Гадючник в’язолистий або гадючник боло́тяний чи лабазник (Filipendula ulmaria (L.) Maxim) – дуже цінна лікарська рослина. За допомогою різних лабораторних аналізів у ньому визначили вміст таких речовин: аскорбінова кислота, дубильні речовини, кумарин, флавоноїди, гепарин, слиз, фенольні кислоти, фенольні глікозиди, фенілкарбонові кислоти, саліцин (рослинний аспірин), саліцилати, ванілін. Його ефірна олія містить: саліцилальдегід, етилсаліцилат, метилсаліцилат та метоксибензальдегід. Цілющі властивості: При внутрішньому застосуванні гадючник позитивно впливає при надмірній кислотності шлунка, гастриті та виразці. Краще приймати як чай. Щоб приготувати чай, візьміть дві чайні ложки сухих квітів і залийте їх склянкою окропу, залишивши все накритим на 15 хвилин. У народній медицині гадючник в’язолистий використовують для полегшення недуг, пов’язаних з кашлем та застудою. Тому німецький уряд офіційно визнав гадючник в’язолистий засобом від кашлю та застуди. Доведено в’яжучі властивості гадючника в’язолистого та слабко виражені ефекти, подібні до ефектів саліцилової кислоти (аспірину). Також він здавна використовується як засіб для виведення рідини та потовиділення. Він виявляє протиракові ефекти в експериментах на клітинах меланоми В16, клітинах лімфобластів Раджі, і на клітинах рака шийки матки. Квітки гадючника діють як антикоагулянт, крім того, вони мають антиоксидантні властивості, тому було досліджено їх використання як консерванту для маргарину. У ветеринарній медицині: Здавна застосовується при водянистих набряках ніг і живота у домашніх тварин. При кульгавості телят часто використовували гадючник в’язолистий як корм. Завдяки своєму приємному запаху, його також регулярно висаджують в горщиках. Гадючник також приваблює бджіл. Суцвіття та листя збирають, коли половина квіток розкрита, та висушують у добре провітряному місці. Правильно висушені частини рослини повинні зберігати природний колір.