Хочу познакомить вас с необычным улиткой с научным названием – Platymma tweediei (Tomlin, 1938), также известной как огненная улитка – Hemiplecta fire. Черная раковина этих улиток достигает 7 см в диаметре, но самое главное отличие, по которой улитка называется «огненной» или даже «Дракулой» - это ярко-красное тело. Это редкое для этих животных контрастное сочетание цветов – особенность, которая существенно выделяет моллюсков среди своих родственников. Улитка является эндемиком небольшого горного района, облачного леса Камеронского нагорья в Малайзии. Особенности природных популяций улиток изучены недостаточно, поскольку распространение популяции составляет лишь в радиусе 100 км. Любители улиток из всех стран мечтают получить огненную хемиплекту в свою коллекцию. Однако, в домашних условиях улитки-Дракулы долго не приживаются и вскоре гибнут. Оказывается, огненная хемиплекта – плотоядная улитка, в отличие от своих родственников. Кроме того, для нормального существования им нужна емкость с водой, где они любят проводить определенное время, погружаясь всем телом. Еще одним важным фактом является то, что в естественных условиях улитки встречаются в очень прохладных и влажных местностях на высоте более 1000 м над уровнем моря и никогда ниже (в Европе хотя и прохладно, но не достаточно влажно по сравнению с естественным биотопом, где влажность достигает 79%). Все это делает невозможным содержание улиток-Дракул в качестве домашних любимцев. Как отмечают специалисты, из-за интенсивного изъятия улиток из природы, незаконную контрабандную торговлю и не способности к разведению в неволе, этот вид постепенно уменьшает свою численность. Поскольку огненные улитки является узко специфических видом и могут нормально размножаться только в естественных условиях, из-за человеческой жадности в недалеком будущем могут исчезнуть с лица Земли. Надеемся, что скоро вид попадет под государственную защиту и ситуация изменится к лучшему.

Поздоровайтесь с Черной дождевой лягушкой, которая выглядит так, будто находится в вечном разочаровании от несовершенства бытия. Несмотря на мрачный образ, эти лягушки в дикой природе вовсе не отличаются тяжелым характером! Breviceps fuscus – черная дождевая или тропическая жаба Цицикама, она же мэмная жаба «сердитое авокадо». Эти милашки не встречаются нигде в мире, кроме южной Африки. Конкретное название «fuscus» указывает на темную окраску этого вида. Общая длина представителей рода колеблется от 2 до 7 см. Наблюдается половой диморфизм: самки гораздо крупнее самцов. Имеют короткую голову и массивное, коренастое и округлое туловище. Конечности короткие, но мощные. Живут жабы Цицикамы на высоте более 1000 м, роют себе норки и совершенно не имеют потребности в воде. Каждый раз, когда эти мрачные на вид земноводные испытывают беспокойство или чувствуют угрозу, они надувают свое тело и принимают угрожающую позицию, демонстрируя предупредительные знаки. Во время брачного сезона самки выделяют на спине липкое вещество, с помощью которого самцы могут крепко держаться и не отпадать. Яйца самки откладывают в норы, где и происходит развитие. Кстати, у этих жаб нет свободно живущей стадии личинок, то есть из яйца выходит не головастик, а мини-жаба. Черные лягушки большую часть года проводят под землей. Они зимуют в совместных норах и образуют вокруг своего тела слизистые коконы, что помогает им успешно пережить не благоприятные погодные условия. Как и какому-либо узко специфическому виду, черным лягушкам может угрожать исчезновение из-за потери среды обитания: вырубка лесов, распространение чужеродной растительности, лесные пожары и загрязнения - все это негативно сказывается на численности популяций лягушек. К счастью, ареал распространения черных печальных жаб встречается в нескольких заповедных зонах. Надеемся, благодаря заповедным территориям, мы еще долгое время сможем умилятся этим без преувеличения чудесным животным!

Одна з найрідкісніших рослин у всьому світі – Impatiens psittacina (Hooker J.D., 1901), загально-відома під назвою як «квітка папуга», вперше була описана англійским ботаніком Джозефом Далтоном Хукером у 1901 році. I. psittacina – дуже рідкісний вид роду Impatiens, що належить до родини Бальзамінові (Balsaminaceae), був уперше виявлений у шанських штатах Верхньої Бірми британським чиновником Артуром Гедінгом Хільдебрандом. Насіння рослини подарували Королівським садам у 1899 році, де вона вперше розквітла у 1900 році. Роком пізніше Джозеф Хукер оприлюднив опис рослини, в якому їй дав загальну назву «cockatoo balsam» (бальзам какаду). Вид росте в дикій природі в невеликому регіоні північного Таїланду (поблизу Чіангмая), Бірми та на північному сході індійського штату Маніпур. Видова латинська назва «psittacina» у перекладі означає «папугоподібна», і є відображенням особливої форми квітки, якщо дивитися на неї збоку. Уряд Таїланду заборонив експортувати цей вид, тому ніде у світі його штучно не вирощують. Доречі, у зв’язку з цим ринок прямо таки переповнений підробним насінням диво-квітки.

Дивовижна квітка, схожа на пухкі дівочі губи – Palicourea elata, раніше відома як Psychotria elata (Hammel, 1991) із родини Маренові (Rubiaceae). У P. elata на ранніх стадіях розвитку з’являється пара м'ясистих приквіток темно-червоного кольору, які нагадують дві губи. Через це квіти рослини жартівливо називають «губками повії» (labios de puta), або «гарячі вуста». Форма квітки та забарвлення допомагають рослині залучати більшу кількість запилювачів, зокрема колібрі і метеликів. Плоди у рослини яскраво-сині, як і у багатьох інших видів роду Palicourea. P. elata – тропічна рослина, ареал поширення якої простягається від дощових лісів Центральної та Південної Америки в таких країнах, як Мексика, Коста-Ріка, Еквадор, Панама та Колумбія. Це надзвичайно чутливий вид, який може зростати виключно в кліматичних умовах, ідентичних тропічним лісам. P. elata протягом століть місцеве населення використовувало у народній медицині як засіб для лікування вушного болю, кашлю та висипу. Корінні жителі Панами та Колумбії лікували нею задишку, а у Нікарагуа рослину застосовували для лікування побічних ефектів при укусах змій. Крім того, через «поцілунковий» вигляд квітів рослину використовують як дарунок до Дня Святого Валентина. Слід зазначити, що в цей період квіти збираються поціновувачами просто нещадно. Поширення землеробства, легальна та нелегальна заготівля деревини призводить до того, що тропічні ліси перетворюються на поля для посівів, пасовища для худоби, а то й взагалі на пустку. Оскільки P. elata є підлісовим чагарником і зростає у тіні нависаючих крон дерев, чисельність популяції швидко зменшується внаслідок втрати природнього середовища існування. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) повідомив, що десята частина всіх видів Palicourea перебуває під загрозою зникнення. Незважаючи на це, статус «зникаючих видів» не є повним, оскільки здебільшого він враховується лише в Еквадорі, а багато інших видів Palicourea зростають за межами країни.

Хочу познайомити вас з незвичайним равликом з науковою назвою – Platymma tweediei (Tomlin, 1938), або ще відомим як вогняний равлик – Hemiplecta spec. fire. Чорна раковина равликів досягає 7 см в діаметрі, але найголовніша відмінність, через яку равлик називається «вогняним» або «Дракулою», - це яскраво-червоне тіло. Це рідкісне для цих тварин контрастне поєднання кольорів – особливість, яка істотно виділяє молюсків від своїх родичів. Равлик є ендеміком невеликого гірського району, хмарного лісу Камеронського нагір’я в Малайзії. Особливості природних популяцій равликів на сьогодні є недостатньо вивченими, оскільки поширення популяції, як кажуть, становить лише радіус 100 км. Любителі-колекціонери равликів з усіх країн мріють здобути вогняну хеміплекту до свої колекції, впевнені в тому, що зможуть не тільки утримувати її в неволі, але і розводити. Проте, у домашніх умовах равлики-дракули довго не приживаються і незабаром вмирають. Як виявилося, вогняна хеміплекта – м'ясоїдний равлик, на відміну від своїх родичів. Крім того, для нормального існування їм потрібна ємність з водою, де вони полюбляють проводити певний час, занурюючись усім тілом. Ще одним важливим фактом є те, що уприродніх умовах равлики зустрічаються в дуже прохолодних та вологих місцинах на висоті більше ніж 1000 м над рівнем моря і ніколи нижче (в Європі хоча і прохолодно, але не достатньо волого у порівнянні з природним біотопом, де вологість сягає 79%). Усе це практично унеможливлює утримання вогняних равликів в якості домашніх улюбленців. Як зазначають спеціалісти, через інтенсивне вилучення равликів з природи, незаконну контрабандну торгівлю та труднощі утримування в неволі, цей вид поступово зменшує свою чисельність. Оскільки вогняні равлики є вузькоспецифічним видом і можуть нормально розмножуватися тільки в природніх умовах, через людську жадобу у недалекому майбутньому можуть зникнути з лиця Землі. Сподіваємося, що скоро вид потрапить під державний захист і ситуація зміниться на краще.

Нещодавно виявлений у Бразилії новий водний вид панцирних амеб був названий Arcella gandalfi (Féres et al, 2016), на честь чарівника Гендальфа з «Володаря перснів» через незвичну форму її черепашки, яка дивовижно схожа на сірий капелюх чарівного персонажа. Панцирні амеби – одноклітинні організми, які володіють зовнішнім скелетом, утвореним з вапняку, або інших дрібних часточок, склеєних виділеннями клітини. Панцир амеби слугує для захисту від хижаків, але чому у A. gandalfi він має форму конуса, схожого на капелюх, лишається не з’ясованим. Також дослідники припускають, що панцир уберігає амебу від висихання та шкідливого УФ-випромінювання. Як зазначив Даніель Лар, професор Інституту біологічних наук Університету Сан-Паулу і провідний дослідник проекту: "Ми вважаємо, що вони здатні підтримувати вологе мікросередовище всередині оболонки під час посухи, зберігаючи навіть незначну кількість води. Місця їх існування водні, і вони часто потрапляють під сонячне випромінювання, тому захист від УФ-променів є дуже важливим фактором". Забарвлення цих крихітних амеб варіює від світло-жовтого до коричневого, діаметром всього 81 мкм і заввишки 71 мкм. Як заявив професор Лар: "Відкриття нового виду амеб є рідкісним явищем, оскільки вони крихітні та не достатньо вивчені. Крім того, у Бразилії дуже мало таксономістів, які спеціалізуються на цій групі". Професор Лар та його команда представили світові A. gandalfi лише після того, як отримали відомості про його існування у багатьох інших частинах Бразилії. Також професор відмітив, оскільки цей відносно нещодавно виявлений вид був знайдений тільки у Південній півкулі, це вказує на те, що він обмежений цим регіоном, адже середовища існування одноклітинних у Північній півкулі вивчені набагато глибше. Стаття з подробицями дослідження опублікована в журналі Acta Protozoologica. Як зазначають автори, A. gandalfi зустрічається на заболочених ділянках та у вологих грунтах.

Привітайтеся з Чорною дощовою жабою, яка виглядає так, ніби перебуває у вічному розчаруванні від недосконалості буття. Не зважаючи на похмурий образ, ці жабки у дикій природі не вирізняються важкою вдачею! Якщо вам випаде нагода мандрувати Південною Африкою від мису Свеллендама до гір Утеніка, є імовірність зустріти дощову жабу, але будьте обачні – ці маленькі стрибуни єдині у своєму роді. Breviceps fuscus – чорна дощова жаба – тропічна жаба Цицикама, вона ж мемна жаба-сердите авокадо – різновид жаб з родини Brevicipitidae. Не зустрічаються ніде у світі, окрім південної Африки. Конкретна назва «fuscus» вказує на темне забарвлення цього виду. Загальна довжина представників цього роду коливається від 2 до 7 см. Спостерігається статевий диморфізм: самиці набагато більші за самців. Мають коротку голову. Тулуб масивний, кремезний, яйцеподібний. Кінцівки короткі, проте потужні. Живуть жаби на висоті більш ніж 1000 м, риють собі нірки і не мають постійної потреби у воді. Щоразу, коли ці похмурі на вигляд жаби відчувають занепокоєння або загрозу, вони надувають своє тіло та переходять у загрозиву позицію, демонструючи попереджувальні знаки. Під час шлюбного сезону самки виділяють на спині липку речовину, за допомогою якого самець може міцно триматися і не відпадати. Яйця самки відкладають у нори, де і відбувається розвиток. Доречі, у цих жаб немає вільноживучої стадії личинок, тобто з яйця виходить не пуголовок, а міні-жабка. Чорні жаби більшу частину року проводять під землею. Вони зимують у спільних норах і утворюють навколо свого тіла слизові кокони, щоб успішно пережити не сприятливі погодні умови. Як і буд-якому вузькоспецифічному видові, чорним жабам може загрожувати зникнення через знищення їх середовища існування – вирубування лісів, поширення чужорідної рослинності, лісові пожежі та забруднення. На щастя, ареал поширення чорних сумних жабів зустрічається в декількох заповідних зонах, тому поки рано переживати)

Вигаданий герой телешоу «Теорія великого вибуху» Доктор Шелдон Купер, коли коли хоче показати, що обдурив всіх часто вигукує «Bazinga!», що у перекладі з розмовної американської мови перекладається як «обдурив вас!». Фраза стала крилатою і міцно вкорінилася у сленгу. Якщо проводити аналогію, то американське «Bazinga!» це всім нам відоме «бугага»! У 2013 році біля узбережжя Австралії дослідники Gershwin та Davie знайшли та ідентифікували медузу діаметром менше 2 см, загальним розміром з виноградину і назвали Bazinga rieki. Через невеликий її розмір, медузу довгий час помилково приймали за «дитинчат» медуз інших видів (як, наприклад, Catostylus mosaicus). До того ж, термін bazinga відноситься до семиструнної арфи, описаній в одній із книг американського письменника-сатирика Уілла Куппе, струни якої нагадали дослідникам прямі радіальні канали медуз нового виду. Як з'ясувалося, B. rieki – це не тільки новий вид, який представляє новий рід медуз Bazinga, він ще і представник нової родини Bazingidae і навіть нового підряду Ptychophorae! «Дуже рідко відкривають нові підряди, такого не траплялося більше ста років», - зазначає Гершвін, співавтор опису нових таксонів у випуску альманаху Memoirs of the Queensland Museum. До слова, медуза Bazinga не єдине жива істота, назване на честь крилатої фрази. За рік до цього була описана бразильська бджола Euglossa bazinga (Nemésio & Ferrari, 2012), яку раніше помилково ідентифікували як Euglossa ignita (Smith, 1874). Бразильські біологи визначили точний вид, а результати досліджень опублікували в грудні 2012 р. в журналі Zootaxa. Як пояснив вибір назви Немезіо: «Улюблене комічне слово Шелдона Купера «bazinga», яке він вигукує, коли когось обдурили, було обране для найменування нововизначенного виду. E. bazinga деякий час «обманювала» нас через свою подібність з E. ignita, а коли ми зрозуміли, що вона не та, за кого ми її приймаємо, ми вигукнули «bazinga!». Як не дивно, у вище згаданого персонажа доктора Шелдона алергія на бджіл...

Dik Dik (Ogilby, 1837) – дікдік – це назва роду дрібних парнокопитних ссавців, що належать до родини бичачі (Bovidae). Це одні з найменших антилоп: тіло завдовжки 45-80 см, висота в холці 30-35 см, а важать від 2 до 6 кг! Деякі коти крупніші... Вид поширений у Східній та Південно-Західній Африці. Повна наукова назва виду – Damara Dik Dik, що походить від району на північному заході Намібії, відомого як Дамараленд. У самців дікдік є ріжки, а самки помітно більші за самців. Вид характеризується дещо видовженою мордочкою і гострим чубчиком з жорстких шерстинок. Також у них величезні чорні очі і рухливі великі пухнасті вуха. Дікдік живуть парами, проте іноді їх можна спостерігати і в невеликих стадах. Кожна пара володіє певної територією, яку використовує протягом декількох років. Межі ділянки самці позначають купками калу і пахучими виділеннями з біляочної залози, які залишає на кущах і каменях. Пасуться антилопи вздовж водойм вранці і в сутінки, хоча нерідко їх можна побачити і вдень. Наляканий дікдік видає досить гучний і продовгуватий свист, а рятуючись від небезпеки, робить швидкі та стрімкі стрибки й миттєво зникає серед стовбурів дерев, кущів і каменів. Дитинчат самка дікдік народжує після 6-місячної вагітності, і довго приховує малечу. Дорослою антилопа стає до року, хоча статевої зрілості набуває значно раніше. Саме в цей час батько виганяє сина-підлітка зі своєї ділянки. Зазвичай такий вигнанець не йде далеко і намагається «застовпити» власну ділянку на нейтральній землі між батьківськию територією і сусідньою парою. Дікдік досить довірливо ставиться до людини, за що дорого розплачується. Африканці легко вбивають їх простим кидком палиці. Шкіра дікдіків використовується для виготовлення рукавичок, а так як на пару рукавичок потрібні шкурки двох звірят, легко собі уявити темпи винищення цих антилоп. До слова, в 1960 році з Сомалі було вивезено близько півмільйона шкірок.

Strigiphilus garylarsoni (Clayton, 1990) – різновид жувальних вошей з сімейства Philopteridae. Вид вузькоспецифічний, зустрічається тільки у сов, що мешкають в Африці. У цього виду немає загальної назви. Виявив його еволюціоніст-паразитолог з Університету штату Юта Дейл Х. Клейтон у Ндолі (Замбія) у 1989, а опис своєї знахідки опублікував роком пізніше. Ідея назвати новий вид вошей на честь знаменитого американського художника-карикатуриста Гері Ларсона прийшла до Клейтона не спроста. Ларсон є творцем мультсеріалу «Дальня сторона», що складається з однієї панелі, який протягом п'ятнадцяти років транслювався по всьому світу майже двома тисячами газет. У карикатурній формі простому читачеві були представлені цікаві факти з життя тваринного світу. Як пояснив Клейтон: «це був мій спосіб подякувати Ларсонові за величезний внесок, який, на мою думку, він привніс в біологію через свої карикатури. Назвати жувальну вошу на його честь – це саме той вид гумору, який використовував художник коміксів. «Дальня сторона» одночасно сюрреалистична, дуркувата та скромна, тому паразит, який живе тільки в пір'ї південноафриканської білолицьої сови, був ідеальним вибором в якості тваринної спадщини Ларсона». Ясна річ, що назвав Клейтон вошу тільки після дозволу Ларсона. Карикатурист відповів вченому у властивому йому стилі – у своїй книзі «Передісторія того боку» Ларсон заявив: «Я вважаю це великою честю. Крім того, я завжди знав, що ніхто не збирається мені писати з проханням назвати на честь мене новий вид лебедів. Ви повинні користуватися тими можливостями, які вам випадають!». Крім совиної воші, в честь Гері Ларсона названий метелик з тропічних лісів Еквадору – Serratoterga larsoni (Johnson, 1991), також його ім'я носить жук Garylarsonus, ще й термін Thagomizer! «Тагомайзер» - особливість анатомії стегозавра, названа терміном, вигаданим Ларсоном в мультфільмі «Дальня сторона». Термін настільки прижився, що увійшов в наукову літературу! А ви знайомі з коміксами Ларсона? Рекомендую