Вика яра

Вика яра - невисока, однорічна, сидеративна, трав'яниста рослина родини Бобових, яку вирощують переважно в якості корму для домашніх тварин.  

Вика яра: ботанічний опис 

Вика яра - невисока (від 60 до 100 см), однорічна, трав'яниста рослина, з тонким, еластичним, густолистяним, вилягаючим, слабогіллястим або не гіллястим стеблом. Який зазвичай має темно-зелене або зелене забарвлення. 

Невеликі, складні, парноперисті, м'які, глянцеві листя розташовуються в черговому порядку. Вони складаються з декількох пар маленьких, серцеподібних, оберненояйцеподібних або стріловидних часток, з звуженою основою, увігнутою або тупою вершиною, цільним краєм, коротким черешком і невеликими вусиками на вершині, за допомогою яких листочки можуть чіплятися за інші рослини. Забарвлення листової пластини зазвичай яскраво-зелене або зелене.

У період цвітіння (червень-липень) на рослині з'являються невеликі, неправильні квіти, метеликового типу, зібрані в рідкісні, малоквіткові (по дві-три квітки), гроновидні, пазушні суцвіття. Забарвлення віночка може бути червоним, білим, фіолетовим або рожевим. Квіти вики ярої мають одну характерну особливість - вони запилюються самостійно, без стороннього втручання.  

Після запилення на рослині починають формуватися плоди - довгасті, сплюснуті, багатонасінні боби, з дрібним, округлим, коричневим насінням всередині.  

Коренева система потужна, стрижневидна, з великим, довгим, сильнорозгалуженим центральним коренем.

Вика яра: історія

За свідченнями істориків, батьківщиною вики ярої є Передня Азія. Саме з цього регіону вона була завезена на територію Середземномор'я, а звідти - до Західної і Північної Європи і на Кавказ. В культуру ця рослина спочатку була введена для отримання поживного зерна, яке вживали в їжу на рівні з горохом і чиною. Однак, через досить низькі смакові якості, з часом вика яра стала вирощуватися виключно в якості кормової культури.

Перші згадки про віку яру датуються ще 3 століттям до нашої ери. Давньогрецький історик і філософ Теофаст описує її як значиму харчову рослину, яку багато хліборобів вирощують для того, аби "у корів молоко прибувало". А перший науковий опис вики ярої зробив англійський ботанік Карл Лінней в 1753 у своїй книзі "Види рослин".

На території нашої країни рослина вирощується з 18 століття - принаймні саме про це писав відомий ботанік Йоганн Рим в 1785 році.

Вика яра: особливості назви

Вперше назва роду "vicia" згадується в записках римського ботаніка Маркуса Варро, який є автором першого в світі підручника з сільського господарства. Це ім'я походить від латинського дієслова "закручувати" і належить, в першу чергу, до тонких вусиків рослини, які буквально крутяться навколо свого листя, а також чіпляються за іншу рослинність, "прикручуючи" її до господаря.

Вика яра: де росте

Природний ареал вики ярої перебуває на території Північної півкулі. У дикому вигляді ця рослина зустрічається на сухих луках, на полях, узліссях, схилах пагорбів і на городах Середньої, Передньої і Південно-Східної Азії, Північної Африці та в Європі. У 19 столітті рослина була натуралізована на території Північної Америки.

У культурі вика яра вирощується практично повсюдно як дуже цінна, кормова і сидератна рослина.

Вика яра: застосування

Вика яра - невисока, зелена, трав'яниста рослина, яку найчастіше вирощують в якості зеленого корму для худоби. Вона має цілком-таки їстівні боби, однак через досить низькі смакові якості в їжу вони вживаються вкрай рідко.

А ще вику яру вирощують як сидерат - органічне добриво, яке утворюється після оранки землі разом з молодою порослю.