Рамбутан

Рамбутан - вічнозелене тропічне дерево родини Сапіндові, з надзвичайно смачними, корисними плодами. 

Рамбутан: ботанічний опис 

Рамбутан - тропічне вічнозелене дерево з прямим циліндричним стовбуром, покритим тріщинуватою, шорсткою, сірою або червонуватою корою, від якого відходять товсті гілки, що формують густу, розкидисту крону. Максимальна висота рослини близько 25 метрів, проте, настільки вражаючих показників досягають лише ті дерева, які були вирощені з насіння. Що стосується саджанців, отриманих шляхом вегетативного розмноження, то вони зрідка виростають вище 12 метрів. 

Великі, шкірясті, перисті листки розташовуються в черговому порядку. Вони складаються з парної (10-30 шт.) кількості довгасто-еліптичних або овальних часток, з гострим кінчиком, цільним краєм, округлою основою і явно вираженим жилкуванням. Верхня частина листової пластини гладка, темно-зеленого або смарагдово-зеленого кольору, тоді як нижня покрита невеликими виступами зі сполучної тканини.  

У період цвітіння на рослині з'являються дрібні, правильні, одностатеві або двостатеві квіти, зібрані у великі термінальні суцвіття. Квітка складається з жовтих, білих або зелених чашолистків, а пелюстки у них повністю відсутні. Що стосується чоловічих квітів, то у них розвиваються виключно тичинки. 

Після запилення (прямого або перехресного) на рослині починають формуватися плоди - овальні або округлі ягоди, зібрані в невеликі кисті. Вони мають шкірясту, червону, жовту, зеленувато-жовту або помаранчеву шкірку, покриту м'якими, м'ясистими волосками, напівпрозору, білу або рожеву, кисло-солодку м'якоть і одне світло-коричневе, горіхоподібне насіння. 

Коренева система стержневидна з великим товстим, сильнорозгалуженим центральним коренем.

Рамбутан: історія

Рамбутан здавна вирощували на території Південно-Східної Азії для отримання його солодких, поживних і дуже корисних плодів. У 13 столітті ця рослина була завезена арабськими торговцями на територію Африки, проте в промислових масштабах його почали вирощувати в Конго, ПАР, Маврикії і на Занзібарі лише на початку 20 століття.

В кінці 19 століття саджанці рослини були завезені до Таїланду, де успішно інтродуковані. Примітно, що зараз саме ця країна є найбільшим імпортером плодів рамбутана в світі.

В цей же час рослину натуралізували і в Центральній Америці (Суринам, Коста-Ріка, Колумбія, Мексика), однак всі спроби вирощування цього фрукта в США зазнали цілковитої поразки.

У 1930 році перші саджанці рамбутана були завезені на територію Австралії, і вже через 40 років ця країна змогла не тільки забезпечити своє населення смачними плодами, а й почала імпортувати їх в інші країни.

До Європи рамбутан був завезений на початку 18 століття, проте тут він і до тепер культивується виключно як оранжерейна або кімнатна рослина.

Рамбутан: особливості назви

Перший опис рослини зробив відомий англійський ботанік Карл Лінней у 1767 році, який і присвоїв їй латинське ім'я «нефеліум». Однак, у всьому світі вона більше відома під малайською назвою «рамбутан», яке перекладається як «волосся». Це ім'я дуже пасує цьому екзоту, оскільки його плоди дійсно густо вкриті довгими, м'ясистими волосками. Саме ця особливість рослини відображена і в його народних назвах: у Франції його називають «волохатим лічі», а у В'єтнамі «чом-чом», тобто «розпатлана зачіска».

На незвичайну будову плодів рамбутана вказує і його офіційна видова назва, що перекладається як «схожий на реп'ях».

Рамбутан: де росте

Природний ареал рамбутана перебуває на території Південно-Східної Азії. Цю рослину було введено в культуру ще в незапам'ятні часи, тому в наші дні у дикому вигляді вона майже не зустрічається.

Рамбутан був успішно інтродукований в Таїланді, Австралії, Південній та Центральній Африці і в Центральній Америці. Крім того, його культурним вирощуванням як плодової, декоративної та/або кімнатної рослини займаються практично у всіх країнах світу.

Рамбутан: застосування

Рамбутан у всьому світі культивують переважно для отримання його солодких, поживних і дуже смачних плодів. Їх вживають у їжу в сирому вигляді або ж консервують разом з цукром. Крім того, їх часто переробляють на джеми і желе. Насіння також вживають, проте виключно у смаженому вигляді. Вони мають яскраво виражений горіховий смак, тому ними нерідко замінюють більш дорогі види горіхів в кондитерській промисловості.

Насіння рамбутана багаті на органічні масла (особливо арахінове і олеїнове), які використовують у харчовій промисловості, а також для виготовлення мила і косметики.

Рамбутан має досить міцну деревину, з якої виготовляють невеликі столярні вироби, а також застосовують у будівництві. А з кори, листя і коріння рослини роблять фарбу.

Використовують рамбутан і в народній медицині: з його кори виготовляють настої для лікування діабету і гіпертензії, з плодів - ліки для полегшення стану при дизентерії та діареї, а з листя - кашку проти головного болю.

В нашій країні рамбутан культивується в якості кімнатної рослини. При правильному догляді вона не тільки буде радувати вас своєю яскравою, блискучою зеленню, а й стане джерелом смачних і корисних плодів.