Хотіла написати один з рецептів (і есе в скороченому викладі) з чудової книжки Макловича, купленої на варшавській "блошці" в старому місті, але трошки пізніше. А зараз, поки ще є - купуйте на найближчому базарі помідори сорту "Кристал". Вони виглядають абсолютно банально: кругленькі і червоненькі. Але цей смак... Коли розкусюєш досить тверду шкірку (дивіться, шоб не обробились, бо воно бризкає скрізь), під нею - спочатку кисленьке... А потім - солодко-солодко. Це просто якийсь концентрований смак помідору, а я знаю, що кажу. Єдина асоціація - італійські vesuvio piennolo, їх регулярно восени завозили в Одесі в Tavernetta. І в мене з ними була коротка, але цікава історія. Я вже звільнилась з компанії, але мені написала тодішня маркетинг-директор: "Лиза, нам привезли помидоры из Италии, ты можешь написать пару строк?". Я погодилась лише заради компанії і власника, бо дуже поважаю. Інформації було "ніц", але я нарила (перекладала з італійської) і відправила їй ("маркетинг-директорці") про те, що помідори мають унікальний смак, завдяки мінеральній землі біля Везувію, а ще - можуть зберігатись свіжими до нового сезону, бо їх підвішують на мотузках біля хати або погребу, і через щільну шкірку смак з часом лише стає більш концентрованим. (Бо волога поступово випаровується, і кисло-солодкий смак концентрується). Що написала в пості маркетинг-директор? "Придите попробовать уникальный кисло-сладкий вкус". Так от, якщо побачите схожі помідорки (перепрошую, все зжерли, дякувати, що цей дріб зібрала), питайте, що за сорт? Бо як скажете: "Кристал", вам відповідять: "Кристал, кристал!..". Але то буде неправда, швидше за все. Так що слово "Кристал" не кажіть ні в якому разі, поки його не скаже продавець. Це смачніше за "чорний принц", "ківі" і "волове серце". Хрест на пузі. Обіймаю.