Вважається одним із найбезпечніших природних в’яжучих речовин завдяки високому вмісту дубильних речовин. Застосовується при дизентерії, черевному тифі, кровотечах з товстої кишки та заднього проходу, запаленні слизової шлунка та кишківнику.

Доведено, що це скорочує тривалість діареї, спричиненої ротавірусом, а також час, необхідний для регідратації в дітей, але потрібні додаткові дослідження. Настій кореня використовують для полоскання горла та ротової порожнини. Він також використовується для лікування виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, геморою, пародонтиту, гнійних ран, ран, що погано гояться, кон’юнктивіту, блефариту і надмірної сльозотечі. Останнім часом його застосовують при рясних менструальних кровотечах, лейкореї та нетриманні сечі. Необхідна обережність під час тривалого застосування відварів і порошків через сильну в’яжучу дію.

Листя, стебла та квіти використовують для лікування цирозу печінки, що призводить до набряків та асциту (скупчення рідини в черевній порожнині). Зелені частини також чинять ефективну антигельмінтну дію.

Вагітним і жінкам, які годують груддю, людям із гарячкою, зниженою кислотністю шлункового соку, високим кров’яним тиском на стадії декомпенсації, підвищеним протромбіновим індексом або атонічним запором слід уникати вживання перстачу. Причина криється в тому, що перстач спричиняє звуження капілярів.