Фахівці кажуть фруктоводам, що ґрунти, які містять щонайменше 3% гумусу, від 7 до 10 мг легкодоступного фосфору та 20-30 мг легкодоступного калію в 100 грамах сухих на повітрі земель, підходять для вирощування плодів. Більшість видів плодів добре процвітають на ґрунтах, де рН становить 5,5-6,5. Тому необхідно провести агрохімічний аналіз, щоб визначити, яка кількість поживних речовин присутня в ґрунті та яка кількість поживних речовин повинна вноситися, щоб створити оптимальні умови для росту та розвитку плодових видів. Агромеліорація ґрунту складається з гуміфікації, фосфатизації, калізації та вапнування. Гуміфікація – це внесення в ґрунт органічних добрив, що компенсує дефіцит гумусу. Удобрення зазвичай проводиться зрілим овечим або гноєм великої рогатої худоби в кількості близько 30-50 т/га. Гній слід розподілити по всій поверхні безпосередньо перед вскопуванням. За відсутності гною можна використовувати компост, торф і дощового черв'яка. Гуміфікацію можна також проводити сидератом. У цьому випадку насіння лушпиння, кормового гороху, квасолі, сої чи олійного ріпаку висівають на ділянки перед висадкою плантацій або в міжряддях у перші роки догляду за молодими насадженнями. Зелена маса розорюється найчастіше у фенофазі цвітіння цих рослин. Фосфатизація та калізація означає внесення в ґрунт фосфорних або калійних добрив та створення запасів цих біогенних макроелементів. Вапнування – це введення сполук кальцію, коли йдеться про кислі ґрунти. Якщо значення рН менше п’яти, необхідно вносити сполуки кальцію, щоб зменшити його кислотність. Для вапнування використовують мелений вапняк, доломіт, мергель, негашене, гашене вапно або насичений мул. Якщо значення рН ґрунту становить 5,0-5,5, вапнування не відновлюється, але протягом декількох років у землю вносять фізіологічно лужне добриво, таке як вапняно-аміачна селітра.