Піраканта

Всім знайома картина похмурого зимового саду, де голі кущі та дерева чорніють на тлі снігу. А так хочеться надати яскравих барв зимовому пейзажу! З цим завданням допоможе впоратися піраканта – незвичайний вічнозелений чагарник. Рослина мало відома звичайним квітникарам, її частіше використовують креативні ландшафтні дизайнери. Справа в тому, що цвітіння кущів рясна, сніжно-біла. А взимку колір перетворюється на яскраво-червоні ягоди – чагарники ніби горять вогнем. Прочитати про переваги піраканти можна тут, а про різноманітність сортів тут!

Крім краси, ягоди принесуть користь, оскільки є чудовим кормом для птахів, що зимують. Як розпізнати рослину серед інших? Які особливості та чим корисна піраканта?

Ботанічний опис піраканти

Піраканта – яскравий зелений багаторічний чагарник із прямостоячими або розлогими гілками. У висоту рослина може досягати від 3 до 6 м. Має дуже високу інтенсивність росту. Нерідко рослину плутають із дуже схожим на нього кизильником. Однак досвідчені садівники та ландшафтні дизайнери знають про одну головну відмінність. На відміну від дуже схожого двійника кущі піракантів мають рідкісні, але дуже гострі і довгі шипи. Вони можуть досягати до 2,5 см. Укол такого шипа досить болісний і пекучий.

Листя чагарника овальне, навіть яйцевидне, сильно витягнуте. Мають темне зелене забарвлення і в теплих регіонах на зиму не опадають, а набувають трохи червонуватий відтінок. Прожилки на листовій пластині виражені слабо, рельєфності немає, край зубчастий.

Коренева система рослини міцна, добре розгалужена. Іде на глибину до 1,5 м, другорядні коріння знаходяться ближче до поверхні ґрунту.

Навесні рослина обливається великими білими ароматними квітками, зібраними у великі щиткоподібні суцвіття. Листя за такою білою шапкою практично губиться. Квітка дуже схожа на вишневу, складається з 5 овально-довгастих пелюсток, по центру розташовується від 10 до 15 тичинок. Суцвіття дуже привабливі для комах, оскільки мають сильний аромат та медоносні якості.

Після закінчення періоду цвітіння дома суцвіть з'являються пучки красивих великих щільних ягід оранжевого чи яскравого червоного відтінку. Зовні вони за своїм зовнішнім виглядом дуже нагадують горобину чи мініатюрні яблучка. Діаметр ягідки рідко перевищує 0,5 см, він має сферичну форму. Розташовуються плоди на довгих плодоніжках, зібраних у пучок. Харчової цінності для людини вони не мають, зате є улюбленими ласощами для птахів.

Історія піраканти

Піраканта – давно відома, проте мало популярна рослина із сімейства рожевих. Достеменно невідомо, ким вперше воно було відкрито, проте його декоративна цінність була сповна оцінена. У нашому регіоні чагарник часто не вважають чимось незвичним. Та й знайти його не так просто. Тому він росте далеко не в кожному саду. Як правило, використовують його лише модні ландшафтні дизайнери, які стежать за останніми тенденціями.

Однак, за всієї непопулярності чагарника за останні роки з одного його виду вже вивели кілька інших сортів: вузьколисту, яскраво-червону, шарлахову та городчасту піраканту.

Чому так назвали рослину

Назва рослини «піраканта» походить від грецької мови. Якщо розібрати його на окремі частинки, можна отримати два слова: pyr і akanthos. У перекладі вони означають «вогонь» та «шип». Тобто, це чагарник із шипами та вогненними плодами.

За іншою версією піраканта так і називається «вогненний шип». Невідомо, чи через яскраво-червоні свої плоди, чи тому, що укол від колючки залишає неприємне пекуче відчуття.

Цікаві факти

Виходячи з назви, багато хто приходить до висновку, що така рослина занадто вимоглива і нестерпна, але це не так. Піраканта відноситься до розряду тих декоративних чагарників, які зовсім невибагливі до складу та якості ґрунту, не люблять пересадок та ідеально виростають у півтіні.

Головна умова для успішного росту рослини на вашій ділянці – захищеність від сильних поривів вітру та яскравого сонця. До догляду рослина теж невибаглива. Достатньо спочатку весни обрізати чагарник і надати йому потрібної форми, видалити старі плоди, один раз за сезон внести добрива та помірно поливати. За такі мінімальні зусилля рослина віддячить гарним зовнішнім виглядом будь-якої пори року.

Батьківщина та територія поширення піраканти

Батьківщиною піраканти вважаються південні та східні регіони Азії. Там вони ростуть у дикій природі. Особливо великі посадки спостерігаються у Китаї та Японії. Там рослина росте у дикій природі.

Крім природного ареалу проживання, знайти піраканту, що росте у відкритому ґрунті, можна на території півдня Європи. Рослина віддає перевагу теплому, без суворих морозів і різких перепадів температури клімату. В особливо холодних регіонах чагарник можна зустріти лише як кадочну культуру.

Застосування піраканти

Застосовувати піраканту можна будь-де. Це універсальний чагарник, що чудово виглядає в будь-якій композиції. Дуже часто рослину використовують для створення вічнозелених огорож. Більш низькорослі різновиди аналогічно застосовують для бордюрних посадок навколо палісадників.

У відкритому ґрунті піраканта чудово виглядає в одиночних посадках, композиціях на задньому фоні. Використовують її для озеленення терас, альтанок, літніх майданчиків та кам'яних садів.

У Китаї та Японії піраканту застосовують як основу для створення бонсаїв. Низькорослі сорти можна використовувати як кадочну культуру.