Бугила городня походить з Кавказу, Південно-Східної Європи та Близького Сходу. У Західну Європу її завезли ще в часи Римської імперії. Пліній використовував її для лікування чуми.

Вирощується як однорічна рослина. Виростає у висоту до одного метра. Стебло прямостояче, порожнисте і розгалужене, корінь тонкий і веретоподібний. Має подвійні листки та маленькі білі квітки, зібрані в щитоподібні суцвіття. Плід містить дві насінини із запахом анісу.

Як культивовану рослину її вирощують у садах, але її можна зустріти серед кущів, чагарників, на необроблених занедбаних землях, полях.

Час цвітіння - з травня по серпень, залежно від середовища росту та погодних умов. Смак гіркий, пахне анісом. Листя збирають до цвітіння, сушать у теплому місці в тіні. Його подрібнюють і зберігають у скляній посудині. Насіння також сушать і зберігають у герметично закритій і темній упаковці.

Лікарський вміст: ефірні олії, біофлавоноїди, апіїн, гіркі речовини, калій, кальцій, залізо, метилхавікол та ін.

Застосування:

- при подагрі;

- при запаленні очей (кон’юнктивіт - накладається теплий компрес);

- при ревматизмі й артриті (на уражену ділянку накладають теплий компрес);

- при інфекції сечового міхура (для збільшення виділення сечі);

- при проблемах з травленням (шлунок і кишківник, як гіркий тонік для зміцнення шлунка) та при геморої;

- при захворюваннях крові та судин (розріджує густу кров, при підвищеному тиску, для лікування варикозу);

- при захворюваннях легенів (кашель і катар);

- при шкірних захворюваннях (екзема, синці, зморшки, вугри, різні шкірні інфекції. Свіжий сік застосовується для промивання шкірних висипів і ран. Відоме використання у вигляді маски для еластичності та очищення шкіри);

- при жіночих захворюваннях (матки та яєчників);

- при депресії та склерозі.