Трипаносомоз Африканський (сонна хвороба) - інфекційна паразитарна хвороба, яка уражує людей і тварин, характеризується тривалою лихоманкою, висипаннями, набряками, запаленням лімфатичних вузлів, ураженням центральної нервової системи, нерідко завершується летально. Збудник: джгутикові найпростіші – Trypanosoma brucei. Переносник: муха цеце Glossina morsitans. Спосіб передачі: через укус мухи цеце. Відомі також випадки зараження при переливанні крові, при статевих контактах, а також через плаценту від хворої матері до плоду. Хвороба виражена в 2 формах - гамбійській (викликає підвид Trypanosoma brucei gambiense) і родезійській (Trypanosoma brucei rhodesiense). Резервуар і джерела збудника: для гамбійської форми - людина, хвора або паразитоносій; для родезійської форми - людина, антилопи, кози, свині, велика рогата худоба. Гамбійська форма хвороби поширена в країнах Західної і Центральної Африки, особливо в Заїрі. Родезійська форма хвороби носить в основному зоонозний характер. Вона зустрічається в саванах Східної і Південної Африки (Ефіопія, Кенія, Уганда та ін.). Інкубаційний період після укусу становить 7-21 днів. При гамбійській формі хвороби лихоманка розвивається поступово, захворювання може набувати хронічного характеру, триваючи до кількох років, характеризуючись вираженими симптомами ураження центральної нервової системи (психічні розлади, апатія, сонливість або безсоння, порушення ходи). При родезійській формі хахворювання розвивається стрімко, супроводжується головним болем, лихоманкою, слабкістю, спостерігається збільшення лімфатичних вузлів, особливо шийних, періодичні шкірні висипання, набряк обличчя, збільшення печінки. Захворювання протікає гостро, з переважанням явищ токсикозу і часто завершується смертю. Діагностика: аналіз крові або вмісту лімфовузлів на наявність трипаносом. Лікування: пентамідин ізотіонат, ломідин, сурамін, меларсопрол, арсобал.

Лихоманка Оропуш - гостре вірусне трансмісивні захворювання, яке характеризується лихоманкою, висипом, болем в суглобах і м'язах, запамороченням, в ряді випадків - синдромом менінгіту, нудотою, блюванням, двоїнням зображення, світлобоязню. Збудник: вірус Оропуш (род. Bunyaviridae, рід Bunyavirus). Джерело інфекції: хвора людина, лінивці, мавпи. Переносники - мокреці Culicoides paraensis, комарі Culex quinquefasciatus. Зона поширення: Центральна і Південна Америка. Епідемічні осередки зареєстровані в Бразилії і Перу; спалахи, що налічували до 300 тис. осіб виникали в Бразильській Амазонії. Періодичні спалахи зареєстровані також в Панамі і Колумбії. Захворювання починається раптово після 4-6-добового інкубаційного періоду. Протікає у вигляді лихоманки, іноді з висипом, головним, м'язовим і суглобовим болем, запамороченнями, в ряді випадків з симптоматикою менінгіту, енцефаліту (світлобоязнь, ослаблення шийних м'язів, двоїнням в очах, нудотою, блюванням). Прогноз сприятливий, симптоми зникають зазвичай через 3-5 днів, період одужання становить 2-3 тижні, протягом якого деякі симптоми можуть повторюватися. Діагностика: лабораторні методи РГГА, РН і ІФА. Етіотропної терапії не розроблено, застосовується симптоматична і патогенетична терапії.

Омська лихоманка - гостре вірусне природно-осередкове захворювання, характеризується геморагічною симптоматикою і відносно доброякісним перебігом. Збудник: РНК-вірус Haemorrahgogenes sibericus (рід флавивирусов, род. Togaviridae) Специфічний переносник і резервуар інфекції: кліщі Dermacentor pictus, D. marginatus. Природний цикл захворювання включає близько 37 видів дрібних ссавців (особливе значення має водяний щур, руда полівка, ондатра) та кліщів. Природні вогнища захворювання були виявлені в степових і лісостепових районах Омської, Новосибірської, Тюменської, Курганської, Оренбурзької областей. Сезонність захворювання: з квітня по жовтень, має два піки: в травні і серпні-вересні. Інкубаційний період варіює від 3-7 днів (або 1-10 дн). Початок захворювання раптовий і характеризується лихоманкою (39-40°С), що триває 5-12 днів. У 30-50% випадків відзначається друга хвиля лихоманки через 10-15 днів після початку захворювання. Другий період протікає важче. У типових випадках спостерігається головний біль, подразнення головного або спинного мозку, нудота, висип на піднебінні; не виключені кривава блювота і пронос, проте частіше спостерігаються носові, кишкові, легеневі і маткові кровотечі. Характерна гіперемія шкіри (на обличчі та верхніх частинах тіла) і слизових оболонок (особливо кон'юнктиви). Під час другого періоду можуть розвиватися менінгеальні симптоми, пневмонія (1/3 випадків) і нефроз. Повне одужання настає через кілька днів (у важких випадках - кілька тижнів), проте одужання може бути і повільним з частими періодами слабкості; нерідко спостерігається періодична втрата волосся. За різними повідомленнями, рівень смертності варіює, не перевищуючи зазвичай 0,4-2,5%. Діагностика: вірусологічні та серологічні методи (ІФА). Лікування: патогенетична і симптоматична терапії. Профілактика: акарицидні заходи в природних осередках, захист людей від присмоктування кліщів; вакцинація.

Іссик-Кульська лихоманка - гостре вірусне захворювання, що передається респіраторним, аліментарним і трансмісивним шляхом, характеризується лихоманкою, висипом, головним, м'язовим болем та болем в очах, фотофобією (світлобоязню). Збудник: вірус Іссик-Куль (род. Bunyaviridae). Джерело інфекції: хвора людина, кажани, птахи; антитіла до вірусу знайдені також у хатніх мишей. Специфічні переносники: комарі Aedes caspius dorsalis, Aedes detritus, Culex pipiens, Anopheles pulcherrimus, Anopheles algeriensis, Anopheles hyrcanus, кліщі Argas vespertilionis, Argas pusillus і Ixodes vespertilionis, ґедзі Tabanus agrestis. Механізми передачі збудника: респіраторний – у випадку пербування у сховках кажанів, аліментарний - через забруднені фекаліями і сечею кажанів продукти, трансмісивний - через укуси членистоногих. Зона поширення: Південна Європа і Південна Азія (Таджикистан, Киргизстан, Казахстан, Малайзія, Узбекистан, Туркменія, о. Палван на Філіппінах, В'єтнам), Австралія, Африка. Захворювання починають реєструвати в березні, наростання в червні, пік - в липні, з серпня по жовтень знижується. Початок захворювання гострий, температура тіла підвищується до 38-40°С, протікає хвороба з лихоманкою, головним болем (94%), запамороченням (50%), гіперемією зіву (48%), кашлем (25%), м'язовим болем, нудотою, блюванням (31%), висипом, нежиттю, болем у животі (14%), болем в очах, сльозотечею, світлобоязню (11%). Середня тривалість гострої фази 8 діб. Повне одужання настає через 1-1,5 міс. Результат захворювання сприятливий, летальних випадків не зареєстровано. Лікування не розроблене, застосовується симптоматична і патогенетична терапії.

Лихоманка долини Сирдар'ї - вірусне трансмісивне захворювання, яке передається через укуси інфікованих кліщів, характеризується симптомами лихоманки, рясним висипом. Збудник: вірус лихоманки долини Сирдар'ї - SDVFV (род. Picornaviridae, рід Cardiovirus, комплекс енцефаломіокардіту). Специфічні переносники: кліщі Hyalomma asiaticum і Dermacentor daghestanicus Природний резервуар: птахи, дикі і домашні тварини. Зона поширення: Казахстан. Випадки захворювання реєструються переважно в літній період, що пов'язано з періодом активності переносників - кліщів. Лихоманка долини Сирдар'ї поширена переважно в заплавних пасовищних біоценозах пустель Казахстану. Прояви захворювання відзначаються через 5-7 днів після укусу кліща. Захворювання розпочинається з раптового підвищення температури тіла до 39-40°С, розвивається лихоманка, озноб, слабкість, головний біль, рясна поліморфна розеольозно-петехіальна висипка (утворюється в результаті розриву судин під шкірою) переважно на кінцівках, грудях і животі. Через 10-14 днів настає одужання, прогноз захворювання сприятливий. Специфічне лікування не розроблене, застосовується симптоматична і патогенетична терапії.

Лихоманка Майяро - гостра інфекційна хвороба з групи тропічних комариних лихоманок, характеризується лихоманкою, інтоксикацією, ознобом, болем у всьому тілі, світлобоязню, помірною жовтяницею. Збудник: арбовірус антигенної групи А (сем. Togaviridae, рід Alphavirus) Джерело інфекції: хвора людина, мавпи. Специфічні переносники - комарі (Mansonia, Haemagogus, Culex, Sabethes). Зона поширення захворювання: Бразилія, Колумбія, Панама, о. Тринідад. Захворюваність має спорадичний характер, проте періодично спалахують епідемії. Інкубаційний період - 2-3 доби. Захворювання розпочинається лихоманкою, ознобом, головним і суглобовим болем, з'являється світлобоязнь, втрата апетиту, розлад системи травлення, нудота і біль в животі, зміна кольору кон'юнктиви. Висип з'являється відразу або через 2-3 доби, під час спаду лихоманки. Найінтенсивніші висипання відзначаються на тулубі та кінцівках, можливе лущення шкіри. Прогноз захворювання сприятливий, з повним одужанням. Спеціальне лікування не розроблене, застосовується симптоматична і патогенетична терапії. Профілактика: боротьба з поширенням комарів, індивідуальний захист від укусів.

Лихоманка чикунгунья (у перекладі - "та, що скручує") - гостре трансмісивне вірусне захворювання, яке характеризується лихоманкою, інтоксикацією, ознобом, болем по всьому тілі, світлобоязню і гіперемією кон'юнктив. Збудник - вірус чикунгунья (сем. Togaviridae, рід Alphavirus). Джерело інфекції: хвора людина, мавпи, не виключена участь кажанів, гризунів, диких птахів. Специфічні переносники: комарі (у міських умовах - комар Aedes aegypti, в сільських місцевостях - інші види р. Aedes). Існує вірогідність механічного перенесення вірусу клопами. Зона поширення: Африка (Танзанія, Зімбабве, ПАР, Мозамбік, Уганда), Південно-Східна Азія (Індія, Таїланд, М'янма), Індонезія, Малайзія, Філіппіни. У сільських районах Африки захворюваність носить спорадичний характер, а в містах Африки і Азії періодично відзначаються епідемії. Інкубаційний період складає 1-3 дні. Після інкубаційного періоду раптово виникає лихоманка, інтенсивний біль у суглобах, озноб, головний біль, світлобоязнь, гіперемія кон'юнктив. Хворий втрачає апетит, його нудить, болить живіт. Мігруючий поліартрит охоплює в основному невеликі суглоби кистей і ступней, зап'ястя і щиколотки. Великі суглоби уражуються рідше. Висип по всьому тілу може з'явиться на самому початку хвороби, або під час спаду лихоманки. Іноді виникають локальні крововиливи і кровотеча з носа. Період одужання тривалий, може затягнутися на кілька тижнів. У пацієнтів літнього віку надовго зберігаються обмежена рухливість і біль у суглобах. Спеціальне лікування не розроблене, застосовується симптоматична і патогенетична терапії. Створена жива вакцина проти чикунгунья, яка поки що не пройшла випробувань.

Лихоманка о'ньонг-ньонг (у перекладі - «хворобливі і слабкі кінцівки») - гостре вірусне захворювання з групи тропічних комариних лихоманок, супроводжується високою температурою, загальною інтоксикацією, сильними суглобовими болями, висипкою на шкірі і лімфаденітом. Збудник: вірус о'ньонг-ньонг (род. Togaviridae, рід Alphavirus). Джерело захворювання: хвора людина. Специфічні переносники: основний - комар Anopheles funestus, додатковий - Anopheles gambiae. Хвороба поширена в саванній зоні від Сенегалу на західному узбережжі Африки до Мозамбіку - на східному. Хвороба починається з раптового підйому температури тіла, головного болю і болю в очах у 65% хворих. В деяких випадках розвивається кон'юнктивіт, набряклість повік, світлобоязнь. Між 4-им і 7-им тижнями хвороби майже завжди відмічається інтенсивний біль у суглобах. Одночасно в більшості (60%) випадків у хворих з'являється макулопапульозний висип та збільшення лімфатичних вузлів. Пізніше може з'явитися сухий кашель. У крові діагностується лейкопенія і лімфоцитоз. Гарячковий період зазвичай триває 5-7 діб, але біль у суглобах, слабкість і депресія тривають довше. Не залежно від проявів хвороби, у всіх випадках настає повне одужання. Прогноз захворювання, як правило, сприятливий. Діагностика: лабораторні методи ІФА та РГГА. Специфічне лікування не розроблено, застосовується симптоматична і патогенетична терапія.

Некробациллез — острая инфекционная болезнь, характеризуется некротическими изменениями кожи и слизистых оболочек, а при генерализированной форме - и внутренних органов. Относится к группе зоонозов. Возбудитель: бактерия Fusobacterium necrophorum. В испражнениях животных может сохраняться до 2 мес., в почве — до 1 мес, в моче - до 15 сут. В слежавшемся навозе возбудитель способен даже размножаться. Механизм передачи: контактный (при контакте с больными животными) или фекально-оральный (через продукты животноводства). Резервуар и источники болезни: домашние животные (свиньи, коровы и многие другие). Инфекция попадает в организм человека через микротравмы кожного покрова и слизистые оболочки пищеварительного тракта. На месте внедрения образуется первичный аффект в виде некроза. Из него возбудитель проникает в кровь, а затем разноситься в различные органы. Инкубационный период от 3-8 сут. В месте внедрения возбудителя появляется крупное пятно (более 10см в диаметре), в центре которого вскоре формируется папула, возвышающаяся над уровнем кожи. В центре папулы впоследствии формируется везикула, которая затем вскрывается с образованием язвы с темным дном. Кожа вокруг язвы краснеет и отекает. Некротический участок со временем расширяется, из язвы выделяется большое количество гнойно-некротического экссудата. Болезнь сопровождается лихорадкой (до 39–40 °С) и увеличением лимфатических узлов. При распространении инфекции от первичного очага по всему телу, развивается тяжелый анаэробный сепсис с поражением многих органов (артриты, пневмонии, абсцессы легкого, печени, перфорация кишечника, перитонит и др.). Может развиться инфекционно-токсический шок, тромбогеморрагический синдром. Диагностика: бактериологические методы и биопробы. Лечение: пенициллин, стрептомицин. Профилактика: ветеринарный контроль животных и термическая обработка мясных продуктов.

Стрептобациллез (хейверхиллская лихорадка) — зоонозная бактериальная инфекционная болезнь, характеризуется симптоматикой лихорадкой, интоксикацией, сыпью и полиартритом. Возбудитель: бактерия Streptobacillus moniliformus. Резервуар и источники возбудителя: крысы, реже — другие грызуны (белки, ласки, мыши). Более 50 % диких и белых лабораторных крыс заражены стрептобациллезом. Человек заражается при укусе зараженной крысы, у которой возбудитель находится в слюне. Возможно заражение при попадании крови крысы в микро-травмы кожи или слизистых оболочек. Известны случаи заражения и водным, а также пищевым путем, когда факторами передачи возбудителя стали загрязненные выделениями грызунов молоко и молочные продукты. Больной человек не заразен. Случаи стрептобациллеза отмечаются повсеместно. Бактерии попадают через поврежденные кожные покровы, после чего проникают в лимфатические узлы, лимфатические сосуды, далее — в кровь. С током крови они разносится по всему организму, преимущественно оседая в селезёнке и лимфатических узлах. При локализации бактерий в легких развивается бронхопневмония, в почках — инфаркты, в ЦНС — абсцессы и т. д. Инкубационный период 1–3 дня. Заболевание начинается симптомами интоксикации, повышения температуры тела. В области укуса обычно появляется припухлость, небольшое изъявление и регионарный лимфаденит. На коже появляется сыпь полиморфного характера (макулы, петехии, пустулы), часто сопровождается зудом, локализуется преимущественно на конечностях, захватывая ладони и стопы. Достаточно часто наблюдается артрит и артралгия в области крупных суставов. Диагностика: основывается на данных эпидемиологического анамнеза заболевания, анализе клинической картины, данных лабораторных методов исследования. Лечение: пенициллин и препараты тетрациклинового ряда. Профилактика: дератизация помещений жилых домов, складов и предприятий животноводческой сферы, их непроницаемость для крыс; соблюдение мер безопасности при работе с лабораторными крысами.

Содоку — зоонозная бактериальная инфекционная болезнь, характеризуется рецидивирующей лихорадкой, лимфаденитом и полиморфными высыпаниями. Возбудитель: спиралевидные бактерии Spirillum minus, Treponema japonicum, Spirocheaeta sodoku. Резервуар и источник инфекции: инфицированные крысы и мыши, зараженные от крыс собаки, кролики, белки, ласки. Заражение человека наступает при укусах зараженных животных, возбудитель у которых содержится на слизистой оболочке рта, а также в крови, тканях и органах. Естественная восприимчивость людей высокая. От человека к человеку заболевание не передается. Болезнь встречается на всех континентах, что обусловлено повсеместным распространением грызунов. Поражается в основном городское население. Бактерия внедряется через поврежденные кожные покровы. На повреждённом месте отмечается слабо выраженный первичный аффект - покраснение, отечность, небольшой кровоподтёк. Бактерии накапливаются в лимфатических узлах, где размножаются и с кровью разносятся по всему организму, оседая в различных органах и тканях. На ране появляется болезненный инфильтрат темно-красного цвета, на котором образуется пузырь, а затем язва. Развивается лимфангит и регионарный лимфаденит. Инкубационный период длится 1–4 нед., чаще 10–14 дней. Заболевание начинается симптомами интоксикации, температуры до 39-40°С и более, ознобом, сыпью и головной болью. Лихорадка сохраняется 5–7 дней, затем с проливным потом спадает. Для Содоку характерны рецидивы: через 3–5 дн. после нормализации температуры, она вновь поднимается, достигая высоких значений и сохраняясь в течение 2–4 дней. Число приступов может доходить до 10-20 и более. Летальность в запущенных случаях достигает 10 %. Диагностика: основывается на данных эпидемиологического анамнеза заболевания, анализе клинической картины, данных лабораторных методов исследования. Лечение: пенициллин и препараты тетрациклиновой группы.

Орнитоз (пситтакоз) — зоонозное инфекционное заболевание, характеризуется лихорадкой, пневмонитом (пульмонитом ) и системными проявлениями. Возбудитель: Chlamydophila psittaci (род Сhlamydophilia). Жизненный цикл и свойства такие же, как у других хламидий. Резервуар и источник инфекции: более 150 видов диких, синантропных, декоративных и домашних птиц. Наибольшее значение как источник инфекции имеют домашние птицы (особенно утки и индейки), комнатные декоративные птицы (попугаи, канарейки) и городские голуби. Механизм передачи возбудителя: аспирационный; путь передачи: воздушно-пылевой, фекально-оральный механизм с пищевым путем передачи. Возбудитель во внешней среде сохраняется до 2–3 нед. Естественная восприимчивость людей высокая. Известны повторные заболевания с интервалом до 2 лет. В настоящее время заболевание регистрируется практически во всех странах мира: во всех странах Европы, США, Африки, в Японии, Индии. Чаще всего заболевают орнитозом лица, профессионально связанные с птицей – работники птицефабрик, мясокомбинатов, зоомагазинов, зоопарков. Инкубационный период от 5 до 30 дней (чаще 10–12 дней). Выделяют несколько клинических форм орнитоза: острая, хроническая, посторнитозная не специфическая хроническая пневмония. Острая проявляется как типичная (пневмоническая) форма (легкая, средней тяжести и тяжелая); атипичные формы: менингопневмония (средне-тяжелая, тяжелая); орнитозный менингит (средне-тяжелый, тяжелый); орнитоз без поражения легких (легкая, средне-тяжелая, тяжелая формы); бессимптомная (инаппарантная) форма. Хронический орнитоз проявляется как хроническая орнитозная пневмония и хронический орнитоз без поражения легких. Диагностика основывается на клинических, эпидемиологических данных и результатах лабораторных исследований. Лечение: антибиотики, из группы макролидов.

Дірофіляріоз – нематодозне захворювання людини, що проявляється підшкірними вузлами або вузловими ураженнями легеневої паренхіми (часто діагностується як злоякісна пухлина). Характеризується повільним розвитком і тривалим хронічним перебігом. У людей серце не уражається (на відміну від тварин). Збудник: личинки нематод роду Dirofilaria (Dirofilaria repens, Dirofilaria immitis). Джерела інвазії: інвазовані домашні собаки, а також кішки, дикі тварини. Людина є випадковим (тупиковим) господарем Dirofilaria, тому для оточуючих інфекційної небезпеки не несе. Спосіб передачі: через укуси комарів роду Aedes, Culex, Anopheles. Дірофіляріоз широко поширений у США, в Південній (Іспанія, Франція, Італія) і Східній Європі, Бразилії, Індії, країнах Африки і в Австралії, Малої і Центральної Азії, на Шрі-Ланці, Японії, Канаді, Казахстані, Узбекистані, Туркменії, Грузії, Вірменії, Білорусії, Росії та в усіх регіонах Україні. З усіх тварин, хворих на дірофіляріоз, накраще вивчена хвороба домашніх собак. При слабкій інвазії хвороба протікає безсимптомно, що сприяє поширенню інвазії. Симптоми проявляються у собак при наявності не менше 25 дорослих дірофілярій. Українські дослідники виділили 4 основних синдроми дирофіляріозу собак: інтоксикаційний, шкірний, псевдопухлинний і недостатність правого шлуночка серця. У людини личинки з током крові переміщаються під шкіру, підшкірну клітковину, слизові і/або у внутрішні органи. Інкубаційний період від 1 місяця до 2 років. Личинка блукає по організму людини, локалізуючись в різних органах. У більшості випадків в оці (в повіках, кон'юнктиві, очному яблуці), в області голови, шиї, тулуба, кінцівок, пупка, молочних залоз, статевих органів та ін. При цьому у хворого утворюється підшкірна (підслизова) пухлина, що викликає біль, почервоніння, свербіж, відчуття розпирання і переміщення стороннього об’єкту. Діагностика: аналіз епідеміолого-епізоотологічних даних, клінічних та та лабораторних досліджень. Лікування: хірургічний; антибіотики.

Листериоз — сапрозоонозная инфекционная болезнь, которая характеризуется многочисленными источниками возбудителя, разнообразием путей и факторов передачи, множеством клинических проявлений и высокой летальностью. Возбудитель: бактерия Listeria monocytogenes. В грунте, воде, гное, корме для скота, продуктах питания и даже во льду, бактерии способны сохранятся от 5,5 месяцев до 2,5 лет и могут размножатся при температуре 4-6⁰С. Сырое мясо и мясные продукты могут быть заражены возбудителем листериоза в 30-50% случаев. Человек заражается через продукты питания животного происхождения – мясо птицы, говядину, свинину, которые не прошли необходимую термическую обработку, а также через молоко и молочную продукцию, воду, овощи. Особую опасность представляют продукты быстрого питания – «фаст-фуд». Многочисленные вспышки листериоза связаны с употреблением мясных полуфабрикатов, колбасных изделий в вакуумной упаковке, салатов, копчёной рыбы, мороженого, тортов, мягких сыров. В Канаде и ряде Европейских стран наблюдались вспышки листериоза после употребления пастеризованного молока, которое не прошло центрифугирование, поэтому листерии выживали в отдельных лейкоцитах и эпителиальных клетках, которые обычно входят в состав осадка после центрифугирования. Листерия инфицирует центральную нервную систему и может вызвать менингит и энцефалит. Заболеванию наиболее подвержены беременные женщины, новорождённые, пожилые люди и люди с ослабленной иммунной системой. Результаты исследования Школы Ветеринарной Медицины Мэдисон (США) показали, что листериоз может также привезти к выкидышу на ранней стадии беременности (первый триместр). Согласно информации американского центра контроля и предотвращения заболеваний, в США каждый год регистрируется около 1600 случаев заболеваний листериозом. При этом каждый 8 заболевший умирает. Лечение является успешным в начальной стадии заболевания, при нервной форме болезни в 98-100% случаев прогноз крайне неблагоприятный.

Гетерофиоз — гельминтное заболевание из группы трематодозов, характеризующееся аллергическими проявлениями, поражением кишечника, иногда осложняющаяся поражением головного мозга и других органов. Возбудитель: трематода Heterophyes heterophyes (Heterophyidae, отряд Opisthorchiida). Длина взрослой самки 1,0–1,7 мм, самца — 0,3–0,4 мм, тело грушевидной формы и густо покрыто шипами. Резервуар и источник возбудителя — человек, собаки, кошки, свиньи, некоторые птицы, лисицы, персидский волк и др. Механизм передачи возбудителя — фекально-оральный, путь передачи — пищевой, фактор передачи — рыба: кефаль, гамбузия. Промежуточные хозяева возбудителя — моллюски Pirenella conica (в Египте), Cerithidia cingula (в Японии) и др. Человек заражается при употреблении сырой или недостаточно термически обработанной зараженной рыбы. Гетерофиоз встречается на Дальнем Востоке, а также в дельте Нила. Распространен в Китае, Японии, на Филиппинах, в Индии, Египте, Йемене, Израиле, Тунисе, Греции. Инкубационный период заболевания 7–10 дней. Трематода в организме человека паразитирует в кишечнике, отравляя продуктами своей жизнедеятельности организм хозяина. У больного снижается аппетит, болит живот, появляется жидкий водянистый стул, чередующийся с запорами. Заболевание сопровождается лихорадкой, сыпью в виде крапивницы. Продолжительность жизни возбудителя в зараженном организме достигает нескольких десятков лет. Известны случаи заноса с током крови яиц паразита в миокард и головной мозг. Гельминты, паразитирующие в миокарде, провоцируют миокардит. При поражении мозга наблюдаются эпилептические припадки, очаговые симптомы, иногда с летальным исходом от кровоизлияний. Диагностика: обнаружение яиц паразита в фекалиях. Лечение: антигистаминные препараты, празиквантел, нафтамон. При локализации паразита в мозге – хорургическое. Профилактика: ветеринарный контроль и дегельминтизация животных; предотвращение загрязнения водоемов испражнениями; тщательная термическая обработка рыбы.