Як правило, часник – рослина дуже стійка до низьких температур, тому може добре зимувати при низьких температурах. Тож для нормального росту та розмноження і головка часнику, і зубчики повинні піддаватися впливу низьких температур. Часник не переносить себе або будь-яку цибулю як попередню культуру, і бажано садити його в ту ж землю лише через п’ять років. Це найбезпечніший і екологічно чистий захід проти стеблових нематод (Ditylenchus) та попелястої гнилі (Sclerotium), які можуть завдати дуже великої шкоди врожаю. Протягом вегетаційного періоду догляд за часником зводиться до підживлення, зрошення, боротьби з бур’янами, хворобами та шкідниками. Зі шкідливих організмів тваринного походження в посівах часнику найчастіше фіксували втрати від ґрунтових паразитів коваликів (Elateridae), цвіркунів (Melolontha), стеблевих нематод (Ditylenchus) та часникових мух (Helomyza lurida). Препарати на основі спиносаду та азадирактину можуть застосовуватися проти мух. У регіонах, де регулярно вирощують цибулю і часник, майже щороку трапляються хвороби із групи пероноспорозу (Peronospora), пукцинії (Puccinia) та цвілі або гнилі (Botrytis, Sclerotium). Економічно найбільш шкідливий - це пероноспороз, який за дуже короткий проміжок часу може спалити надземні органи цибулі-порею та часнику. Якщо часник виробляють на менших грядках на присадибних ділянках, висаджуючи здорові цибулини в прийнятній сівозміні (на одній грядці лише кожний четвертий або навіть краще на п’ятий рік), а з бур’янами борються механічно (зриваючи та окопуючи), то під час нападу часникової мухи необхідно покрити такі поверхні плівкою та/або повісити жовті клейкі дошки. Інші гарантії виробництва часнику для власних потреб, як правило, не потрібні. Основою здорової і стійкої рослини є здоровий ґрунт, з якого вона росте і з якого живиться. Доведено, що на такій землі росте менше бур’янів.