Вольварієла

Вольварієла - невеликий, пластинчастий, їстівний або неїстівний (залежить від виду) гриб сімейства Плютєві, який особливо цінують і люблять в південно-східній Азії.

Вольварієла: ботанічні характеристики

Вольварієла - невеликий, досить поширений, наземний або паразитарний гриб, з округлою, правильною, гладкою, волокнистою або шовковистою шапкою. У молодих грибків вона має напівкулясту або дзвіночкову форму, проте з віком вона стає зонтикоподібною або злегка випуклою, а в її центі з'являється невеликий горбок. Шапка покрита тонкою, сухою або трошки слизовою, що легко відділяється шкіркою, забарвленою в білий, сірий або кремовий колір. Під нею ховається кремова, жовтувата або біла, щільна, ароматна м'якоть, яка при зрізі може трохи темніти (але не завжди).

Спороносний шар пластинчастий, з товстенькими, вільними, білими пластинками, які з віком темніють і набувають буре або коричневе забарвлення. У молодих грибочків гіменофор практично повністю прихований під щільним, білим покривалом, яке в міру дозрівання гриба розривається, залишаючи невеликі клаптики на шапці. А ось на ніжці кільце від покривала відсутнє.

При розриві захисного шару розсіюється рожевий або жовтий споровий порошок, який складається з безлічі яйце-видних або еліпсоїдних, гладких спор.

Ніжка досить рівна, циліндрична, з невеликим, бульбоподібним потовщенням в нижній частині. Вона покрита коротким, залозистим опушенням або ж має гладку поверхню.

Вольварієла: історія і особливості назви

Вольварієла - це досить поширений гриб в нашій країні, проте більшість грибників дивляться на нього з побоюванням, тому в козуб він потрапляє вкрай рідко. А ось на Русі його широко вживали в їжу і вважали вкрай корисною добавкою до осіннього раціону.

Перший науковий опис гриба зробив італійський міколог Карло Луїджі Спегацціні в 1838 році. Саме він назвав його "вольварієла", що в перекладі з грецької мови означає "пишна оболонка". Таке шикарне ім'я цей гриб заслужив в першу чергу завдяки своєму досить-таки привабливому зовнішньому вигляду.

Вольварієла: де росте

Природний ареал зростання вольварієли досить великий, так як зустрічається цей гриб практично на всіх континентах земної кулі , за винятком хіба що Антарктиди (та й в Арктиці його не знайти). Так як цей грибок є сапрофітом, то в природних умовах він вважає за краще рости на повалених деревах, гілках і пнях, в лісовій підстилці і на купах рослинного сміття, сприяючи таким чином їх розкладанню. Крім того, він може виростати і на живих деревах і кущах, як паразит, однак при цьому він не вважається небезпечним і не призводить до гниття або до загибелі господаря.

В Японії і Китаї вольварієла досить широко використовується в кулінарії, тому на території цих країн її вирощують в промислових масштабах.

Вольварієла: застосування

Більшість видів вольварієли - це цілком-таки їстівні грибочки, які широко використовуються в кулінарії для приготування перших страв, гарнірів, запіканок та печені. Незаперечним плюсом цього гриба вважається простота його приготування - зібрані грибочки досить проварити протягом 15 хвилин і вони стають цілком придатними для вживання в їжу.

Однак при зборі вольварієли слід бути гранично обережним - її двійником вважається смертельно небезпечний білий мухомор, який вже точно не можна їсти. Характерною відмінністю мухомора вважається велике кільце із залишків покривала на ніжці, яке в вольварієли повністю відсутнє.