Вісцеральний лейшманіоз (кала-азар) - природно-осередкове тропічне захворювання, що характеризується лихоманкою, анемією, збільшенням і подальшим ураженням печінки і селезінки. Збудник: рід Leishmania: L. donovani, L. infantum, L. chagasi (infantum). Резервуар і джерела збудника: людина, шакали, лисиці, собаки, гризуни. Переносник - москіти Phlebotomus і Lutzomyia. Лейшманіози відносяться до природно-вогнищевих захворювань. Поширення лейшманіозів збігається з ареалом переносників - москітів. Захворювання зустрічається у 88 країнах, переважно тропічному і субтропічному кліматі. Близько 12 млн. людей страждають від лейшманіозів. Щороку хворіє близько 2 млн. осіб, а приблизно 350 млн. живе в зоні ризику. Близько 90% випадків вісцерального лейшманіозу реєструється в Індії, Бангладеш, Непалі, Судані, Ефіопії і Бразилії. Індійський вісцеральний лейшманіоз (кала-азар) поширений в Пакистані, Бангладеш, Непалі, Китаї, країнах Індокитайского півострова. Характеризується періодичним виникненням великих епідемічних спалахів, що охоплюють тисячі людей. Середземноморсько-середньоазіатський вісцеральний лейшманіоз поширений в країнах Середземномор'я, Близького і Середнього Сходу, Африки, в Північному і Північно-Західному Китаї, Казахстані, Середній Азії і Закавказзі. Розрізняють 3 фази розвитку захворювання. Початковий період проявляється первинним афектом у вигляді виразки на місці укусу москіта, загальною млявістю, адинамією, незначним збільшенням селезінки, підвищенням температури тіла. Період повного розвитку (2 фаза) хвороби характеризується лихоманкою, збільшенням селезінки, печінки, периферичних лімфатичних вузлів. У 3-му періоді виражена спленомегалія протікає на тлі загального виснаження, зниження тонусу м'язів, з'являються набряки і асцит, лейшманоїди (вузлики на шкірі), кровотеча, анемія і т.д. На заключній стадії захворювання розвивається кахексія (крайній тип виснаження). Можливі рецидиви захворювання. Лікування: препарати 5-валентної сурми; пентамідин.