Шкірний лейшманіоз - один з типів лейшманіозів, характеризується ураженнями шкіри, підшкірних тканин, слизових оболонок з подальшою виразкою та рубцюванням. Розрізняють шкірний лейшманіоз Старого Світу (антропонозний) і шкірний лейшманіоз Нового Світу (зоонозний). Шкірний лейшманіоз Старого Світу поширений в країнах Середземномор'я, Близького і Середнього Сходу, на заході півострова Індостан, у країнах Середньої Азії та Закавказзя. Джерело інвазії - хвора людина; в деяких країнах (Афганістан, Іран) резервуаром збудника можуть бути собаки. Збудник - Leishmania tropica, L. major, L. aethiopica, рідше - L. donovani і L. infantum. Спосіб передачі збудника: укуси москітів Phlebotomus sergenti і москітів роду Lutzomyia. У місці укусу, звідки відбувається проникнення в шкіру інфекції, виникає запалення і специфічна гранульома (лейшманіома). Лейшманіома може зі стадії пухлини перейти в стадію виразки і рубцювання. На місці проникнення збудника утворюється папула, яка потім покривається кіркою, після відпадання якої оголюється неглибока виразка діаметром 4-6 см, що гоїться аж до року. Шкірний лейшманіоз Нового Світу поширений в країнах Близького Сходу, Північної та Західної Африки, Азії (Індія, Пакистан, Іран, Афганістан, Сирія, Монголія та ін.), В Туркменії і Узбекистані. Збудник - Leishmania mexicana, L. (Viannia) braziliensis і L. amazonensis. Спосіб передачі збудника: укуси москітів роду Phlebotomus. Основний резервуар збудника: гризуни (велика піщанка, червона піщанка та ін.) Цей тип шкірного лейшманіозу відрізняється більшою величиною уражень шкіри, що рубцюються через 6-7 місяців. Особливість кожного лейшманіозу Нового Світу - виразково-некротичні ураження слизових оболонок, які розвиваються через 1-2 роки після утворення виразок на шкірі, що призводить до глибокої деформації носа, вух, глотки, статевих органів з подальшою інвалідизацією або смертю. Лікування: препарати 5-валентної сурми - солюсурьмін, солюстібозан, мономіцин.