Кропива дводомна (urtica dioica) - дика рослина, відома в народі як жалюча кропива, джигуха. Вона широко поширена майже у всіх частинах світу, найчастіше зустрічається на занедбаних та зарослих місцевостях. Її можна впізнати за зеленими листками у формі серця, покритими дрібними світлими волосками. Всі її частини є лікарськими - листя, квітка, стебло, корінь і насіння. На сьогодні, на жаль, молоді покоління сприймають кропиву як бур’ян і намагаються викорінити її з присадибної ділянки, саду чи городу. Однак старші дотримуються іншої думки щодо цього - вони підтвердять, що в минулому її надзвичайно цінували і вживали щодня як їжу, а також як ліки. Перші сліди вживання цієї рослини відносяться до першого століття, коли вона використовувалася як засіб від застуди та загальної слабкості та як потужний засіб для детоксикації організму. Протягом всієї історії кропива використовувалась як чудовий сечогінний та проносний засіб та чудовий засіб від набряків, нерегулярних менструацій, кровотеч, пневмонії, астми, хвороб селезінки, гангренозних ран та багатьох інших недуг. У 17 столітті вона служила протиотрутою від укусів отруйних тварин та для лікування каменів та піску в нирках та сечовивідних шляхах, шкірних інфекцій, болів у суглобах, подагри та радикуліту. Слов'янська давня традиція биття тіла кропивою з метою посилення кровообігу та полегшення ревматичних недуг добре відома і широко застосовується. Також у слов'ян кропива традиційно використовується для лікування захворювань печінки та жовчного міхура. В англійській та німецькій фітотерапії це цінний засіб боротьби із запаленням сечовивідних шляхів та проблемами простати. Через високу концентрацію заліза в багатьох культурах її здавна застосовували для лікування анемії та нестачі енергії. Кропива містить волокна, дуже схожі на волокна конопель і льону, саме тому вона впродовж століть займала особливе місце в текстильній промисловості.