У китайських записах, починаючи з 4 століття до нашої ери, він згадується як дуже ефективний при лікуванні нудоти, болю в животі, зубного болю, кровотеч та ревматизму. Він використовувався Конфуцієм для міцності та здоров’я, тоді як у середні віки різні правителі надавали йому властивості афродизіаку. Він «прийшов» до Європи в 9 столітті і є однією з найдавніших неєвропейських спецій. В Англії в середні віки його подавали на стіл з сіллю і перцем як основну пряність. Майже в кожному місті північної Англії була вулиця, названа на честь цієї спеції "Імбирна вулиця". У 16 столітті його використовували як природний засіб проти чуми. У лікувальних цілях використовується лише корінь, отриманий в результаті вирощування. Висаджується навесні в удобрений ґрунт, а через десять місяців викопується. Ретельно вимиті та очищені коріння слід замочити у воді на 24 години, а потім висушити на сонці. У 100 г має 80 ккал і містить 1,82 г білка, 0,75 г жиру та 18 г вуглеводів. У значних кількостях містить деяку кількість вітаміну С, вітамінів групи В, у менших кількостях - пантотенову кислоту та ніацин, незамінні олії (не менше 1,5 відсотка) з цингібером, цингеролом різкого смаку і шогаолом Завдяки інгредієнту куркумін (жовтий пігмент), який залишається в травному тракті, він є захистом від поліпів та раку товстої кишки. - ефективний при нудоті та блювоті, спричинених різними станами та захворюваннями, покращує травлення, сприяючи виробленню слини, травних соків та жовчі, - запобігає здуття живота, а азіатська медицина використовує його для лікування застуди та полегшення дихання, - сприяє скороченню серця, запобігає утворенню згустків крові, знижує рівень холестерину і надає протизапальну і навіть стимулюючу дію на імунну систему - регулярний прийом пригнічує хронічну втому, покращує пам’ять.