Для домашніх садів найбільш придатними є захищені приміщення, які можна встановити та перемістити вручну, тобто демонтувати. Комерційні виробники найчастіше вирощують овочі в приміщеннях, які перебувають на одному і тому ж місці протягом десяти років і більше, що може призвести до інтенсивного нападу хвороб та шкідників через вузьку сівозміну. Парники сьогодні майже не використовуються у комерційному виробництві, оскільки розроблена технологія вирощування розсади з грудкою субстрату в полістирольних контейнерах. Але вони все одно цікаві для домашніх садів, коли саджанці виробляють для власних потреб і їх можна зробити вдома. Якщо це парник, підігрітий свіжим гноєм або іншим органічним матеріалом, необхідно зняти поверхневий шар ґрунту на глибину близько 30 см, рівномірно розподіливши гній і відновити шар ґрунту, який буде нагріватися при розкладанні органічної речовини. Навколо підготовленої таким чином землі розміщують каркас з дощок, висотою від 20 до 30 см, шириною 1,5 м і довжиною від 4 до 6 м. Каркас служить опорою для вікон. Кожні 100 см він ділиться обрешіткою. Різна висота північної та південної сторін (різниця становить 10-15 см) дозволяє нахилити вікна на південь. На південній стороні розміщений бампер, щоб скло не ковзало. Вікно складається з дерев’яної або металевої рами розміром 100 х 150 см, розділеної на дві-три коробки, в які поміщається скло. Вентиляція інкубатора здійснюється шляхом підняття вікон у найспекотнішу частину дня. Низькі тунелі (висотою від 40 до 60 см, шириною від 50 до 150 см) складаються з арочних балок, над якими розміщена плівка або агротекстиль. Арки розміщують на відстані 100 см і закопують у землю на 10-15 см.