Збудник - велика рухома інфузорія (найпростіші) Balantidium coli. Її життєвий цикл включає 2 житєві форми: вегетативну і цисти. У зовнішньому середовищі вегетативні форми зберігають життєздатність кілька годин, цисти - 3-4 тижні. Висихання згубно діє на обидві форми. Резервуар і джерела збудника - свині, в товстій кишці яких балантидії перебувають постійно і виділяються з фекаліями в зовнішнє середовище. Зрідка балантидії мешкають в організмі щурів, собак, мавп, а також людини (хворого або носія), які можуть бути додатковими джерелами збудника інвазії. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шляхи передачі - харчовий, водний, побутовий. Захворювання характерне для сільської місцевості, в регіонах з розвиненим свинарством. Зараження відбувається при контакті з грунтом, що був забруднений цистами балантидій, а також вживаючи в їжу брудні продукти. Захворювання проявляється в гострій і хронічній формах. Для гострої форми балантидіазу характерні лихоманка, озноб, нудота, блювота, різкі болі в животі, випорожнення до 15-20 разів на добу. Екскременти рясні, рідкі, часто з гнильним запахом, з домішками слизу і крові. Хвороба може тривати до 2 місяців, без лікування переходить в хронічну стадію, яка може тривати 5-10 років, іноді довше. При цьому періодично відбуваються загострення, що тривають 1-4 тижні і супроводжуються розладом функції кишечника і помірними явищами інтоксикації, чергучись з періодами поліпшення (до 3-6 місяців). Діагноз встановлюється на основі аналізу калу на наявність вегетативної форми балантидій або їх цист. Лікування: окситетрациклін, ятрен, делагіл, метронідазол, препарати тетрациклінового ряду. Профілактика балантідіазу полягає у своєчасному виявленні інфікованих людей і тварин та своєчасному їх лікуванні. Важливо обов'язково мити овочі і фрукти, дотримуватися особистої гігієни, боротися з мухами, пити кип'ячену (бутильовану) воду.

Характеризуется язвенным поражением толстой кишки с дезинтериеподобным синдромом. Возбудитель — крупная подвижная инфузория (простейшие) Balantidium coli. Ее жизненный цикл состоит из вегетативной формы и цисты. Во внешней среде вегетативные формы сохраняют жизнеспособность несколько часов, цисты — 3-4 недели. Высыхание губительно действует на обе формы. Резервуар и источники возбудителя – свиньи, в толстой кишке которых балантидии обитают постоянно и выделяются с фекалиями во внешнюю среду. Изредка балантидии обитают в организме крыс, собак, обезьян, а также человека (больного или носителя), которые могут быть дополнительными источниками возбудителя инвазии. Механизм передачи возбудителя: фекально-оральный; пути передачи — пищевой, водный, бытовой. Заболевание наблюдается в основном в сельской местности, в регионах с развитым свиноводством. Заражение происходит во время контакта с почвой, которая была заражена цистами балантидий, а также употребляя в пищу загрязненные продукты. Заболевание проявляется в острой и хронической формах. Для острой формы балантидиаза характерны лихорадка, озноб, тошнота, рвота, резкие боли в животе, стул до 15-20 раз-в сутки. Испражнения обильные, жидкие, часто с гнилостным запахом, с примесью слизи и крови. Болезнь может длиться до 2 месяцев, без лечения переходит в хроническую, которая может длиться 5-10 лет, иногда дольше. При этом обострения, длящиеся 1—4 недели и сопровождающиеся расстройством функции кишечника и умеренными явлениями интоксикации, сменяются периодами улучшения (до 3—6 месяцев). Диагноз устанавливается на основе анализа кала на наличие вегетативной формы балантидий или их цист. Лечение: окситетрациклин, ятрен, делагил, метронидазол,препараты тетрациклинового ряда. Профилактика балантидиаза заключается во своевременном выявлении инфицированных людей и животных и своевременном их лечении. Важно обязательно мыть овощи и фрукты, соблюдать личную гигиену, бороться с мухами, пить кипяченую (бутылированную) воду.

Гострики - паразити, що найчастіше зустрічаються в дитячому віці, оскільки у дітей часто не сформовані навики гігієни. Самки мають довжину до 1 см, самці - 0,5 см. Паразити білого кольору, що нагадують короткі нитки, паразитують в товстому кишечнику. Запліднена самка вилазить з анального отвору, відкладає яйця (одна особина здатна відкласти на складках ануса близько 10000 яєць), виділяючи специфічну речовину, що викликає свербіж. Дитині свербить, вона чешеться і так яйця потрапляють під нігті, в результаті відбувається самозараження: через рот яйця знову потрапляють в травний тракт, де перетворюються на личинки, і потім знову з них розвиваються паразити - цикл відновлюється. Яйця гостриків через забруднені руки легко потрапляють на постіль, білизну, іграшки, предмети побуту, килими, їжу, і тому гостриками, як правило, заражається уся сім'я. Зараження цими паразитами викликає невизначеного характеру болі в животі, але головні скарги: неприємний свербіж в області анального отвору, який робить дитину неспокійною, порушує її сон. Яйця глистів можуть бути виявлені методом аналізу калу або у зішкрябі, взятому з перианальних складок. Позбутися глистів можливо тільки в тому випадку, якщо разом з їх знищенням буде розірвано коло циркуляції (описаний вище цикл), а також одночасно лікування пройдуть всі інші члени сім'ї. Якщо у дитини гострики, їй на ніч слід надягати закриті штани і обов'язково підмивати, коротко стригти нігті. Два рази на день потрібно міняти спідню білизну, прати і прасувати. Також рекомендується проводити ретельне прибирання в помешканні, а іграшки і предмети побуту дезинфікувати. З раннього дитинства прищеплювати звичку часто мити руки і не їсти брудні овочі та фрукти, відучити від звички брати в рот пальці, іграшки, сторонні предмети. Найбільш популярні препарати від гостриків - пірантел, вермокс, ворміл. Лікування призначає лікар, враховуючи особливості організму малюка, спираючись на проведені аналізи.

Острицы - паразиты, наиболее часто встречающиеся в детском возрасте, поскольку у детей зачастую не сформированы навыки гигиены. Самки имеют длину 1 см, самцы — 0,5 см. Паразиты белого цвета, напоминающие обрывки ниток, обитают в толстом кишечнике. Оплодотворенная самка вылезает из анального отверстия, откладывает яйца (одна острица способна отложить на складках ануса около 10000 яиц), выделяя специфическое вещество, что вызывает зуд. Ребенок чешется, яйца попадают под ногти, и таким образом происходит самозаражение: через рот яйца снова попадают в пищеварительный тракт, где превращаются в личинки, и затем вновь из них развиваются паразиты – цикл возобновляется. Яйца остриц через загрязнённые руки легко попадают на постель, бельё, игрушки, предметы обихода, ковры, пищу, поэтому острицами, как правило, заражается большинство членов семьи. Заражение этими паразитами вызывает неопределенного характера боли животе, но главные жалобы: неприятный зуд в области анального отверстия, который делает ребенка беспокойным, нарушает его сон. Яйца глистов могут быть обнаружены путём анализа кала или в соскобе, взятом из перианальных складок. Избавится от глистов возможно только в том случае, если наряду с их уничтожением будет разорван круг циркуляции (описанный выше цикл), и, кроме того, одновременно будут подвергнуты лечению все остальные члены семьи. Если у ребёнка острицы, ему на ночь следует надевать закрытые штаны и обязательно подмывать, коротко стричь ногти. Два раза в день нужно менять нижнее белье, стирать и гладить. Также рекомендуется проводить тщательную уборку в доме, а игрушки и предметы обихода дезинфицировать. С раннего детства прививать привычку часто мыть руки и не есть грязные овощи и фрукты, отучить от привычки брать в рот пальцы, игрушки, посторонние предметы. Наиболее популярные препараты от остриц – пирантел, вермокс, вормил. Лечение назначает врач, учитывая особенности организма малыша, основываясь на проведённых анализах.

В основному кліщі зустрічаються в зонах з рослинністю різних видів: на узліссі, по сусідству з пасовищами, прогалинами та просіками, заливними луками і заболоченими місцевостями, лісопосадками з підліском і заростями чагарників. Крім того, великі популяції кліщів живуть в старих затемнених хвойно-листяних лісах з підлісками з чагарника і високої трави, а також на узбіччях лісових доріг і лісових вирубках. Основний принцип полювання кліща - чекати імовірну жертву сидячи на невисокій рослинності, на нижньому боці листка. Якщо гілка або травинка будуть потривожені потенційним господарем, то кліщ відчіплюється і падає на жертву. Всупереч поширеній думці щодо лазіння по деревах, слід відмітити, що найчастіше кліщі намагаються не підніматися вище півтора метрів. Саме тому бажано у поході уникати сухих дерев і по можливості триматися далі від листяних. Для орієнтації у зовнішньому середовищі кліщі використовують органи чуття, велику роль відіграють специфічні запахи потенційних господарів. Кліщі реагують на СО2, зміну температури, вібрацію субстрату і рух повітря. З огляду на ці факти, під час перебування в лісі рекомендується використовувати спеціальний костюм і репеленти, це допоможе істотно знизити ризик бути вкушеним.

В основном клещи встречаются в зонах с растительностью разных видов: на опушке леса, по соседству с пастбищами, прогалинами и просеками, заливными лугами и заболоченными местностями, лесопосадками с подлеском и зарослями кустарников. Кроме того, большие популяции клещей обитают в старых затемненных хвойно-лиственных лесах с подлесками из кустарника и высокой травы, а также на обочинах лесных дорог и лесных вырубках. Основной принцип охоты клеща — ждать возможную жертву сидя на невысокой растительности, на нижней стороне листа. Если ветка или травинка будет потревожены потенциальным хозяином, то клещ отцепляется и падает на жертву. Вопреки распространенному мнению о лазанье по деревьям, клещи стараются не подниматься выше полутора метров. Именно поэтому желательно в походе избегать сухих деревьев и по возможности держаться дальше от лиственных. Для ориентации во внешней среде клещи используют органы чувств, большую роль играют специфические запахи потенциальных хозяев. Клещи реагируют на СО2, изменение температуры, колебание субстрата и движение воздуха. Учитывая эти факты, во время пребывания в лесу рекомендуется использовать специальный костюм и репелленты, это поможет существенно снизить риск быть укушенным.

Як показує статистика, у дорослих людей найчастіше кліщі кусають ноги, а також область сідниць і геніталій. У дітей 75% укусів кліщів припадає на голову. В інших випадках укусам піддаються руки і ноги, тіло, область сідниць і геніталій. Улюбленими місцями укусу для кліщів є волосиста частина голови, внутрішні поверхні стегон, область пупка. Також об'єктом атаки служать відкриті ділянки шкіри. Тому при поході в ліс, в якому потенційно перебувають кліщі, необхідно одягатися належним чином. По можливості використовувати «енцефалітку» - протикліщовий костюм. Цей одяг розроблений саме таким чином, щоб забезпечити максимальний захист від проникнення кліща під одяг. Рукава сорочки і калоші брюк цього одягу закінчуються еластичними манжетами, які м'яко, але щільно облягають зап'ястя і нижню частину гомілки; сорочка оснащена капюшоном, який обшитий по краю еластичною стрічкою. Для правильного використання «енцефалітки» необхідно сорочку заправляти за пояс штанів, а низ калоші - в чоботи або довгі шкарпетки типу гольфи. Капюшон надягають на голову і застібають. Якщо ж ви не можете знайти собі такий костюм, підготуйте йому аналог зі звичайного одягу. Найкраще для цього підходять спортивні костюми, які застібаються на «блискавку». На голову краще всього вдягти кепку типу бейсболки або пов'язати косинку. В якості взуття краще використовувати чоботи, підійдуть і туристичні черевики, але тоді шкарпетки повинні бути довгими і зі щільною гумкою. Воріт застібають повністю, а на манжети рукавів пришивають додаткові гумки, якщо це необхідно.

Как показывает статистика, у взрослых людей чаще всего укусам подвергаются ноги, а также область ягодиц и гениталий. У детей 75% укусов клещей приходится на голову. В остальных случаях укусам подвергаются руки и ноги, тело, область ягодиц и гениталий. . Любимыми местами укуса для клещей являются волосистая часть головы, внутренние поверхности бедер, область пупка. Также объектом атаки служат открытые участки кожи. Поэтому при походе в лес, в котором потенциально находятся клещи, необходимо одеваться надлежащим образом. По возможности использовать «энцефалитку» - противоклещевой костюм. Эта одежда сделана так, чтобы обеспечить максимальную защиту от проникновения клеща под одежду. Рукава рубашки и штанины брюк этой одежды заканчиваются эластичными манжетами, которые мягко, но плотно облегают запястья и нижнюю часть голени; рубаха снабжена капюшоном, который обшит по краю эластичной лентой. Для правильного использования «энцефалитки» необходимо рубаху заправить за пояс брюк, а низ брюк – в сапоги или длинные носки типа гольф. Капюшон надевают на голову и застёгивают. Если же вы не можете найти себе такой костюм, подготовьте ему аналог из обычной одежды. Лучше всего для этого подходят спортивные костюмы, которые застегиваются на «молнию». На голову лучше всего надеть кепку типа бейсболки или повязать косынку. В качестве обуви лучше использовать сапоги, подойдут и туристические ботинки, но тогда носки должны быть длинными и с плотной резинкой. Ворот застегивают полностью, а на манжеты рукавов пришивают дополнительные резинки, если это необходимо.

Багато рибалок при чищенні спійманої риби виявляли у неї в черевній порожнині довгих (до 120 см) плоских червів молочно-білого кольору. Це збудники лігульозу багатьох прісноводних риб - статевонезрілі форми стьожкових червів-ремінців. Статевозрілі особини паразитують в кишечнику рибоїдних птахів: чайок, поганок, бакланів, чапель. Це так звані остаточні їх господарі. Крім них у розвитку ремінців беруть участь два проміжних господаря - циклопи і риби, в основному коропові - лящ, лин, карась, короп, строкатий товстолобик, густера, плотва, краснопірка, вобла. Потрапляючи в кишечник разом з їжею, а потім в порожнину тіла риби, паразити ростуть, харчуються за рахунок господаря, здавлюють внутрішні органи, провокують затримку росту, різке зниження вгодованості, часткову або повну атрофію внутрішніх органів. Заражена риба тримається в поверхневих шарах води, плаваючи на боці, перевертаючись до поверхні черевцем. Черевце риби роздуте, на дотик тверде. Іноді ремінці розривають тіло риби і виходять у воду. Лігула - гельмінт, безпечний для людини, оскільки є вузькоспецифічним (здатний розвиватися тільки в певному виді господаря). Спіймана риба, уражена ремінцями, після видалення їх з черевної порожнини цілком придатна в їжу. Однак, м'ясо хворих риб дещо відрізняється за біохімічним складом від м'яса риб здорових, воно менш поживне і смачне.

Дифілоботріоз, або диботріоцефальоз – гельмінтні захворювання з групи цестодозов, причиною якого є паразитування широкого стьожака Diphyllobothrium latum, рідше D. dendriticum і D. klebanovskii (D. luxi). Остаточними господарями стьожака широкого є людина, собаки, кішки, ведмеді, лисиці, свині. У кишечнику людини з личинки виростає черв довжиною 8-12 м. і більше. Паразит може жити в організмі 10-20 років. Розвиток стожака проходить зі зміною 2 проміжних хазяїв (1-й рачки, 2 – риба). Джерело зараження остаточних хазяїв через сиру чи не достатньо термічно оброблену рибу: окунь, йорж, щука, лин, налим, далекосхідні лососеві. Прояви хвороби: паразит діє на організм механічно, провокує токсико-алергічні реакції, розвиток авітамінозу B12 і фолієвої кислоти. У людини змінюється апетит, з'являється слабкість, нудота (особливо натще), рідше - блювота, слинотеча, відрижка, печія, бурчання в животі, відчуття тиску в животі, несформовані випорожнення, головний біль, дратівливість, іноді висип. Головним джерелом розповсюдження гельмінтів є людина. Зараження проміжних хазяїв відбувається при потраплянні не знешкоджених стічних вод у водойми. Найчастіше випадків захворювання на дифілоботріоз зафіксовано в регіонах, де вживають у їжу напів- або сиру рибу – строганину, злегка підсолену рибу, малосольну ікру щуки та рибні продукти без належної термічної обробки. Начисленніші випадки дифілоботрозу зафіксовані в Америці, Ірландії, Ісландії, країнах Європи (Фінляндії, Швеції, Данії, Польщі і т.д.), Росії ( у Сибіру, центральних районах і басейні р. Волги), а також на сході Австралії. Діагностується методом виявлення яєць гельмінта в випорожненнях, аналіз крові на еозинофілію. Лікування з застосуванні фенасала, празиквантель. Профілактика дифілоботріозу полягає в охороні водойм від фекального забруднення, періодичних масових гельмінтологічних обстеженнях населення ендемічних регіонів, особистої профілактики та ретельній кулінарній обробці риби.