Стрептоцеркоз – тропічний гельмінтоз з групи філяріїдозів, характеризується переважним ураженням шкіри та помірною інтоксикацією організму. Збудник: нематоди Mansonella streptocerca (=Dipetalonema streptocerca). Самиці досягають в довжину 2,7 см і завширшки до 0,8 мм, самці — до 1,8 см завдовжки і 0,4 мм завширшки. Джерело інфекції: хвора людина, мавпи. Частіше хворіють особи, які тривалий час перебувають на відкритому просторі у вологих місцях. Проміжні господарі і переносники: мокреці роду Culicoides (Cu. grahami та Cu. malnei) Механізм передачі збудника: трансмісивний. Зараження людини відбувається після укусу інвазованих мокреців. Захворювання поширене в Центральній та Західній Африці, найбільша захворюваність реєструється на півночі Уганди (85% серед дорослого населення, 35% серед дітей). Стрептоцеркоз у місцевого населення у більшості випадків протікає безсимптомно. Від місця укусу, звідки збудник проникає в організм, мікрофілярії з по судинах мігрують під шкіру, де локалізуються і досягають статевої зрілості, час від часу переміщуючись. У місці локалізації збудників людина відчуває свербіж і набряк шкіри. Загальні прояви включають помірну інтоксикацію організму, що пов’язано з імунною відповіддю організму на продукти життєдіяльності гельмінтів; у гострому періоді з'являється висип на шкірі у вигляді папул, які в хронічному періоді ліхеніфікуються. Після зникнення висипу на шкірі лишається пігментація. Ускладнення типу елефантіаз (як при бругіозі), чи ураження ока (як при онхоцеркозі), не відмічені. Діагностика: світлова мікроскопія біоптату зі шматочків шкіри; ПЛР Лікування: диетилкарбамазин. Профілактика: виявлення, ізоляція та лікування хворих; індивідуальний захист від нападу мокреців (застосування репелентів, захисного одягу).