6-8 днів цистіцеркоїди виходять в порожнину кишечника, де перетворюються в статевозрілих гельмінтів, здатних продукувати яйця. Щурячий ціп'як паразитує в кишечнику щурів і мишей, личинки - в хлібній молі, тарганах, блохах. Резервуар і джерела збудника: карликового ціп'яка - людина, щурячого ціп'яка - миші, щури, зрідка людина. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шляхи передачі - побутовий, харчовий, водний; провідний фактор передачі - брудні руки. При недотриманні правил особистої гігієни можливі випадки повторного самозараження. Діти хворіють в 4-5 разів частіше, ніж дорослі. Зараження гіменолепідозом найчастіше відбувається від хворої людини. Щурячим ціп'яком людина заражається при поїданні тіста і погано пропеченого хліба, в яких містяться заражені комахи. Зараження часто веде до розвитку безсимптомного носійства. Клінічно хвороба проявляється розладами травлення, зниженням апетиту, нерідко проносами, нездужанням, головним болем, клінічними симптомами алергії (свербіж шкіри) і ін. Захворювання, викликане щурячим ціп'яком, має подібну картину перебігу. Діагностують гіменолепідоз шляхом аналізу калу на наявність яєць гельмінта. Лікування: ефірний екстракт з кореневищ чоловічої папороті, гарбузове насіння, фенасал, празіквантел, азінокс.