Як трав’яниста рослина, каглан має надзвичайно високий вміст дубильних речовин, що становить від 18 до 30%, а також містить торментил глікозид, ефірну олію, флавоноїди, катехін, елагову кислоту, хінову кислоту, віск, смолу та крохмаль. Корінь, який викопують у березні або листопаді, використовують як лікарський засіб. Листя, стебла та квіти збирають з червня по серпень. Калган вважається одним з найбезпечніших природних в’яжучих засобів завдяки високому вмісту дубильних речовин, тобто речовин, що викликають усадку і, потім, викид. Застосовується при дизентерії, черевному тифі, кровотечах з товстої кишки та заднього проходу, запаленні слизової шлунка та кишечника. Доведено, що калган скорочує час діареї, спричиненої ротавірусом, а також час, необхідний для регідратації у дітей, але потрібні додаткові дослідження. Для зовнішнього застосування настій кореня використовують для полоскання запаленого горла та ротової порожнини. Він також використовується для лікування виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, геморою, пародонтиту, гнійних ран, ран, що важко загоюються, кон’юнктивіту та блефариту та надмірної сльозотечі з очей. Останнім часом його застосовують при рясних менструальних кровотечах, лейкореї та нетриманні сечі. Необхідна обережність при тривалому застосуванні відварів та порошків через сильну в’яжучу дію, а листя малини більше підходять для використання. Листя, стебла та квіти використовуються для лікування цирозу печінки, що призводить до набряків та асциту (скупчення рідини в порожнині геріотонеуму). Зелені частини також мають дуже ефективний антигельмінтний ефект, що означає, що вони знищують або виганяють кишкових глистів. Вагітним і жінкам, що годують немовлят, людям із гарячкою, зниженою кислотністю шлункового соку, високим кров’яним тиском на стадії декомпенсації, підвищеним протромбіновим індексом або атонічним запором слід уникати калгану. Причина криється в тому, що ця рослина викликає звуження капілярів.