У природі рослина трапляється досить рідко, і її потрібно подекуди захищати. Окрім цілющих властивостей, корисна тим, що добре зв’язує ґрунт на оголеній породі.

Верхівки гілочок зрізають ножем або ножицями в момент цвітіння (травень-серпень). Потім видаляють небажані домішки. Зрізані частини швидко сушать у добре провітрюваному місці, щоб квіти залишалися блідо-рожевими, а листя сріблясто-зеленого кольору із характерним запахом (приємним, різким, ароматним). Аптечна назва висушених частин - Teucrii herba, або Teucrii montani herba.

Самосил гірський містить високоцінні ефірні олії, гіркі речовини, дубильні речовини, смоли, бутанол, метанол, хлороформ, етилацетат та петролейний ефір та інші інгредієнти.

Вся рослина використовується для лікування найрізноманітніших захворювань. Основні цілющі властивості самосилу гірського обумовлені антимікробною та в’яжучою дією. У народній медицині застосовують у вигляді різних препаратів. Фармакологи високо цінують його ефірну олію. Із самосилу гірського як цілющої рослини роблять численні типи паст. У народі його цінують як травний, загальнозміцнюючий і жовчогінний засіб (стимулює жовчовиділення). В першу чергу лікує органи травлення та дихання.

Регулює роботу шлунку та кишечнику. Настоянку або чай використовують для лікування застою жовчі, геморою, катару та хвороб сечовидільної системи, для полегшення відхаркування слизу. Він також застосовується при анемії, скрофулу, лихоманці, болю в селезінці, нічному сечовипусканні, туберкульозі, захворюваннях печінки, рота та горла, різних грибкових інфекціях, афтах та епілепсії, а також для регуляції менструального циклу. Також використовують у лікуванні жіночих статевих органів, набряків та метаболічних захворювань.

Протипоказання невідомі, лише попереджається, що при хворобах печінки і підшлункової залози вживати спиртовий розчин або вино, приготоване із самосилу гірського, не можна.