Рослина містить отруйний протоанемонін, що робить її слабо токсичною. Крім того, вона містить сапоноїди, флавоноїди та танін. Флавоноїди складаються з флавоглікозидів, антоціанів та лактонів, які утворюють глікозиди. Флавоглікозиди печінки містять кверцимеритрин, ізокверцетин та астралгін.

Сапоніни в рослині виявляють позитивний вплив на імунну систему, протизапальний ефект і діють як відхаркувальний засіб або засіб для виділення слизу з дихальних шляхів. Вони також застосовуються при інших проблемах дихання, таких як туберкульоз або бронхіт. Антоціанін має протизапальну дію, астралгін показав свою ефективність у боротьбі з дерматитом, тоді як ізокверцитрин зміцнює судини. Печіночниця звичайна корисна при вигнанні каменів із сечового міхура.

Як рослина, яка лікує хвороби печінки, вона застосовувалася в середні віки, але багато хто приписує їй такі властивості і сьогодні, тому вона все ще застосовується при лікуванні жовтяниці, збільшення печінки, гепатиту або цирозу печінки, для чого створюють екстракти. Вони є чудовим засобом стимуляції підшлункової залози, а також, допомагають при розладі травлення, особливо при здутті живота, поліпшенні функції стільця, поліпшенні обміну речовин та апетиту.

Деякі використовують екстракти печіночниці звичайної для лікування варикозного розширення вен, зниження рівня шкідливого холестерину, стимулювання кровотоку та очищення крові. Як протизапальний та дезінфекційний засіб рослина застосовується для лікування запалених ясен, для повільного загоєння ран (зовнішньо), незначних травм, дермафітозу (грибкові захворювання шкіри, волосся та нігтів). Зовні екстракти рослини використовують для лікування геморою, сонячних опіків або сонячних плям. Деякі жінки використовують їх для полегшення симптомів менопаузи.