Зелений гній за принципами доброї сільськогосподарської практики є важливим заходом для збереження оптимальних фізичних властивостей та підвищення родючості ґрунту. При посіві сидератів важливо, щоб рослина розвивала якомога більше надземної маси за порівняно короткий час, корінь проростав якомога більше, тоді як для бобових важливо засвоїти якомога більше азоту. При посіві сидератів необхідно враховувати: час посіву та тривалість вегетації, можливість посіву наступної культури (не з того ж сімейства), стійкість до хвороб, шкідників та посухи, морозостійкість, а також ціну та кількість насіння. Види рослин для зеленого гною Рослини, посіяні для зеленого гною, збагачують ґрунт органікою, покращують біологічну активність ґрунту, використовують важкодоступні поживні речовини, а на біологічних ґрунтах покращують біологічний дренаж ґрунту. На більш легких ґрунтах вони збільшують водоємність ґрунту, впливають на педогігієну та забезпечують ґрунтові запаси органічних речовин та кращу забезпеченість поживними речовинами. Крім того, вони опосередковано зменшують популяцію бур’янів, затінюють ґрунт і запобігають пересихання ґрунту влітку, зменшують потребу внесення добрив, а на більш легких ґрунтах зберігають вологу і захищають ґрунт від ерозії. Вибір сидерату залежить від клімату, ґрунту, сівозміни, а також часу, в який його можна сіяти, або коли поверхня вільна, або коли основний урожай видалений. Сидерати найчастіше висівають навесні або наприкінці літа після видалення зернових, олійних культур або овочів. Такі культури, що висіваються в кінці літа і залишаються протягом зими, оскільки покривні культури повинні бути стійкими до низьких температур, вони також запобігають вилуговування нітратів у ґрунті, і таким чином забезпечують максимальне використання поживних речовин. Оранка сидератів сприятливо впливає на важкі та піщані ґрунти, особливо на поверхні, які удобрені лише мінеральними добривами. Для посіву сидератів можна використовувати бобові або нежирні види.