Найкращі результати досягаються, коли цибуля вирощується після посівів, які удобрюють гноєм (капуста, огірки, картопля, помідори, перець тощо). Слід вибирати підвищені та відкриті місця з глибокими, теплими, структурними, родючими ґрунтами та без бур’янів. Після видалення попереднього врожаю його неглибоко оруть, щоб спровокувати появу сортів цибулі для вирощування в садах з бур’яном. Протягом осені їх заорюють на глибину 30-35 см. Рано навесні після розкидання мінерального добрива до нього повертаються перед сівбою підготовки ґрунту. Цибуля посідає друге або третє місце в сівозміні. Вона дуже сприятливо реагує на підживлення компостованим гноєм. Органічний гній необхідний для бідних на гумус ґрунтів. Фосфор і калій дають перед посівом або посадкою, а азот двічі. Надлишок азоту діє так, що м’якоть цибулини стає занадто пухкою, тоді як фосфор і калій сприятливо впливають на прискорення дозрівання, розмір і стійкість цибулини. Пізнє додавання азоту подовжує вегетацію, тому цибуля дозріває лише в кінці літа. Великі потреби цибулі в калію виникають через дуже малу можливість використання його з ґрунту. Його нестача збільшує схильність до розвитку квітів і пагонів. Дефіцит міді, що спричиняє некроз, можна придушити, додавши 200-300 кг/га подрібненого в порошок сульфату міді або обприскуючи овочі солями купруму. Якщо реакція ґрунту нейтральна, додавати марганець не потрібно, в зворотному випадку корисно додавати 30-150 кг/га сульфату марганцю. Цибуля чутлива до кислотності ґрунту. Поганий ріст і розвиток у ґрунтах з рН 5,8 зумовлений токсичною дією розчинного алюмінію, а при рН вище 6,5 - нестачею марганцю. На початку вегетації урожай можна збагачувати 200 кг/га КАН. Слід уникати калійних добрив, що містять хлор. Цибуля потребує багато поживних речовин в кінці росту, а надземні частини - більшої кількості, ніж корінь і цибулина.