Лихорадка чикунгунья (слово означает "та, которая скрючивает") - острая трансмиссивная вирусная болезнь, характеризуется лихорадкой, интоксикацией, ознобами, болями во всем теле, светобоязнью и гиперемией конъюнктив. Возбудитель — вирус чикунгунья (сем. Togaviridae, род Alphavirus). Источник инфекции: больной человек, обезьяны, не исключено участие летучих мышей, грызунов, диких птиц. Специфические переносчики — комары (во время городских эпидемий — комар Aedes aegypti, в сельских местностях — другие виды р. Aedes). Существует возможность механического переноса вируса клопами. Зона распространения: Африка (Танзания, Зимбабве, ЮАР, Мозамбик, Уганда), Юго-Восточная Азия (Индия, Таиланд, Мьянма), Индонезия, Малайзия, Филиппины. В сельских районах Африки заболеваемость носит спорадический характер, а в городах Африки и Азии периодически случаются эпидемии. Инкубационный период составляет 1-3 дня. После инкубационного периода внезапно возникают лихорадка, тяжелая артралгия, озноб, головная боль, светобоязнь, гиперемия конъюнктив. Больной теряет аппетит, его тошнит, болит живот. Мигрирующий полиартрит затрагивает в основном мелкие суставы кистей и ступней, запястья и лодыжки. Крупные суставы страдают реже. Сыпь по всему телу может появится в самом начале болезни, либо во время спада лихорадки. Иногда возникают точечные кровоизлияния и кровотечение из носа. Выздоровление длительное, может занять несколько недель. У пожилых пациентов надолго сохраняются малоподвижность суставов и артралгия. Этиотропной терапии не разработано, применяется симптоматическая и патогенетическая терапия. Разработана живая вакцина против чикунгунья, которая пока не прошла испытаний.

Лихорадка Майяро - острая инфекционная болезнь из группы тропических комариных лихорадок, характеризуется лихорадкой, интоксикацией, ознобом, болями во всем теле, светобоязнью, умеренной желтухой. Возбудитель: арбовирус антигенной группы А (сем. Togaviridae, род Alphavirus) Источник инфекции: больной человек, обезьяны. Специфические переносчики — комары (Mansonia, Haemagogus, Culex, Sabethes). Зона распространения заболевания: Бразилия, Колумбия, Панама, о. Тринидад. Заболеваемость носит спорадический характер, но иногда возникают эпидемии. Инкубационный период – 2-3 сут. Заболевание начинается резкой лихорадкой, ознобом, головной и суставной болью, появляется светобоязнь, потеря аппетита, расстройство системы пищеварения, тошнота и боль в животе, изменение цвета конъюктивы. Сыпь появляется сразу или спустя 2-3 сут, во время спада лихорадки. Самые интенсивные высыпания отмечаются на туловище и конечностях, возможно шелушение. Прогноз благоприятный, с полным выздоровлением. Этиотропной терапии не разработано, применяется симптоматическая и патогенетическая терапия. Профилактика: борьба с распространением комаров, индивидуальная защита от укусов.

Лихоманка Паппатачі (москітна, триденна, флеботомна) - гостре інфекційне захворювання, що характеризується короткочасною лихоманкою, сильним м'язовим і головним болем, кон'юктивітом і характерними змінами судин склер. Збудник - вірус Febrigenes pappatasii, якого відносять до роду Phlebovirus, родини Bunyaviridae. Три серотипи цього вірусу (Sicilian, Toscana, Naples/Napoli) спричиняють хворобу. У людини, яка перехворіла на певний серотип вірусу, з'являється до нього стійкий імунітет, однак щодо інших серотипів він не працює. Джерело захворювання - хвора людина, резервуар і переносник - москіти - Phlebotomus papatasi, рідше Ph. caucasicus, Ph. sergenti. Додатковим резервуаром інфекції можуть бути птахи й гризуни. Зараження людини відбувається після укусу москіта. Москіти здатні заразити людину вже через тиждень після кровопиття, і залишаються заразними протягом усього життя (до 1-3 місяців). Сприйнятливість людей до захворювання висока. Можлива передача вірусу при переливанні крові або через не дезинфіковані медичні інструменти. За умови відсутності переносників контакт з хворою людиною безпечний. Поширення захворювання і сезонність відповідає ареалу та періоду активності москітів Спалахи москітної лихоманки зафіксовані в південній Європі, північній Африці, Центральній і Південній Америці, на Балканах, в субтропічних районах Середземномор'я, Чорного моря (Крим), Закавказзі і на Північному Кавказі, Середньому і Близькому Сході, центральної і Південної Азії, Індії. Безсимптомний (інкубаційний) період - 2-8 днів, в середньому 4-5 днів. Хвороба розвивається інтенсивно: інтоксикація, підвищення температури тіла до 39-40°С протягом 2-5 днів, сильні болі в поперекових і литкових м'язах, головні і суглобові болі, болі в області очних яблук. Характерною особливістю є розширення судин зовнішнього кута склер у вигляді трикутника, зверненого вершиною до райдужної оболонки. Прогноз зазвичай сприятливий, хвороба завершується повним одужанням.

Лихорадка Тягиня – острое вирусное трансмиссивное заболевание, характеризуется симптоматикой гриппа, приводит к осложнениям в виде бронхопневмонии и менингеального синдрома. Возбудитель: вирус семейства Bunyaviridae, род Bunyavirus. Источник инфекции: больной человек, зайцы-русаки, ежи, лисы, кабаны, косули, кролики, свиньи, крупный рогатый скот, собаки, лошади, белки и ондатры. Переносчики — 13 видов комаров, преимущественно рода Aedеs (в том числе широко распространённый в Европе, многочисленный в Украине и России - A. vexans). Вирус Тягиня, впервые был выделен в Африке, широко распространен также в странах Западной, Центральной, Южной и Восточной Европы. Он изолирован также в северных областях Сибири, Дальнего Востока и Европейской части России, включая Заполярье. Болезни характерна летняя сезонность, обусловленная периодом активности комаров. Инкубационный период от 2 до 13 дней. Клинические признаки заболевания варьируют в широких пределах: высокая температура, лихорадка, синдром общей интоксикации, симптоматика фарингита, расстройство желудочно-кишечного тракта. Согласно статистике, в 71 % случаев лихорадка Тягиня протекает как гриппоподобное заболевание, в 23 % - как бронхопневмония, в 6 % - с менингеальным синдромом (асептическим менингитом). Иммунитет, приобретённый после заболевания, среди населения варьирует в широких пределах — от 2 до 90 %. Прогноз заболевания в большинстве случаев благоприятный. Диагностируется с использованием вирусологических и серологических методов. Лечение: не разработано, применяется симптоматическая и патогенетическая терапия.

Лихоманка Денге - гостре трансмісивне вірусне захворювання, призводить до розвитку потенційно летального ускладнення, відомого як важка лихоманка денге. Збудник: арбовіруси антигенної групи В (рід Flavivirus). Відомо 5 серотипів вірусу денге. Зараження одним серотипом вірусу дає стійкий імунітет до цього типу, але короткочасний до інших. Комар може бути переносником одночасно декількох серотипів вірусу. Наявність антитіл до певного серотипу ускладнює перебіг хвороби, тому повторне зараження є небезпечнішим. Джерела інфекції: хвора людина, мавпи і летючі миші. Переносники: комарі - Aedes aegypti, Aedes albopictus. Лихоманка Денге є захворюванням з найшвидшим рівнем поширення серед трансмісивних, ендемічне в більш ніж 100 країнах. Зустрічається переважно в країнах Південної і Південно-Східної Азії, Африки, Океанії і Карибського басейну. Хвороба проявляється в 2-х формах: класична (при первинному інфікуванні) і геморагічна (виникає при багаторазовому інфікуванні). Інкубаційний період від 3 до 14 днів (частіше 5-7 днів). Класична форма лихоманки має сприятливий прогноз. Виражена симптомами лихоманки, загальної інтоксикації, головного болю, болю в суглобах, висипом і збільшенням лімфатичних вузлів. Одужання настає через тиждень. Важка лихоманка денге - геморагічна - розпочинається зі стрімкого підвищення температури і головного болю, болю в животі, блювання з домішками крові, «чорний» кал, кровотеча з носа і ясен. Погіршення стану розвивається швидко (через 2-6 днів), проявляється синдромом шоку денге, при якому тиск крові падає до небезпечно низького рівня. Летальність становить близько 50%. Діагностика: загальний аналіз крові, серологічні тести, ПЛР. Лікування: симптоматичне. Нестероїдних протизапальних препаратів, включаючи аспірин, потрібно уникати, через загрозу кровотечі. Профілактика: вакцинація, боротьба з поширенням комарів, індивідуальний захист від укусів.

Хвороба вірусу Зіка - гостре інфекційне захворювання, яке протікає переважно безсимптомно, з висипом, нетривалою лихоманкою без вираженої інтоксикації. Збудник - Zika virus, ZIKV - різновид вірусів роду Flavivirus. Природний резервуар на сьогодні точно не встановлений. Переносники: комарі роду Aedes - Aedes aegypti і Aedes albopictus. За даними ВООЗ Zika virus передається не тільки через укуси комарів, а й від матері до плоду (трансплацентарна передача), від матері до дитини при грудному вигодовуванні, через статеві контакти, при переливанні крові, через продукти крові і при пересадці органів. Всього на даний момент 86 країн і територій повідомили фактичні дані про вірусну інфекцію Зіка. Захворювання виявлене в Африці, Америці, Азії, в Тихоокеанському регіоні, Карибських островах (включаючи Пуерто Ріко і американські Віргінські о-ви) Кабо-Верде (острівна держава на північно-західному узбережжі Африки). У більшості інфікованих людей (у 80%) симптоматика захворювання відсутня. Інкубаційний період триває 3-14 днів. Виражені симптоми включають підвищення температури, висип, кон'юнктивіт, біль в м'язах і суглобах, загальну слабкість, головний біль. Симптоми зазвичай тривають 2-7 днів. Встановлено, що інфекція Зіка у вагітних жінок може призводити до вроджених патологій розвитку плода, таких як мікроцефалія та інших, відомих як вроджений синдром вірусу Зіка. Вірус також викликає інші ускладнення вагітності, включаючи передчасні пологи, мертвонародження і викидні. У дорослих і дітей старшого віку Zika virus призводить до ризику розвитку неврологічних ускладнень, таких як синдром Гієна-Барре, невропатії та мієліту. Діагностика: серологічні тестування, аналіз ОТ-ПЦР. Лікування вірусної інфекції Зіка і пов'язаних з нею хвороб не розроблено. Лікування у більшій мірі симптоматичне і спрямоване на підтримання природних сил організму. Профілактика: захист від укусів комарів. Особливу увагу слід приділяти запобіганню укусів комарів серед вагітних жінок.

Лихорадка Денге — острое трансмиссивное вирусное заболевание, приводит к развитию потенциально летального осложнения, известного как тяжелая лихорадка денге. Возбудитель: арбовирусы антигенной группы В (род Flavivirus). Известно 4 серотипа вируса денге (DEN-1, DEN-2, DEN-3 и DEN-4). Заражение одним серотипом вируса дает стойкий иммунитет к нему, но кратковременный к другим. Комар может являться переносчиком одновременно нескольких серотипов вируса. Наличие антител к определённому серотипу усугубляет течение болезни, поэтому повторное заражение более опасно. Источники инфекции: больной человек, обезьяны и летучие мыши. Переносчики: комары - Aedes aegypti, Aedes albopictus. Это трансмиссивное заболевание с самым быстрым уровнем распространения, эндемично в более чем 100 странах. Лихорадка Денге встречается преимущественно в странах Южной и Юго-Восточной Азии, Африки, Океании и Карибского бассейна. Болезнь проявляется в двух формах: классическая (при первичном инфицировании) и геморрагическая (возникает при многократном инфицировании). Инкубационный период от 3 до 14 дней (чаще 5-7 дней). Классическая форма лихорадки имеет благоприятный прогноз. Выражена симптомами лихорадки, общей интоксикации, головной и суставной болью, сыпью и увеличением лимфатических узлов. Выздоровление наступает через неделю. Тяжелая лихорадка денге – геморрагическая - начинается с резкого повышения температуры и головной боли, боли в животе, рвота с примесью крови, «черный» стул, кровотечение из носа и дёсен. Ухудшение состояния развивается быстро (спустя 2-6 дней), проявляется синдромом шока денге, при котором давление крови падает до опасно низкого уровня. Летальность составляет около 50 %. Диагностика: общий анализ крови, серологические тесты, ПЦР. Лечение: симптоматическое. Нестероидных противовоспалительных препаратов, включая аспирин, нужно избегать, из-за опасности кровотечения. Профилактика: вакцинация, борьба с распространением комаров, индивидуальная защита от укусов.

Самки кровосисних комарів володіють відмінною «системою» пошуку і розпізнавання джерела крові, а головне в цій системі – складний комплекс нюхових рецепторів. На антенах комара розташовані 72 типи нюхових рецепторів, 27 з яких орієнтовані на ідентифікацію хімічних речовин, що виділяються з потом тварин і людини. В радіусі кілька кілометрів самка комара може відчути запах молочної кислоти, що є складовою поту людини або тварини. В радіусі сотні метрів комарі відчувають вуглекислий газ, що видиіляє під час дихання потенційна жертва. Теплове випромінювання комарі вловлюють на відстані кілька метрів, тому джерело тепла слугує їм своєрідним орієнтиром для визанчення напрямку. Комарі активно реагують і на рух. Наприклад, у комарів роду Aedes пошук жертви відбувається в кілька етапів: спочатку вони реагують на рух об'єкта (його переміщення), а потім вловлюють його хімічні і фізичні показники. Також самки комарів реагують на світло, віддають перевагу слабо освітленим приміщенням, через що в міських квартирах самки переважно нападають вночі. Поведінка комарів, місця розповсюдження котрих є природні біотопи далеко від місць проживання людини, може відрізнятись. Самки можуть активно шукати жертву протягом усього дня, а піки нападів спостерігаються в ранкові та вечірні години. Ротовий апарат самки комара має складну структуру. Він складається з 6-ти стилетів: в проколюванні шкіри беруть участь тонкі мандибули і максилли, а також видовжена і косо зрізана на вершині, схожа на голку шприца - верхня губа (для проведення їжі) і видовжений гіпофаринкс (для проведення слини). Розрізавши шкіру, перед тим як втягнути порцію крові, самка комара вводить в шкіру своєї жертви слину, що містить антикоагулянти і ферменти, які перешкоджають згортанню крові і розширюють капіляри. Саме слина комара викликає алергічну реакцію - набряк, почервоніння і нестерпний свербіж.

Комарі (род. Culicidae) - кровосисні комарі – комахи ряду двокрилих (Diptera), підряду Nematocera. Комарі є одними з найпоширеніших комах по всій земній кулі, населяють усі континенти, за винятком Антарктиди. У сучасному світі налічується близько 3600 видів комарів. В Україні на даний період налічується більше 40-ка видів кровосисних комарів, в Росії - близько 100. Розвиток комарів відбувається з повним метаморфозом. Життєвий цикл включає 4 стадії: яйце → личинка → лялечка → імаго (доросла особина). Дорослі самці і самки комарів, що тільки вийшли з лялечки, харчуються нектаром і соками рослин. Однак, на відміну від самців, ротовий апарат самок кровосисних комарів пристосований для проколювання шкіри тварин (господарів-живителів), щоб отримувати кров. Самці кровосисного комара необхідні поживні речовини з крові для того, щоб запустити процес формування і відкладки яєць. Кров є джерелом концентрованих і корисних поживних речовин, особливо білків, які необхідні в якості будівельного матеріалу для продукування яєць. Самцям кров не потрібна, джерелом енергії для них є вуглеводи з рослинної нектару. В якості живителів комарі обирають теплокровних хребетних - ссавців і птахів, але деякі види здатні харчуватися кров'ю рептилій, амфібій і навіть риб. Самка відкладає яйця на поверхню води (Anopheles, Culex) або у вологий грунт біля водойми (Aеdes). Личинки живуть біля поверхні води, дихають повітрям через спеціальну трубку на кінці тіла - сифон. Тривалість розвитку личинки залежить від температури води і становить приблизно 2 тижні. Стадія лялечки триває 2-4 дні, після чого з неї виходить доросла комаха. Самці восени гинуть, запліднені самки зимують в різних укриттях, впадаючи в діапаузу або активні всю зиму (Culex, Anopheles).

Болезнь вируса Зика – лихорадка Зика – инфекция, вызванная вирусом Зика — инфекционное заболевание, протекает в большей степени бессимптомно, выражено сыпью, непродолжительной лихорадкой, провоцирует тяжелые осложнения. Возбудитель - Zika virus, ZIKV — вид вирусов рода Flavivirus. Природный резервуар на сегодня точно не установлен. Переносчик: комары рода Aedes - Aedes aegypti и Aedes albopictus. По данным ВООЗ Zika virus передается не только через укусы комаров, а и от матери плоду во время беременности (трансплацентарная передача), от матери к ребенку при грудном вскармливании, при половых контактах, переливании крови, через продукты крови и при пересадке органов. Заболевание вирусом Зика выявлено в Африке, Америке, Азии и в Тихоокеанском регионе, Карибских островах (включая Пуэрто Рико и американские Виргинские о-ва) Кабо-Верде (островное государство у северо-западного побережья Африки). Всего да данный момент 86 стран и территорий сообщили фактические данные о вирусной инфекции Зика. У большинства инфицированных людей (у 80%) симптоматика заболевания отсутствует. Инкубационный период длится 3-14 дней. Выраженные симптомы включают повышение температуры, сыпь, конъюнктивит, боли в мышцах и суставах, общее недомогание, головную боль. Симптомы обычно длятся 2-7 дней. Установлено, что инфекция Зика у беременных женщин может приводить к врожденными патологиям развития плода, таких как микроцефалия и других, известных как врожденный синдром вируса Зика. Вирус Зика также вызывает другие осложнения беременности, включая преждевременные роды, мертворождение и выкидыш. У взрослых и детей старшего возраста Zika virus приводит к риску развития неврологических осложнений, таких как синдром Гийена-Барре, невропатию и миелит. Диагностика: Серологическое тестирование, ОТ-ПЦР. Лечение вирусной инфекции Зика и связанных с ней болезней не разработано. Лечение по большей мере симптоматическое и направлено на поддержание естественных сил организма.

Лихоманка Синдбіс - гарячка Синдбіс - Sindbis fever - гостре інфекційне захворювання, що характеризується лихоманкою, головним і м'язовим болем, запаленням суглобів, висипом на шкірних покривах. Збудник: РНК-вірус (род. Togaviridae) Резервуар і джерела збудника - птахи, а переносять захворювання комарі родів Сulех, Аedеs, Coquillettidia. Сприйнятливість людей до інфікування висока. Переважає захворювання в літній період, коли спостерігається активний літ комарів. Захворювання отримало назву від назви поселення в околицях Каїра, де вперше був виділений вірус з комарів в 1952 р. Вірус володіє гемолітичною і гемоглютинуючою активністю. Африканський континент практично повністю ендемічний: окрім Єгипту, описані штами з ПАР, Уганди, ЦАР, Судану, Нігерії, Зімбабве. Хвороба виявлена також в країнах Північної Європи, Південної Америки, в Австралії, Індії, на Філіппінах, Південно-Східної та Середньої Азії. На території колишнього СРСР вірус був виділений в Азербайджані і Таджикистані, в Астраханській області, в Західному Сибіру (в середній течії р. Обь). У людини інкубаційний період триває від 3 днів до 2 тижнів. Захворювання починається з підвищення температури з нападами лихоманки, супутній головний, м'язовий і суглобовий біль, висип у вигляді плям. Висип минає протягом тижня, при цьому плями поступово переходять в папули, потім в везикули. Можливі порушення травлення, в рідкісних випадках розвивається менінгеальний синдром. Тривалість захворювання 5-8 днів, але можливий перехід в хронічний перебіг з розвитком артрозу і втратою працездатності. Прогноз сприятливий. Спалахи захворювання часто виникають одночасно зі спалахами лихоманки Західного Нілу. Специфічне лікування і вакцина не розроблені, в основному проводиться симптоматична і патогенетична терапії. Профілактичні заходи включають контроль за птахами, боротьбу з комарами і застосування заходів індивідуального захисту від їх укусів.

Ross River Fever - лихоманка Росс-Рівер - гарячка річки Росс - гостре вірусне ендемічне захворювання, що супроводжується лихоманкою, висипом і запаленням суглобів. Збудник - вірус Росс-Рівер (род. Togaviridae). Основним резервуаром інфекції є кенгуру, а також можуть бути коні, опосуми, летючі білки і птахи. Переносники: різні види комарів родів Culex і Aedes. Загалом близько 30 видів комарів можуть переносити хворобу. Сприйнятливість людей до захворювання дуже висока. Хвороба включена до преліку найпоширеніших вірусних інфекцій в Австралії (включаючи о. Тасманія). Щорічно там реєструється в середньому 5000 випадків. Значні спалахи хвороби зареєстровані і в Новій Гвінеї, Індонезії, на о. Фіджі, Соломонових островах, о. Тонга, о. Кука і Американському Самоа. Інкубаційний період триває від 3 днів до трьох тижнів, частіше 7-9 днів. У половині випадків захворювання перебігає безсимптомно. У разі маніфестного перебігу, хвороба супроводжується проявами інтоксикації, висипом на тілі та обличчі, ураженням суглобів у вигляді артралгій, запаленням шийних лімфовузлів. Послідовність появи і інтенсивність цих ознак може варіювати у різних пацієнтів. Набутий імунітет зберігається назавжди. Лабораторна діагностика: ПЛР, імуноферментний аналіз. Специфічне лікування не розроблено. В основному застосовуються детоксикаційні розчини внутрішньовенно, жарознижуючі засоби, нестероїдні протизапальні препарати, кортикостероїди в важких випадках.