Токсичними (отрутними) називаються відходи, які при потраплянні всередину організму через органи дихання, травлення чи через шкіру, представляють або можуть являти собою загрозу для здоров’я людини. Токсичні відходи поділяють на такі групи: · миш’яковмісні неорганічні тверді відходи й шлами; ртутьвмісні відходи; циановмісні стічні води й шлами; відходи, що містять свинець, цинк, кадмій, нікель, сурьму, вісмут, кобальт та їх сполуки; · відходи, що містять металоорганічні токсичні сполуки олова, галогенорганічні та кремнійорганічні сполуки, фосфорорганічні сполуки; використані органічні розчинники; пестициди, що стали непридатними і заборонені до застосування; · фосфорвмісні та фторвмісні відходи та шлами; пестициди, що прийшли в непридатність і заборонені до застосування; · відходи гальванічних виробництв; · відходи нафтопереробки, нафтохімії; використані органічні розчинники; · хромовмісні відходи; шлами та стічні води; відходи карбонілів заліза й нікелю. До небезпечних відходів також відносяться біологічні матеріали (БМ), у першу чергу, відходи медичних та ветеринарних установ. БМ швидко стають джерелами накопичення трупної отрути, вірусів, бактерій і різко погіршують стан довкілля, викликаючи забруднення навколишнього середовища. У середньому на рік, розраховуючи на 1 міського мешканця, накопичується близько 6 кг біологічних відходів. Велика медична установа накопичує за добу до 2 т медичних відходів (перев'язні матеріали, шприци). Для утилізації трупів тварин широко застосовують спосіб поховання тварин, що загинули від інфекційних захворювань. Однак цей метод вимагає відчуження земель, організації санітарно-гігєнічних та охоронних заходів таких поховань. У разі не дотримання правил та норм, відбувається забруднення ґрунту і ґрунтових вод, що може призвести до виникнення нових вогнищ інфекційних захворювань. Основними актуальними методами утилізації токсичних відходів є: плазмохімічна технологія та спалювання.