Груша - рослина теплолюбна. У порівнянні з абсолютним лідером у садівників - яблунею, вона примхлива, складна в обрізанні, схильна до безлічі захворювань та нашестя шкідників, і на додачу - її плоди погано зберігаються. Але, незважаючи на це, її люблять, тому що груші соковиті, смачні і з них виходять чарівні компоти, варення та начинки для випічки. Якщо ви хочете виростити на своїй ділянці пізні сорти - пропонуємо звернути увагу на ті, які відмінн осебе показали в холодних регіонах. Селекціонери наділили їх зимостійкістю.
«Декабрінка»
Дозріває вона восени. На п'яти метрових деревах з'являються дрібні темно-зелені груші. Урожайність досить висока: з однієї рослини вдається збирати близько ста кілограмів. Вага одного плоду досягає 120 грамів. Груші «Декабрінка» відрізняються соковитістю, мають кисло-солодкий смак і сильний приємний аромат. Зберігати їх можна три місяці при кімнатній температурі. Транспортування урожай переносить відмінно, що особливо важливо для тих, хто бажає заробити на продажу фруктів. До слова - вживати плоди цього сорту краще свіжими, бо для переробки вони мало підходять.
«Декабрінка» є дуже стійкою до морозів. Ось підтвердження: в 1979 році зима в Сибіру видалася особливо суворою, але навіть у таких умовах вижило близько 98 відсотків дерев цього сорту. Рослини не бояться грибкових захворювань, парші та шкідників, нормально переносять посуху. Дерева не самозапилюються, тому поручіз ними рекомендується висаджувати груші інших сортів. Плодоносити «Декабрінка» починає аж на сьомий рік після висадки, що вважається найбільшим її недоліком.
«Сварник»
Вивели цей сорт в інституті ім. Мічуріна в 1959 році. Спочатку сорт називався «Світлянка», але з часом його вдосконалили і перейменували.
Сучасний «Сварник» не тільки відмінно переносить мінусові температури (до -50 градусів), але і швидко відновлюється після найсуворіших зим. Плодоносити дерево починає за два роки після посадки. Врожайність висока, плоди за своєю вагою досягають близько ста грамів. Сорт належить до категорії ранньостиглих.
Із одного дерева вдається збирати до ста кілограмів груш. Визрівають вони на початку серпня. Стиглі плоди жовто-зелені, а при зберіганні набувають вираженого жовтого відтінку. М'якоть у таких груш дуже соковита, кисло-солодка і щільна. Плоди підходять для вживання в свіжомувигляді та переробки. Збирати їх краще днів за п'ять до повного дозрівання, тому що груші дуже швидко опадаютьна землю. Запилюватися самостійно дерево не може, тому ніякі сусіди-запилювачі йому не зашкодять. Поливайте рослину як можна частіше, тому що воно дуже любить вологу. У посушливі роки смак таких груш помітно погіршується. Вони позбавляються соковитості і стають дрібнішими.
«Перун»
Цей сорт вивели зовсім недавно, в 1994 році, шляхом запилення гібридів. Через чотири роки новинка, висадженав Сибіру, стала плодоносити. Її урожай виявився багатим. «Перун» належить до пізніх сортів. Плоди визрівають у середині жовтня і збирати їх можна до настання перших морозів. Ті екземпляри, які не встигли дозріти на гілках, наливаються соком у сховищах. Смакові якості від цього не губляться.
Дерево цього сорту цвіте пізно. Стиглі груші набувають золотистого відтінку, плоди досить великі (близько 200 грамів), кисло-солодкі, що викликало у садівників жвавий інтерес до «Перуну». Дуже соковитою таку грушу не назвеш - але варення, компоти і сухофрукти з неї виходять чудові. Одним із плюсів цього сорту вважається висока стійкість до хвороб і грибків.
Висаджувати в грунт можна навесні і восени, але перед цим саджанці рекомендується вимочити в теплій воді. Плодоношення починається через п'ять років, а при правильному догляді навіть раніше. Щоби підвищити врожайність, поруч із «Перуном», нездатним до самозапилення, посадіть кілька сортів-запилювачів.
«Сварог»
Цей сорт - ранньостиглий. Його отримали, схрестившиу ссурійську грушу з французьким сортом «БереБоск». На жаль, врожайність високою назвати не можна: з одного дерева вдається отримати не більше 20 кілограмів. Зате збирати плоди зручно, бо рослина ця невисока. Дозрівання відбувається в середині вересня, зберігати плоди можна близько трьох тижнів при кімнатній температурі. Аби продовжити термін зберігання, плоди розміщуйте в холодильнику: так свіжі груші будуть на вашому столі аж до середини зими.
Величина груш цього сорту невелика: максимальна вага становить близько 80 грамів. Зелені плоди при зберіганні в кімнаті стають жовтими, смак у них кисло-солодкий, соку багато - тому більшість садівників вважають за краще вживати їх у свіжому вигляді, хоча і в переробленому вони не менш гарні. Єдиним недоліком «Сварога» вважається нестійкість до комах, особливо листовійки. Але боротися з ними можна, розставляючи пастки та очищаючи мертву кору.
«Лукашівка»
Для підвищення морозостійкості селекціонери схрестили дику уссурійську грушу з деякими сортами. Великого поширення «Лукашівка» отримала в холодних регіонахкраїн колишнього Союзу. Дерева досягають п'яти метрів у висоту, з однієї рослини вдається збирати близько 200 кілограмів плодів, але плодоношення відбувається через рік. Груші, вага кожної з яких становить близько 200 грамів, мають різну форму - від кубічної до витягнутої, тому виникає враження, що вони були зібрані з різних дерев.
Однак смакові якості «Лукашівки» не найкращі. У недоспілому вигляді вони дуже кислі, а в переспілому - абсолютно не соковиті. При неправильному і триваломузберіганні плоди стають м'якими і розпадаються. Вживати в свіжому вигляді такі груші у вас навряд чи виникнебажання, а ось для консервації вони цілком підходять. Для компотів та варення використовуйте недостиглі плоди, а для повидла беріть добре визріли груші.
Тим, хто вирішив посадити в своєму саду «Лукашівку», корисно знати, що вона не любить рясного поливу. Їй підходить будь-який грунт, але поруч необхідно висаджувати сорти-запилювачі.
«Лель»
Дерева досягають у висоту від чотирьох до шести метрів. Плодоношення починається на четвертий рік після посадки. Урожайність сорту висока: з одного дерева можна отримативід 40-ка до 50-ти кілограмів плодів вагою 120 грамів кожен. Збирають їх зазвичай у другій половині серпня, при кімнатній температурі зберігають лише пару-трійку днів. Цікисло-солодкі груші дуже соковиті, м'якоть у них ніжна – а тому у садівників і споживачів вони користуються неймовірним попитом.
Висаджувати «Лель» можна як навесні, так і восени. Бажано, щоби молоді деревця зненацька не заскочили морози. Зверніть увагу: сорт дуже примхливий до грунтів, йому найкраще підходить суглинок. Давати плоди дерева починають на четвертий рік після посадки. Щоб отримувати рясні врожаї, не забувайте регулярно поливати грушу. Недоліком сорту є те, що він погано переносить транспортування.
Тайгова груша
Схрестивши два сорти - «Ніжність» і «Повислий», селекціонери отримали грушу тайгову. Її плоди дозрівають улітку, а врожайність, яка починається на четвертий рік після посадки, зазвичай є дуже високою. Невисоке деревце в догляді абсолютно невибагливе. Плоди воно дає не дужевеликі - до 90 грамів. Стиглі груші зазвичай зеленого кольору. Вони добре тримаються на гілках, тому зі збором врожаю можна не надто поспішати.
Шкідників і хвороб дерева майже не бояться. Смак у тайгової груші солодкий, плоди налиті соком, вживати їх можна як у свіжому вигляді, так і в переробленому. З таких груш виходять відмінні соки, вина, варення і компоти. Зберігати урожай при кімнатній температурі можна не більше одного місяця. Явних недоліків у цього сорту не виявлено.
Головні правила підготовки до зими
Якщо у вашому регіоні зими дуже морозні, то деякі процедури по підготовці до цього часу року проводити потрібно. Приберіть із ділянки опалі плоди та листя, щоби вони не привертали шкідників і не викликали захворювань. Відмерлу кору і засохлі гілки необхідно видалити. Крону і стовбур обробіть сечовиною від парші та підгодуйте деревце калійними добривами.
Поки немає коментарів. Будьте першим!