Захворювання виникає через паразитування в організмі гельмінтів роду Strongyloides (круглі черви), переважно Strongyloides stercoralis (угриця кишкова). Стронгілоїдоз широко поширений в країнах з тропічним і субтропічним кліматом, в ендемічних районах може вражати до 40% населення. Всього за сумарними даними стронгілоїдозом заражено від 100 до 200 млн осіб в 70 країнах світу. Значна ураженість людей стронгілоїдозом відзначена в деяких країнах Південної Азії, Східної та Південної Африки, Австралії, США, в багатьох країнах Європи, в Грузії, Азербайджані, Молдові, Україні, Росії. Хвороба зустрічається переважно в сільській місцевості, де, зокрема, відзначені осередкові спалахи стронгілоїдозу серед осіб, які за своїм фахом стикаються з землею - шахтарі, землекопи, працівники цегельних заводів, дорожні будівельники, працівники овочевих баз, працівники сільського господарства і т.д. Резервуар і джерело збудника - заражена людина. Зараження відбувається через заражений грунт. Можуть хворіти собаки і кішки. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шляхи передачі - харчовий і водний. Можливе зараження при активному проникненні личинок гельмінта в шкіру. Спостерігається також внутрішньокишкове зараження. У рідкісних випадках відзначено безпосереднє зараження людини від людини. На ранній стадії захворювання відзначаються підвищення температури тіла, висипання на шкірі, біль у м'язах і суглобах, катар верхніх дихальних шляхів, порушення травлення. На пізній хронічній стадії відзначаються нудота, болі у верхніх відділах живота, в правому підребер'ї, можливі висипання аналогічні кропивниці, періодично пронос, блювота. Іноді розвиваються бронхіт і запалення легенів. При важких формах прогноз несприятливий, оскільки можливий прорив тонкої кишки з розвитком запалення черевної порожнини. Лікування: івермектин, альбендазол, медамін, тіабендазол, мебендазол, левамізол. Профілактика захворювання включає заходи очищення води і ґрунту від фекальних забруднень.