Технологія вирощування пшениці в органічному виробництві базується на декількох важливих принципах, яких слід дотримуватися. Йдеться про зменшену систему обробітку землі, специфічне внесення добрив та підтримку родючості, інтегрований підхід до захисту рослин та дотримання сівозміни. Необхідно запровадити сівозміну з обов’язковою часткою бобових, залишків врожаю, сидератів, механічного вирощування, біологічного контролю над хворобами, шкідниками та бур’янами. Допускається використання органічних добрив та природних мінералів, таких як гній, компост, торф, біогумус або деревний попіл. Таким чином досягається мета збереження та поліпшення родючості ґрунту. При екологічному виробництві гній вноситься не до, а після пшениці, оскільки це, по суті, попередня культура. До пшениці використовується сидерат, тобто конюшина, горох, бобові культури розорюються для збагачення ґрунту органічними речовинами. Тільки після цього в екологічному вирощуванні пшениці широко використовують мікробіологічні добрива, які містять корисні мікроорганізми. Вони перетворюють азот із повітря і розкладають органічні речовини в ґрунті, виділяючи фосфор і калій. Щодо підживлення пшениці в режимі екологічного виробництва, експерти зазначають, що слід використовувати рідкий гній, осоку та мікробіологічне добриво, яке крім забезпечення рослини азотом та фосфором, успішно захищає пшеницю від комах. У вітчизняних агроекологічних умовах, особливо коли в ґрунті недостатньо вологи, використання важких дисків є єдино можливим способом обробітку. Цей метод також прийнятний у екологічному виробництві. Але за однієї умови: щоб ділянки не були заражені багаторічними бур’янами. Глибина оранки залежить від типу ґрунту, його вологості та кількості врожаю та становить від 15 до 25 см. Передпосівну підготовку слід проводити одразу після основної обробки, особливо якщо оранка була основною. Якщо ґрунт вологіший від оптимального, через день-два слід провести передпосівна підготовка, щоб не порушити структуру ґрунту