Криптоспоридиоз — острое кратковременное инфекционное заболевание ЖКТ, характеризуется болью в области желудка, диареей, тошнотой, рвотой и лихорадкой. Возбудитель: мелкие кокцидии Cryptosporidium oocystes. В окружающей среде могут сохранять жизнеспособность 2-6 мес. Резервуар и источники возбудителя: около 30 видов животных могут быть хозяевами криптоспоридий, чаще сельскохозяйственные (телята, поросята, ягнята) и домашние животные (собаки, кошки), а также грызуны, птицы и др., также инфицированный человек. Человек заражается, употребляя инфицированные пищевые продукты или воду. Болезнь распространена повсеместно. К группе риска относятся дети до 10 лет, а также представители таких профессий, как ветеринары, животноводы, работники скотобоен, а также часто встречается у лиц, находящихся в постоянном контакте с пресными водоёмами, в том числе рекреационными водами, такими как бассейны. Инкубационный период 3-12 дней, в среднем 5-7 дн. Основные проявления: жидкий водянистый стул до 10 раз в сутки в течение 5-7 дн., лихорадка, слабость, тошнота, рвота. Помимо диареи, больные могут страдать от боли в области желудка, судорог. Возможно бессимптомное течение заболевания, однако, такие носители инфекции могут заражать других людей. После того, как у больного человека исчезают симптомы криптоспоридиоза, он способен передать другим инфекцию ещё в течение нескольких недель. Диагностика: микроскопическое исследование кала и мокроты с целью выявления ооцист возбудителя, биопсия кишечника, желчного пузыря и желчных протоков, легких. Лечение не разработано. В определённых случаях назначают паромомицин, нитазоксанид и атоваквон. Профилактика: выявление, изоляция и лечение больных, дезинфекция их испражнений. Соблюдение правил личной гигиены, санитарно-гигиенических мер при уходе за животными. Использование на водоочистительных станциях систем фильтрации, задерживающих частицы размером 1 мкм и менее.

Бабезиоз (пироплазмоз) — острое инфекционное заболевание, характеризующееся интоксикацией, лихорадкой, анемией и тяжелым прогрессирующим течением. Бабезиоз является трансмиссивным зоонозом. Возбудитель: внутриклеточные паразиты Babesia divergens, В. rodhaini в Европе и Babesia micron в Америке (сем. Babesiidae). Заболевание встречается в Европе (Скандинавские страны, Франция, Германия, страны Балканского полуострова, Польша) и в США (восточное побережье). Источник и резервуар заболевания: мыши-полевки и другие грызуны, собаки, кошки и крупный рогатый скот. Переносчики заболевания: клещ Ixodes ricinus и аргасовые клещи. Возбудитель сохраняется в организме клещей пожизненно. Ежегодно только в Европе регистрируются десятки тысяч случаев заболевания домашних животных. Заболевают туристы, сельскохозяйственные рабочие, пастухи в период активности клещей (весенне-летний и летне-осенний сезоны). У людей с нормально функционирующей иммунной системой заболевание протекает бессимптомно. При манифестном течении заболевания, поле инкубационного периода (в среднем 1–2 нед.), появляется озноб и повышение температуры тела (38–40°С). Лихорадка сопровождается слабостью, прострацией, головной болью, болью в области живота, тошнотой и рвотой. С 3-4-го дня на фоне нарастающей интоксикации появляются потливость, бледность кожи и желтуха, увеличивается печень, развиваются симптомы острой почечной недостаточности. Лихорадка длится 8-10 сут., затем температура резко падает до нормального или субнормального уровня. Возможен летальный исход от накопления в крови токсических веществ, или в результате осложнений хронических заболеваний (пневмония, сепсис и т.д.). Диагностика: исследование мазков и толстой капли крови пациента, РСК, биологические методы. Лечение: комбинация клиндамицина и хинина или азитромицина и атоваквона. Профилактика: защита от нападения клещей, ветеринарный контроль животных, борьба с клещами, дератизационные мероприятия.

Висцеральный лейшманиоз (кала-азар) - природно-очаговое тропическое заболевание, характеризующееся лихорадкой, малокровием, увеличением и последующим поражением печени и селезёнки. Возбудитель: род Leishmania: L. donovani, L. infantum, L. chagasi (infantum). Резервуар и источники возбудителя: человек, шакалы, лисицы, собаки, грызуны. Переносчик — москиты Phlebotomus и Lutzomyia. Лейшманиозы относятся к природно-очаговым заболеваниям. Распространение лейшманиозов совпадает с ареалом переносчиков — москитов. Заболевание встречается в 88 странах, преимущественно тропическом и субтропическом климате. Около 12 млн. человек страдают от лейшманиозов. Каждый год заболевает около 2 млн. человек, а примерно 350 млн. живет в зоне риска. Около 90 % случаев висцерального лейшманиоза регистрируется в Индии, Бангладеш, Непале, Судане, Эфиопии и Бразилии. Индийский висцеральный лейшманиоз (кала-азар). Болезнь распространена в Пакистане, Бангладеш, Непале, Китае, странах Индокитайского полуострова. Характеризуется возникающими периодическими крупными эпидемическими вспышками, охватывающими тысячи людей. Средиземноморско-среднеазиатский висцеральный лейшманиоз распространен в странах Средиземноморья, Ближнего и Среднего Востока, Африки, в Северном и Северо-Западном Китае, Казахстане, Средней Азии и Закавказье. Различают 3 периода развития заболевания. Начальный период проявляется первичным аффектом в виде язвы на месте укуса москита, общей вялостью, адинамией, незначительным увеличением селезенки, повышением температуры тела. Период полного развития болезни характеризуется лихорадкой, увеличением селезенки, печени, периферических лимфатических узлов. В 3-м периоде выраженная спленомегалия протекает на фоне общего истощения, упадка тонуса мышц, появляются отеки и асцит, лейшманоиды (узелки на коже), кровоточивость, малокровие и т.д. На заключительной стадии заболевания развивается кахексия. Возможны рецидивы. Лечение: препараты 5-валентной сурьмы; пентамидин.

Кожный лейшманиоз – один из типов лейшманиозов, характеризуется поражениями кожи, подкожных тканей, слизистых оболочек с последующим изъязвлением и рубцеванием. Различают кожный лейшманиоз Старого Света (антропонозный) и кожный лейшманиоз Нового Света (зоонозный). Кожный лейшманиоз Старого Света распространен в Средиземномерье, странах Ближнего и Среднего Востока, в западной части полуострова Индостан, странах Средней Азии и Закавказья. Источник инвазии — больной человек; в некоторых странах (Афганистан, Иран) резервуаром возбудителя могут служить собаки. Возбудитель — Leishmania tropica, L. major, L. aethiopica, реже — L. donovani и L. infantum. Способ передачи возбудителя: укусы москитов Phlebotomus sergenti и москитов рода Lutzomyia. В месте укуса, откуда произошло внедрение в кожу возникает воспаление и специфическая гранулема (лейшманиома). Лейшманиома может из стадии бугорка, переходит в стадию изъязвления и рубцевания. На месте внедрения возбудителя образуется папула, которая затем покрывается чешуйкой, после отпадения чешуйки обнажается неглубокая язва диаметром 4-6 см, рубцующаяся только к году. Кожный лейшманиоз Нового Света распространен в странах Ближнего Востока, Северной и Западной Африки, Азии (Индия, Пакистан, Иран, Афганистан, Сирия, Монголия и др.), в Туркмении и Узбекистане. Возбудитель — Leishmania mexicana, L. (Viannia) braziliensis и L. amazonensis. Способ передачи возбудителя: укусы москитов родов Phlebotomus. Основной хозяин возбудителя: грызуны (большая песчанка, красная песчанка и др.) Этот тип кожного лейшманиоза отличается большей величиной кожных поражений, рубцующихся через 6-7 месяцев. Особенность кожного лейшманиоза Нового Света — язвенно-некротическое поражение слизистых оболочек через 1-2 года после развития язв на коже, что приводит к глубокой деформации носа, ушей, глотки, половых органов с инвалидизацией или летальным исходом. Лечение: препараты 5-валентной сурьмы — солюсурьмин, солюстибозан, мономицин.

Лихоманка Тягиня - гостре вірусне трансмісивне захворювання, характеризується симптоматикою грипу, призводить до ускладнень у вигляді бронхопневмонії і менінгеального синдрому. Збудник: вірус сімейства Bunyaviridae, рід Bunyavirus. Джерело інфекції: хвора людина, зайці-русаки, їжаки, лисиці, кабани, козулі, кролики, свині, велика рогата худоба, собаки, коні, білки і ондатри. Переносники - 13 видів комарів, переважно роду Aedеs (в тому числі широко поширений в Європі, багаточисленний в Україні та Росії - A. vexans). Вірус Тягиня, вперше був виділений в Африці, широко поширений також в країнах Західної, Центральної, Південної і Східної Європи. Він ізольований також в північних областях Сибіру, Далекого Сходу і Європейської частини Росії, включаючи Заполяр'я. Хворобі характерна літня сезонність, обумовлена періодом активності комарів. Інкубаційний період від 2-13 днів. Клінічні ознаки захворювання варіюють в широких межах: висока температура, лихоманка, синдром загальної інтоксикації, симптоматика фарингіту, розлад шлунково-кишкового тракту. Згідно зі статистикою, в 71% випадків лихоманка Тягиня протікає як захворювання подібне до грипу, в 23% - як бронхопневмонія, в 6% - з менінгеальним синдромом (асептичним менінгітом). Імунітет, набутий після захворювання, серед населення варіює в широких межах - від 2 до 90%. Прогноз захворювання в більшості випадків сприятливий. Діагностика: вірусологічні і серологічні методи. Лікування: не розроблено, застосовується симптоматична і патогенетична терапії.

Плямиста лихоманка Скелястих гір - гостре інфекційне захворювання, яке характеризується лихоманкою, висипом, ураженням судинної і нервової систем. Збудник - бактерія Rickettsia rickettsii (внутрішньоклітинний паразит). Резервуар і джерела збудника: гризуни (полівки, сніжні кролі, білки, бурундуки, ховрахи) і деякі великі ссавці (рогата худоба, собаки). Додатковим резервуарним хазяїном можуть бути і собаки. Переносники - кліщі Dermacentor andersoni і Dermacentor variabilis. Зараження людини відбувається після укусу кліща, що часто лишається непоміченим. У тілі кліщів рикетсії зберігаються протягом усього життя. Хвороба регулярно реєструється на більшій частині території США, зустрічається в Канаді, Центральній (Мексика, Панама, Коста-Ріка) і Південній (Колумбія, Бразилія) Америці. Хворіють переважно сільські жителі і туристи, які заражаються в умовах дикої природи і на пасовищах. Сприйнятливість до захворювання у людей висока. Піки захворюваності відзначені в весняно-літній період, що відповідає періоду максимальної активності кліщів. Залежно від клінічних проявів розрізняють такі форми захворювання: амбулаторну, абортивну, миттєву. Інкубаційний період при амбулаторної формі - 3-14 днів, при абортивній скорочується до 3-4. Основні ознаки: озноб, головний, суглобовий і м'язовий біль, підвищення температури тіла до 39-40 ° С, блювання, слабкість. Лихоманка може тривати 2-4 тижні, при чому на 2-4-й день хвороби на шкірі з'являється характерний плямистий висип. У важких випадках можливі запалення легенів, кровотеча з носа, як ускладнення - тромбофлебіт, нефрити, неврити, пневмонія, порушення зору, глухота. Одужання настає повільно і навіть при сучасних методах терапії летальність сягає 5-8%. Миттєва форма - найгірший тип лихоманки, що супроводжується мозковою комою, а через 3-4 дні закінчується смертю. Лікування: доксициклін, тетрациклін, левоміцетин. Профілактика - специфічна вакцинація.

Лістеріоз - сапрозоонозна інфекційна хвороба, яка характеризується численними джерелами збудника, різноманітністю шляхів і факторів передачі, безліччю клінічних проявів і високою летальністю. Збудник: бактерія Listeria monocytogenes. У грунті, воді, гної, кормі для худоби, продуктах харчування і навіть у кризі, бактерії здатні зберігатися від 5,5 місяців до 2,5 років і здатні розмножуватися при температурі 4-6⁰С. Сире м'ясо і м'ясні продукти можуть бути заражені збудником лістеріозу аж у 30-50% випадків. Людина заражається через продукти харчування тваринного походження - м'ясо птиці, яловичину, свинину, які не пройшли необхідну термічну обробку, а також через молоко і молочну продукцію, воду, овочі. Особливу небезпеку становлять продукти швидкого харчування - «фаст-фуд». Численні спалахи лістеріозу пов'язані з вживанням м'ясних напівфабрикатів, ковбасних виробів у вакуумній упаковці, салатів, копченої риби, морозива, тортів, м'яких сирів. У Канаді і ряді Європейських країн спостерігалися спалахи лістеріозу після вживання пастеризованого молока, яке не пройшло центрифугування, тому лістерії виживали в окремих лейкоцитах і епітеліальних клітинах, які зазвичай входять до складу осаду після центрифугування. Лістерія уражує центральну нервову систему і може викликати менінгіт та енцефаліт. До захворювання найбільше схильні вагітні жінки, новонароджені, люди похилого віку і люди з ослабленою імунною системою. Результати дослідження Школи ветеринарної медицини Медісона (США) показали, що лістеріоз може призводити до викиднів на ранній стадії вагітності (перший триместр). Згідно з інформацією американського центру контролю і запобігання захворювань, в США щороку реєструється близько 1600 випадків захворювань на лістеріоз. При цьому кожен 8 хворий вмирає. Лікування є успішним на початковій стадії захворювання, при нервовій формі хвороби в 98-100% випадків прогноз вкрай несприятливий.

Орнітоз - зоонозне інфекційне захворювання, характеризується лихоманкою, пневмонітом (пульмонітом) і системними проявами. Збудник: Chlamydophila psittaci (рід Сhlamydophilia). Життєвий цикл і властивості такі ж, як у інших хламідій. Резервуар і джерело інфекції: більше 150-ти видів диких, синантропних, декоративних і домашніх птахів. Найбільше значення як джерело інфекції мають свійські птахи (особливо качки та індички), кімнатні декоративні птахи (папуги, канарки) і міські голуби. Механізм передачі збудника: аспіраторний; шлях передачі: повітряно-пиловий, фекально-оральний механізм з харчовим шляхом передачі. Збудник у зовнішньому середовищі зберігається до 2-3 тижнів. Природна сприйнятливість людей висока. Відомі повторні захворювання з інтервалом до 2 років. В даний час захворювання реєструється практично у всіх країнах світу: у всіх країнах Європи, США, Африки, в Японії, Індії. Найчастіше хворіють орнітозом особи, професійно пов'язані з птахами - працівники птахофабрик, м'ясокомбінатів, зоомагазинів, зоопарків. Інкубаційний період від 5 до 30 днів (частіше 10-12 днів). Виділяють кілька клінічних форм орнітозу: гостра, хронічна, посторнітозна неспецифічна хронічна пневмонія. Гостра проявляється як типова (пневмонійна) форма (легка, середньої тяжкості та важка); атипова форма: менінгопневмонія (середньо-важка, важка); орнітозний менінгіт (середньо-важкий, важкий); орнітоз без ураження легень (легка, середньо-важка, важка форми); безсимптомна форма. Хронічний орнітоз проявляється як хронічна орнітозна пневмонія і хронічний орнітоз без ураження легень. Діагностика грунтується на клінічних, епідеміологічних даних і результатах лабораторних досліджень. Лікування: антибіотики з групи макролідів.

Некробацильоз - гостра інфекційна хвороба, характеризується некротичним ураженням шкіри і слизових оболонок, а при генералізованій формі - внутрішніх органів. Відноситься до групи зоонозів. Збудник: бактерія Fusobacterium necrophorum. У випорожненнях тварин може зберігатися до 2 міс., в ґрунті - до 1 міс, в сечі - до 15 діб. У злежаному гної збудник здатний навіть розмножуватися. Механізм передачі: контактний (при контакті з хворими тваринами) або фекально-оральний (через продукти тваринництва). Резервуар і джерела хвороби: домашні тварини (свині, корови і багато інших). Інфекція потрапляє в організм людини через мікротравми шкірного покриву і слизові оболонки травного тракту. На місці проникнення утворюється первинний афект у вигляді некрозу. З нього збудник проникає в кров, а потім розноситися в різні органи. Інкубаційний період 3-8 діб. У місці проникнення збудника з'являється велика пляма (більше 10см в діаметрі), в центрі якого незабаром формується папула, що височіє над рівнем шкіри. У центрі папули згодом формується везикула, яка потім розривається з утворенням виразки з темним дном. Шкіра навколо виразки червоніє і набрякає. Некротична ділянка згодом розширюється, з виразки виділяється велика кількість гнійно-некротичного ексудату. Хвороба супроводжується лихоманкою (до 39-40°С) і збільшенням лімфатичних вузлів. При поширенні інфекції від первинного вогнища по всьому тілу, розвивається важкий анаеробний сепсис з ураженням багатьох органів (артрити, пневмонії, абсцеси легень, печінки, перфорація кишечника, перитоніт та ін.). Може розвинутися інфекційно-токсичний шок, тромбогеморагічний синдром. Діагностика: бактеріологічні методи і біопроби. Лікування: пеніцилін, стрептоміцин. Профілактика: ветеринарний контроль тварин і термічна обробка м'ясних продуктів.

Стрептобацильоз (хейверхільска лихоманка) - зоонозна бактеріальна інфекційна хвороба, характеризується гарячкою, інтоксикацією, висипом і поліартритом. Збудник: бактерія Streptobacillus moniliformus. Резервуар і джерела збудника: щури, рідше - інші гризуни (білки, ласки, миші). Більше 50% диких і білих лабораторних щурів заражені стрептобацильозом. Людина заражається після укусу зараженого щура, у якого збудник міститься в слині. Можливе зараження при потрплянні крові щура в мікротравми шкіри або слизових оболонок. Відомі випадки зараження водним і харчовим шляхом, коли факторами передачі збудника слугують забруднені виділеннями гризунів молоко і молочні продукти. Хвора людина не заразна. Випадки захворювання на стрептобацильоз відзначаються по всьому світі. Бактерії потрапляють через ушкоджені шкірні покриви, після чого проникають в лімфатичні вузли та лімфатичні судини, а далі - в кров. З потоком крові вони розноситься по всьому організму, переважно осідаючи в селезінці і лімфатичних вузлах. При локалізації бактерій в легенях розвивається бронхопневмонія, в нирках - інфаркти, в ЦНС - абсцеси і т.д. Інкубаційний період 1-3 дні. Захворювання починається з симптомів інтоксикації, підвищення температури тіла. В області укусу зазвичай з'являється припухлість, невелика виразка і регіонарний лімфаденіт. На шкірі з'являється висип поліморфного характеру (макули, петехії, пустули), часто супроводжується свербінням, локалізується переважно на кінцівках, захоплюючи долоні і стопи. Досить часто спостерігається артрит і артралгія в області великих суглобів. Діагностика: грунтується на даних епідеміологічного анамнезу захворювання, аналізі клінічної картини, даних лабораторного дослідження. Лікування: пеніцилін і препарати тетрациклінового ряду. Профілактика: дератизація приміщень житлових будинків, складів і підприємств тваринницької сфери, заходи по запобіганню проникнення щурів; дотримання заходів безпеки при роботі з лабораторними щурами.

Содоку - зоонозна бактеріальна інфекційна хвороба, характеризується рецидивуючою лихоманкою, лімфаденітом і поліморфними висипаннями. Збудник: спіралеподібні бактерії Spirillum minus, Treponema japonicum, Spirocheaeta sodoku. Резервуар і джерело інфекції: інфіковані щури і миші, заражені від щурів собаки, кролики, білки, ласки. Зараження людини відбувається після укусу зараженою твариною, у якої збудник міститься на слизовій оболонці рота, а також в крові, тканинах і органах. Природна сприйнятливість людей висока. Від людини до людини захворювання не передається. Хвороба зустрічається на всіх континентах, що обумовлено широким розповсюдженням гризунів. Уражується в основному міське населення. Бактерія проникає через ушкоджені шкірні покриви. На ураженому місці відзначається слабо виражений первинний афект - почервоніння, набряклість, невеликий синець. Бактерії накопичуються в лімфатичних вузлах, де розмножуються і з кров'ю розносяться по всьому організму, осідаючи в різних органах і тканинах. На рані з'являється болючий інфільтрат темно-червоного кольору, на якому утворюється пухир, а потім виразка. Розвивається лімфангіт і регіонарний лімфаденіт. Інкубаційний період триває 1-4 тижні, частіше 10-14 днів. Захворювання розпочинається з симптомів інтоксикації, підвищення температури до 39-40°С і більше, ознобом, висипом і головним болем. Лихоманка зберігається 5-7 днів, потім з проливним потом спадає. Для Содоку характерні рецидиви: через 3-5 дн. після нормалізації температури, вона знову піднімається, досягаючи високих значень і зберігаючись протягом 2-4 днів. Число нападів може доходити до 10-20 і більше. Летальність в запущених випадках сягає 10%. Діагностика: грунтується на даних епідеміологічного анамнезу захворювання, аналізі клінічної картини, даних лабораторних методів дослідження. Лікування: пеніцилін і препарати тетрациклінової групи.

Гетерофіоз - гельмінтне захворювання з групи трематодозов, що характеризується алергічними проявами, ураженням кишечника, а в певних випадках призводить до ураження головного мозку та інших органів. Збудник: трематода Heterophyes heterophyes (Heterophyidae, Opisthorchiida). Довжина дорослої самки 1,0-1,7 мм, самця - 0,3-0,4 мм, тіло грушоподібної форми і густо вкрите шипиками. Резервуар і джерело збудника - людина, собаки, кішки, свині, деякі птахи, лисиці, перський вовк і ін. Механізм передачі збудника: фекально-оральний, шлях передачі: харчовий, фактор передачі: риба (кефаль, гамбузія). Проміжні господарі трематоди: молюски Pirenella conica (в Єгипті), Cerithidia cingula (в Японії) і ін. Людина заражається при вживанні сирої або недостатньо термічно обробленої зараженої риби. Гетерофіоз зустрічається на Далекому Сході, а також в дельті Нілу. Поширений в Китаї, Японії, на Філіппінах, в Індії, Єгипті, Ємені, Ізраїлі, Тунісі, Греції. Інкубаційний період триває 7-10 днів. Трематода в організмі людини паразитує в кишечнику, отруюючи продуктами своєї життєдіяльності організм господаря. У хворого знижується апетит, болить живіт, з'являється рідкий водянистий стілець, що чергується з запорами. Захворювання супроводжується лихоманкою, висипом у вигляді кропивниці. Тривалість життя збудника в зараженому організмі може сягати кількох десятків років. Відомі випадки заносу з током крові яєць паразита в міокард і головний мозок. Гельмінти, що паразитують в міокарді, спричинюють розвиток міокардиту. При ураженні мозку спостерігаються епілептичні напади, іноді з летальним результатом від крововиливів. Діагностика: виявлення яєць паразита в фекаліях. Лікування: антигістамінні препарати, празіквантел, нафтамон. При локалізації паразита в мозку - хорургічне. Профілактика: ветеринарний контроль і дегельмінтизація тварин; запобігання фекального забруднення водойм; ретельна термічна обробка риби.

Кишковий капіляріоз - гельмінтоз з групи нематодозів, що характеризується диспептичним синдромом, та критичном зниженням маси тіла. Збудник: нематода - Capillaria philippiensis - розміром 2,3-4,3 мм. Механізм передачі збудника: фекально-оральний, шлях передачі - харчовий. Людина заражається при вживанні в їжу зараженої сирої або недостатньо термічно обробленої риби. Захворювання зустрічається на Філіппінах, в Таїланді, Єгипті, Індонезії, Китаї, Лаосі, Японії, Кореї, Ірані. На ендемічних територіях встановлена висока інфікованість населення. Яйця гельмінта потрапляють з фекаліями в навколишнє середовище, де в грунті відбувається розвиток личинок, які з водними потоками потрапляють у водойми. Згодом в прісних водоймах в тілі риб личинки досягають інвазійної стадії (через 3 тижні). Природні остаточні господарі - птахи, що харчуються рибою. Потрапляючи в організм людини, гельмінти проникають через слизову оболонку тонкого кишечника, де довго паразитують. Інкубаційний період триває місяць або більше. У більшості випадків захворювання протікає безсимптомно. При інтенсивній інвазії, захворювання характеризується важкою діареєю, болем і бурчанням в животі, блювотою. Стілець в таких випадках рясний, водянистий, до 5-10 разів на добу. Діарея може приймати завзятий характер і приводити до виснаження організму і смерті. Тривалість захворювання складає 6-12 міс. Діагностика: виявлення яєць паразита в фекаліях хворих. Лікування: мебендазол, альбендазол, тіабендазол. В ендемічних районах проводять вибіркову антигельмінтну хіміотерапію Профілактика: дегельминтизация тварин; термічна обробка або тривалий посол риби; санітарно-гельмінтологічна експертиза риби і рибних продуктів; запобігання забруднення водойм випорожненнями, санітарний благоустрій населених пунктів, обладнання на їх території системи водопостачання та каналізації, ліквідація скидів стічних вод у водойми.

Капіляріоз печінковий - гельмінтоз з групи нематодозів, що характеризується ураженням печінки, патологічним накопиченням рідини в черевній порожнині і крайнім ступенем виснаження організму. Збудник: нематода Capillaria (Hepaticola) hepatica. Основні господарі: гризуни (особливе епідеміологічне значення мають щури), собаки, кішки і свині. Механізм передачі збудника - фекально-оральний, шлях передачі - харчовий і побутовий. Людина заражається при вживанні в їжу забруднених яйцями гельмінта продуктів харчування і через брудні руки. Захворювання людей зустрічається в Азії (Індія, Китай, Японія, Корея), в Північній і Південній Америці (Мексика, Бразилія, Канада), Європі (Італія, Туреччина, Чехія, Німеччина), Африці. Інкубаційний період триває близько місяця. Захворювання проявляється симптоматикою гепатиту, збільшенням печінки і порушенням її функції. У хворого зникає апетит, з'являється блювота, спрага, жовтяниця. При тривалому перебігу хвороби в череві накопичується рідина (асцит), організм страждає від виснаження та криточної втрати ваги, загальної слабкості. Хворий стає млявим, характерні зміни психічного стану. У запущених випадках захворювання закінчується смертю від печінкової недостатності. Діагностика: виявлення яєць паразита при біопсії печінки, серологічні методи, УЗД. Лікування: мебендазол, альбендазол. Профілактика: виявлення та лікування хворих; дотримання правил особистої гігієни, ретельне миття овочів, фруктів, городньої зелені, кип'ятіння питної води; запобігання забрудненню навколишнього середовища випорожненнями тварин; ветеринарний контроль і дегельмінтизація тварин.

Капіляріоз легеневий - гельмінтне захворювання з групи нематодозів, що характеризується ураженням дихальних шляхів. Збудник: нематода Capillaria aerophilia (Trichinellidae, Trichurida). Захворювання людей зустрічається переважно в Середній Азії, Марокко, Ірані. Захворювання тварин реєструються в Північній і Південній Америці, Європі, Азії і Австралії. Механізм передачі збудника: фекально-оральний, шлях передачі - харчовий. Людина заражається вживаючи в їжу забруднені збудником продукти харчування (овочі, фрукти, ягоди, городню зелень). Джерело захворювання: собаки, кішки, лисиці, ведмеді, соболь, койот, куниця. Самки відкладають яйця в легенях господаря. Під час кашлю яйця заковтуються, потрапляють у стравохід, після чого виходять з фекаліями в зовнішнє середовище, де досягають інвазивної стадії через 5-7 тижнів. Інвазивними залишаються в грунті до року. Личинки C. aerophilia, потрапляючи в організм нового господаря, проникають в кровоносні судини кишкової стінки і з током крові заносяться в легені, де перетворюються в статевозрілих гельмінтів. Інкубаційний період захворювання до 1 місяця. Захворювання проявляється трахеїтом, бронхітом, трахеобронхітом, що супроводжуються лихоманкою, кашлем з виділенням пінистого слизисто-гнійного мокротиння, в ряді випадків астматичним синдромом. Після розвитку ускладнень у вигляді пневмонії, стан хворого погіршується, він стрімко втрачає вагу, з'являється задишка, кров у слині. У важких випадках виникає абсцес і інвазія нагадує рак легенів. Без своєчасного лікування захворювання може завершитися смертю. Діагностика: аналіз калу або мокротиння хворих на наявність яєць паразита. Лікування: мебендазол, альбендазол. Профілактика: дотримання правил особистої гігієни; під час роботи з землею не слід торкатися брудними руками обличчя, одягу; ретельна обробка овочів, фруктів, городньої зелені; ветеринарний контроль і дегельмінтизація тварин.