Характеризується хронічними порушеннями функцій шлунково-кишкового тракту і ураженням нервової системи. Збудник - волосоголовець Trichuris trichiura, або Trichocephalus trichiurus. Самка гельмінта, що паразитує в сліпій кишці і сусідніх відділах товстого кишечника, відкладає незрілі яйця. Потрапляючи з випорожненнями в навколишнє середовище, в умовах достатньої вологості яйця при температурі 12-25 ° С дозрівають через 20-40 днів, при 28-30°С - через 10-14 днів. Після заковтування людиною яйця, в кишечнику з нього виходить личинка, проникає у ворсинки слизової тонкого кишечника, а через 10-12 діб досягає сліпої кишки. Цикл розвитку близько 3-х місяців, дорослі особини живуть до декількох років. Резервуар і джерела збудника: людина. Хвороба широко розповсюджена (найчастіше в тропічних і субтропічних регіонах, виняток холодні північні регіони), особливо часто зустрічається на територіях з вологим і теплим кліматом. Серед хворих переважають жителі сіл. Частіше хворіють асенізатори, працівники зрошуваних полів, діти з бідних верств населення. Захворюваність переважає в теплу пору року. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шляхи передачі - харчовий, водний, побутовий; фактори передачі - вода, овочі, ягоди, фрукти, зелень, руки, заражені збудником. Ознаки трихоцефальозу: погіршення апетиту, нудота; рідше - блювота, біль знизу живота, подібний до перейм, синдром запаленого апендициту, втрата ваги, іноді зміни в клітинах крові, при значному ураженні - анемія. У дітей, які погано їдять і які страждають на хронічну діарею, трихоцефальоз може призвести до випадіння прямої кишки. Інвазія середньої тяжкості може ускладнитися затримкою росту. Діагностується шляхом аналізу калу на наявність яєць збудника. Статевозрілих волосоголовців видно при ректороманоскопії. Лікування: альбендазол, нафтамон, мебендазол, медамін, карбендацим, кисеве терапія. Профілактика полягає в дотриманні санітарних норм населення і правил особистої гігієни.

Характеризуется хроническими нарушениями функций желудочно-кишечного тракта и поражением нервной системы. Возбудитель — власоглав Trichuris trichiura, или Trichocephalus trichiurus. Самка гельминта, паразитирующая в слепой кишке и соседних отделах толстых кишок, откладывает незрелые яйца. Попадая с испражнениями в окружающую среду, в условиях достаточной влажности яйца при температуре 12-25°С дозревают через 20-40 дней, при 28-30°С — через 10-14 дней. После заглатывания яйца человеком в кишечнике из него выходит личинка, проникает в ворсинки слизистой тонкой кишки, через 10-12 суток достигает слепой кишки. Цикл развития около 3-х месяцев, взрослые особи живут до нескольких лет. Резервуар и источники возбудителя: человек. Болезнь распространена повсеместно (чаще всего в тропических и субтропических регионах, исключение холодные северные регионы), особенно часто встречается на территориях с влажным и теплым климатом. Среди заболевших преобладают сельские жители. Чаще болеют ассенизаторы, работники орошаемых полей, дети из бедных слоёв населения. Заболеваемость преобладает в теплое время года. Механизм передачи возбудителя: фекально-оральный; пути передачи — пищевой, водный, бытовой; факторы передачи — вода, овощи, ягоды, фрукты, зелень, руки, зараженные возбудителем. Признаки трихоцефалёза: ухудшение аппетита, тошнота; реже — рвота, приступообразные боли внизу живота, синдром воспалённого аппендицита, потеря веса, иногда изменения в клетках крови, при значительной зараженности — малокровие. У недоедающих и страдающих хроническим поносом детей тяжёлый трихоцефалёз может привести к выпадению прямой кишки. Инвазия средней тяжести может осложниться задержкой роста. Диагностируется путем анализа кала на наличие яиц возбудителя. Половозрелых власоглавов видно при ректороманоскопии. Лечение: альбендазол, нафтамон, мебендазол, медамин, карбендацим, оксигенотерапия. Профилактика заключается в соблюдении санитарных норм населения и правил личной гигиены.

Перш за все необхідно постаратися видалити його. Для цього капніть рослинним маслом (як варіанти можна використовувати солідол, вазелін, або інше маслянисту речовину) на місце, де знаходиться кліщ. Як варіант - помістіть на тіло кільце так, щоб кліщ опинився в центрі і залийте олією. Масло закупорює дихальний апарат кліща, тому є ймовірність, що він сам вилізе зі шкіри. Якщо цього не сталося, через пару хвилин спробуйте обертальними рухами «викрутити його». У разі, якщо кліщ невеликий, скористайтеся пінцетом (згодиться і пінцет для брів). Уважно стежте, щоб голівка кліща не залишилася в ранці. Потім ранку необхідно обробити будь-яким спиртовим розчином (вміст спирту не менше 70%). У тому випадку, якщо кліщ під час витягування порвався або заліз надто глибоко, можна витягнути його, як скалку, підчепивши простерилізованою голкою ділянку шкіри. Голку в походних умовах можна простерилізувати, опустивши в спиртовмісний розчин або нагрівши її у полум'ї. Пам'ятайте: у разі укусу кліща рекомендується протягом першої доби звернутися за медичною допомогою для введення протикліщового імуноглобуліну. Якщо у вашому регіоні регулярно фіксуються випадки кліщового енцефаліту, або бореліозу (хвороби Лайма) варто задуматися про вакцинацію. Вона включає кілька курсів і знизить ризик важких наслідків після укусу кліща. Рекомендують використовувати різні медичні препарати. Одним з них є ремантадин (засіб від грипу), відповідно до інструкції можна застосовувати для профілактики кліщового енцефаліту. В цьому випадку його приймають по 2 таблетки двічі на день протягом трьох днів після укусу. А як вам доводилося видаляти кліща? Напишіть про свій досвід в коментарях :)

Прежде всего необходимо постараться удалить его. Для этого капните растительным маслом (как варианты можно использовать солидол, вазелин, либо другое маслянистое средство) на место, где находится клещ. Как вариант – поместите на тело кольцо так, чтобы клещ оказался в центре и залейте маслом. Масло закупоривает дыхательный аппарат клеща, поэтому есть вероятность, что он сам вылезет из кожи. Если этого не случилось, через пару минут попытайтесь вращательными движениями «выкрутить его». В случае, если клещ мелкий, воспользуйтесь пинцетом (сгодится и пинцет для бровей). Внимательно следите, чтобы головка клеща не осталась в ранке. Затем ранку необходимо обработать любым спиртовым раствором (содержание спирта не менее 70%). В том случае, если клещ во время вытягивания порвался или залез слишком глубоко, можно вытащить его, как занозу, поддев стерилизованной иголкой участок кожи. Иголку в походных условиях можно простерилизовать, опустив в спиртосодержащий раствор или нагрев ее в пламени. Помните: в случае укуса клещом настоятельно рекомендуется в течение первых суток обратиться за медицинской помощью для введения противоклещевого иммуноглобулина. Так же проводят лабораторный анализ самого клеща на наличие в его теле инфекции. Если в вашем регионе регулярно фиксируются случаи клещевого энцефалита, или бореллиоза (болезни Лайма) стоит задуматься о вакцинации. Она состоит из нескольких курсов и снизит риск тяжелых последствий после укуса клеща. Рекомендуют использовать различные медицинские препараты. Одним из них является ремантадин (средство от гриппа), в соответствии с инструкцией можно применять для профилактики клещевого энцефалита. В этом случае его принимают по 2 таблетки два раза в день в течение трех дней после укуса. А какие способы удаления клеща приходилось использовать вам? Поделитесь в комментариях :)

Вірусне захворювання корів, відоме під назвою «хвороби доярок і молочниць», провокується одним з вірусів роду Orthopoxvirus, характеризується подібним до віспи ураженням вимені, яке передається людині при ручному або механічному доїнні (оскільки деталі доїльного апарату контактують з ураженнями на вимені). Захворювання вражає також овець і кіз. Вірус коров'ячої віспи (вакцини) використовується в медицині для прищеплення стійкого імунітету у людей до віспи людини; інший, споріднений йому вірус, викликає у корів хворобу, яка називається паравакциною, яка передається людині, формуючи короткочасний імунітет (не більше декількох місяців). Крім доярок і молочниць можуть захворіти і працівники боєнь, які контактують з хворими тваринами. У корови на шкірі вимені і, особливо на сосках, утворюються вузлики діаметром 5-20 мм. Розвиваються вони протягом 4-6 тижнів без запальної реакції. У людини, після інкубаційного періоду (до 10 днів), на пальцях, долонях, тильній стороні кисті або на ребрі долоні, рідше на обличчі або передпліччях з'являються характерні вузлики. Останні утворюються в місцях проникнення і розмноження вірусу. Розмір вузликів варіює від зерна проса до розміру черешні. Число вузликів різне, може бути 2-3 або більше на кожній руці. Вузлики червоно-синього кольору, не болючі, часто викликають свербіж. Навколо вузликів можна помітити зону запалення або набряку. У перший тиждень вузлик збільшується і приймає форму щільного м'ясистого виросту, який некротизируется і викликає сильний свербіж. Везикули у людини не утворюються. Хвороба проходить, не залишаючи рубців. З метою профілактики рекомендується ізолювати корів з ураженнями на вимені, викликаними паравакциною, а також вжити заходів для індивідуального захисту доярок і інших працівників. Необхідно суворо дотримуватися правил гігієни доїння. На час доїння потрібно надягати на руки гумові рукавички. Оскільки хвороба може передаватися і від людини до тварин, доярок до повного одужання не допускають до доїння.

Вирусное заболевание коров, известное под названием «болезни доярок и молочниц», провоцируется одним из вирусов рода Orthopoxvirus, характеризуется оспоподобным поражением вымени, которое передаётся человеку при ручном или механическом доении ( поскольку детали доильного аппарата контактируют с поражениями на вымени). Заболеванию подвержены также овцы и козы. Вирус коровьей оспы (вакцины) используется в медицине для прививания стойкого иммунитета у людей к оспе человека; другой, родственный ему вирус, вызывает у коров болезнь, называемую паравакциной, которая передается человеку, образуя кратковременный иммунитет (не более нескольких месяцев). Кроме доярок и молочниц могут заболеть и работники боен, которые контактируют с больными животными. У коровы на коже вымени и, особенно на сосках, образуются узелки диаметром 5—20 мм. Развиваются они в течение 4—6 недель без воспалительной реакции. У человека, после инкубационного периода, который длится 8—10 дней, на пальцах, ладонях, тыльной стороне кистей или на ребре ладони, реже на лице или предплечьях появляются характерные узелки. Последние образуются в местах проникновения и размножения вируса. Размер узелков варьирует от зерна проса до размера черешни. Число узелков разное, может быть 2-3 или более на каждой руке. Они красно-синего цвета, не болезненны, часто вызывают зуд. Вокруг узелков можно заметить зону воспаления или отека. В первую неделю узелок увеличивается и принимает форму плотного мясистого выроста, который некротизируется и вызывает сильный зуд. Как правило, болезнь проходит, не оставляя рубцов. В целях профилактики рекомендуется изолировать коров с поражениями на вымени, вызванными паравакциной, а также принять меры индивидуальной защиты доярок и других работников. Необходимо строго соблюдать правила гигиены доения. На время доения нужно надевать на руки резиновые перчатки. Поскольку болезнь может передаваться и от человека к животным, доярок до полного выздоровления не допускают к доению.

Резервуар і джерела збудника: остаточний господар - людина; проміжний господар і джерело збудника - велика рогата худоба. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шлях передачі - харчовий; фактор передачі - недостатньо термічно оброблена яловичина. Людина заражається при вживанні в їжу м'яса інвазованих тварин. Єдиним джерелом поширення Taenia saginata (Taeniarhynchus saginatus) слугує людина. Яйця гельмінта, що з екскременти потрапляють в зовнішнє середовище, стійкі до несприятливих умов і легко зимують під снігом, зберігаючи свою інвазивність. Розносяться зі стічними, паводковими або талими водами, та легко разом з кормом потрапляють до худоби. Основні клінічні ознаки захворювання: нездужання, слабкість, запаморочення; характерний диспептичний синдром (нудота, блювота, іноді пронос); можливі раптові напади болю в животі, холецистопанкреатит, симптоми запалення апендицитау, анемія. Паразит механічно впливає на кишечник, а продукти його життєдіяльності викликають у людини алергію. Крім того, паразит харчується вмістом кишечника, від чого людина страждає від нестачі поживних речовин і вітамінів (враховуючи, що черв може досягати 12 м, апетит його великий). На початку захворювання у людини підвищується апетит, та згодом може повністю зникнути, людина втрачає вагу, швидко худне, розвивається виснаження. Діагностується теніаринхоз методом копрологічного аналізу і зішкрябу з преанально-ректальних складок. Лікування: фенасал, екстракт чоловічої папороті, насіння гарбуза, празіквантель (азінокс), антианемічні препарати. Боротьба з розповсюдженням захворювання комплексна: строгий ветеринарний контроль утримання великої рогатої худоби, періодичне обстеження і лікування серед населення, санітарний контроль м'яса, знешкодження стічних вод, суворе дотримання санітарних норм.

Збудник теніаринхозу - стрічковий черв (Taenia saginata, він же Taeniarhynchus saginatus) бичачий (неозброєний) ціп'як, тіло (стробила) якого може досягати 4-12 м завдовжки і складається з головки і 1000-2000 члеників. Життєвий цикл проходить зі зміною двох хазяїв: людини і великої рогатої худоби. На статевозрілій стадії гельмінт паразитує в тонкому кишечнику людини. Яйця бичачого ціп'яка виділяються з фекаліями в навколишнє середовище, звідки потрапляють на грунт і так в організм великої рогатої худоби. Тут з яєць звільняються онкосфери (зародки), проникають в кровоносні судини, з потоком крові заносяться в скелетні, жувальні, серцеву м'язи, де перетворюються в личинки (фіни). Життєвий цикл бичачого ціп'яка схожий на цикл розвитку свинячого ціп'яка, але яйця цього паразита не здатні розвиватися в організмі людини, тому фінозна стадія при зараженні бичачим ціп'яком не зустрічається. На відміну від свинячого ціп'яка, він не дає страшного ускладнення у вигляді цистіцеркозу. Захворювання широко розповсюджене. Значні осередки теніаринхозу є в Африці, Південній Америці, Австралії, Південно-Східній Азії, країнах Східної Європи, в Закавказьких і середньоазіатських державах, на Уралі і в Сибіру. Особливо уражені неблагополучні в санітарному відношенні населені пункти, фекальне забруднення території яких сприяє зараженню худоби. Найчастіше хворіє доросле населення, діти ж уражуються лише в інтенсивних вогнищах. Серед хворих переважають працівники тваринницьких ферм, м'ясокомбінатів, а також домогосподарки, які заражаються в процесі приготування їжі з м'ясного фаршу (котлети, пельмені та ін.).

Резервуар и источники возбудителя: окончательный хозяин — человек; промежуточный хозяин и источник возбудителя — крупный рогатый скот. Механизм передачи возбудителя: фекально-оральный; путь передачи — пищевой; фактор передачи — недостаточно термически обработанная говядина. Человека заражается при употреблении в пищу мяса инвазированных животных. Единственным источником распространения Taenia saginata (Taeniarhynchus saginatus) служит человек. Выделяемые во внешнюю среду яйца устойчивы к неблагоприятным условиям и легко перезимовывают под снегом, сохраняя свою инвазивность. Разносимые со сточными, паводковыми или талыми водами, яйца легко вместе с кормом попадают к скоту. Основные клинические признаки: недомогание, слабость, головокружения; характерен диспептический синдром (тошнота, рвота, иногда понос); возможны схваткообразные боли в животе, холецистопанкреатит, симптоматика аппендицита, малокровие. Паразит механически воздействует на кишечник, выделяемые продукты жизнедеятельности вызывают у человека аллергию. Кроме того, паразит питается содержимым кишечника, от чего человек страдает от недостатка питательных веществ и витаминов (учитывая, что червь может достигать 12 м, аппетит его велик). В начале заболевания возникает повышенный аппетит, который сменяется полной его потерей, отчего человек теряет вес, развивается истощение. Диагностируется тениаринхоз методом копрологического анализа и преанально-ректального соскоба. Лечение: фенасал, экстракт мужского папоротника, семена тыквы, празиквантель (азинокс), антианемические препараты. Борьба с распространением заболевания комплексная: строгий ветеринарный контроль содержания крупного рогатого скота, периодическое обследование и лечение среди населения, санитарный контроль мяса, обезвреживание сточных вод, обезвреживание мест для выпаса скота, строгое соблюдение санитарных норм.

Характеризуется преимущественно токсико-аллергическими реакциями и нарушениями пищеварения. Возбудитель тениаринхоза — ленточный червь (Taenia saginata, он же Taeniarhynchus saginatus) бычий (невооруженный) цепень, тело (стробила) которого может достигать 4-12 м длины и состоит из головки и 1000-2000 члеников. Жизненный цикл проходит со сменой двух хозяев: человека и крупного рогатого скота. В половозрелой стадии гельминт обитает в тонком кишечнике человека. Яйца бычьего цепня выделяются с фекалиями в окружающую среду, откуда попадают на почву и так в организм крупного рогатого скота. Здесь из яиц освобождаются онкосферы (зародыши), проникают в кровеносный сосуд, с током крови заносятся в скелетные, жевательные, сердечную мышцы, где превращаются в личинки (финны). Жизненный цикл бычьего цепня похож на цикл развития свиного цепня, но яйца этого паразита не способны развиваться в организме человека, поэтому финнозная стадия при заражении бычьим цепнем не встречается. Он не дает страшного осложнения в виде цистицеркоза в отличие от свиного цепня. Территориальное распространение болезни имеет повсеместный характер. Значительные очаги тениаринхоза имеются в Африке, Южной Америке, Австралии, Юго-Восточной Азии, странах Восточной Европы, в Закавказских и Среднеазиатских государствах, на Урале и в Сибири. Особенно поражены неблагополучные в санитарном отношении населенные пункты, фекальное загрязнение территории которых способствует заражению скота. Чаще болеет взрослое население, дети же поражаются лишь в интенсивных очагах. Среди заболевших преобладают работники животноводческих ферм, мясокомбинатов, а также домохозяйки, заражающиеся в процессе приготовления пищи из мясного фарша (котлеты, пельмени и др.).

Збудник - стрічковий черв свинячий (озброєний) ціп'як Taenia solium, тіло якого може досягати 3-4 м і включати до 1000 члеників. Життєвий цикл проходить зі зміною 2 господарів - людини і свині. Основний господар ціп'яка - людина; проміжний - свині, рідше собаки, кішки, мавпи й інші тварини. Однак, крім свиней для людини інші види епідеміологічної ролі не грають. Проміжним господарем гельмінта може бути і людина, в організмі якого здатні паразитувати личинкові стадії свинячого ціп'яка. Механізм передачі збудника: фекально-оральний; шлях передачі - харчовий; фактор передачі - недостатньо термічно оброблена свинина. Можливе також зараження через воду і забруднені фінами руки. Теніоз реєструється всюди, де населення вживає в їжу свинину, в тому числі у Латинській Америці, Південно-Східній Азії, Європі; на території колишнього СРСР - частіше в Білорусії, Україні. Захворювання зазвичай зустрічається в населених пунктах, неблагополучних в санітарному відношенні, фекальне забруднення території яких сприяє зараженню свиней. Найчастіше хворіє доросле населення. Серед хворих переважають працівники свинарських господарств, м'ясокомбінатів, домогосподарки. Ознаки захворювання: запаморочення, пронос, блювота, раптові болі в животі, втрата ваги, можливі холецистит, панкреатит, анемія. Важкою формою теніозу є цистіцеркоз, що розвивається при інвазії личинками (цистицерками) паразита. У цих випадках можливі ураження головного мозку, очного яблука, м'язів і т.д., що може спричинювати судоми, ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску, параліч, ураження очей аж до атрофії. Лікування: ефірний екстракт кореневища чоловічої папороті, насіння гарбуза, празіквантел (азінокс). Лікування цистіцеркозу виключно хірургічне. Боротьбу з поширенням гельмінта проводять шляхом виявлення й лікування хворих людей та тварин, а також за допомогою проведення загальних санітарно-побутових заходів.

Возбудитель — ленточный червь свиной (вооруженный) цепень Taenia solium, тело которого может достигать 3-4 м. и включать до 1000 члеников. Жизненный цикл проходит со сменой 2 хозяев — человека и свиньи. Основной хозяин цепня — человек; промежуточный — свиньи, реже собаки, кошки, обезьяны и другие животные. Однако, кроме свиней для человека другие виды эпидемиологической роли не играют. Промежуточным хозяином гельминта может быть и человек, в организме которого способны паразитировать личиночные стадии свиного цепня. Механизм передачи возбудителя: фекально-оральный; путь передачи — пищевой; фактор передачи — недостаточно термически обработанная свинина. Возможно также заражение через воду и загрязненные финнами руки. Тениоз регистрируется везде, где население употребляет в пищу свинину, в том числе Латинской Америке, Юго-Восточной Азии, Европе; на территории бывшего СССР — чаще в Белоруссии, Украине. Заболевание обычно встречается в населенных пунктах, неблагополучных в санитарном отношении, фекальное загрязнение территории которых способствует заражению свиней. Чаще болеет взрослое население. Среди заболевших преобладают работники свиноводческих хозяйств, мясокомбинатов, домохозяйки. Признаки заболевания: головокружение, понос, рвота, схваткообразные боли в животе, потеря веса, возможны холецистит, панкреатит, анемия. Тяжелой формой тениоза является цистицеркоз, развивающийся при инвазии личинками (цистицерками) паразита. В этих случаях возможны поражения головного мозга, глазного яблока, мышц и др., в связи с чем наблюдаются судороги, признаки повышения внутричерепного давления, параличи, поражения глаз вплоть до атрофии и др. Лечение: эфирный экстракт корневища мужского папоротника, семена тыквы, празиквантель (азинокс). Лечение цистицеркоза исключительно хирургическое. Профилактикой является выявление и лечение инфицированных людей и животных, а также посредством проведения общих санитарно-бытовых мероприятий.