1. /
  2. Статьи
  3. /
  4. Сад и Огород
  5. /
  6. Сад и Огород
  7. /
  8. Контейнерна культура в виноградному розсадництві

Контейнерна культура в виноградному розсадництві

Содержание статьи
  1. Якісний прорив виробництва садивного матеріалу в контейнері
  2. Технології виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою витісняє традиційну технологію
  3. Переваги використання промислові технології виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою
  4. Основи агротехніки виробництва кореневласного та щепленого садивного матеріалу винограду із закритою кореневою системою
  5. Процес приготування субстрату
  6. Підживлення садивного матеріалу
  7. Заходи із захисту рослин контейнерної культури від збудників хвороб і шкідників
  8. Використання субстратів при вирощуванні виноградних саджанців
  9. Субстрати для вирощування виноградних саджанців
  10. Дослідження вирощування щеплених саджанців винограду


Промислові технології виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою (СМ ЗКС) започатковані близько 50 років тому. До цього вирощування сіянців і саджанців проводили в простих горщиках, просочених дьогтем. Спочатку контейнери розташовували прямо на поверхні землі, а для вирощування садивного матеріалу переважно використовували відносно бідний субстрат, приготований з верхнього шару лісового ґрунту або суміш садової, лугової землі та інших компонентів з дуже низьким ступенем шпаруватості. Це призводило до багатьох проблем, наслідком яких ставало погіршення якості садивного матеріалу, яка була основною причиною поганої приживлюваність сіянців і саджанців.

виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою

Якісний прорив виробництва садивного матеріалу в контейнері

Якісний прорив виробництва садивного матеріалу в контейнерній культурі відбувся в середині 60-х років минулого століття, коли такі країни, як Канада, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Японія не тільки розробили наукові основи, а й запропонували промислові технології його вирощування. Для виробництва садивного матеріалу з нетравмованою кореневою системою широко почали використовувати проростаючі та непроростаючі м’які і тверді ємності (комірки) з різного матеріалу (паперу, поліетилену, пластмаси, полістиролу, пресованого торфу тощо), які для зручності об’єднувались в касети або мультиплети. Для всіх тодішніх моделей ємностей характерними були невеликі дренажні отвори на дні й відсутність ребер на внутрішніх стінках. Виходячи з сьогоднішнього досвіду й знань відомо, що саме ця особливість комірок зумовила виникнення основної проблеми виробництва СМ ЗКС, пов’язаної із закручуванням його коренів в ємностях.

Гучна критика проблеми з неприродним закручуванням кореневої системи змусила дослідників і виробничників розробити оригінальні конструкції касет і нові підходи до формування коренів в обмеженому ємностями просторі. Для запобігання таких негативних явищ розробляються і надходять у виробництво касети з відкритими сторонами, а найпоширенішим матеріалом для їх виготовлення стає твердий пластик. У 90-х роках корінним чином змінила існуючу ситуацію розробка нових моделей касет з комірками з вертикальними прорізами, які забезпечують повітряне відсікання коренів в контейнерах.

виробництва садивного матеріалу

Технології виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою витісняє традиційну технологію

Особливо інтенсивно даний напрям робіт розвиваєтьсяв скандинавських країнах. Практично повсюдно виробництво СМ ЗКС, як більш технологічне, витісняє традиційну технологію виробництва садивного матеріалу у відкритому ґрунті з травмованою кореневою системою. Використання СМЗ КС дозволило зарубіжним виробникам не тільки суттєво розширити строки садіння лісових культур, що особливо актуально для України (насамперед для Степу і Лісостепу з стислими оптимальними строками весняними строками створення культур), а й підвищити практично до 100% приживлюваність садивного матеріалу. До того ж сучасні розсадницькі комплекси дозволяють раціональніше використовувати за цільовим призначенням продукуючі площі, оскільки за рік теплиці можуть забезпечити чотири ротації виробництва СМЗ КС. Поштовхом для бурхливого розвитку розсадників, орієнтованих на виробництво СМЗ КС у державних підприємствах Польщі, стало прийняття на початку 80-х років минулого століття моделі розвитку розсадницьких центрів, які займали б малу площу при великих об’ємах виробництва, були б оснащені досконалими технічними засобами та новітнім устаткуванням, в тому числі і приміщеннями для довгострокового зберігання насіння та сіянців. Запровадження цієї моделі в Польщі в 1970 – 1995 роках, за рахунок загального зростання рівня культури виноградного розсадництва дозволила повністю задовольнити невпинно зростаючу потребу в садивному матеріалі високої якості відповідного асортименту. В Україні промислова технологія виробництва СМ ЗКС не застосовується. Основних причини кілька.

  • Одна з них – відсутність обґрунтування більшої економічної ефективності та рентабельності технології виробництва СМ ЗКС порівняно із традиційною;
  • інша – значний обсяг необхідних інвестицій у будівництво тепличних комплексів, придбання комплектів устаткування та спеціального сучасного обладнання для підготовки субстрату й висіву насіння, а також допоміжних і супутніх матеріалів (касет, мультиплет, засобів захисту, добрив, машин для транспортування сіянців на культурну площу, садивних труб тощо).

Потужну підтримку контейнерна культура в розсадництві отримала внаслідок залучення значних інвестиції, спрямованих на ліквідацію наслідків масштабної лісової пожежі 1992 року, не тільки з екологічних лісових фондів Польщі, а й з країн ЄС.

В Україні промислова технологія виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою (СМ ЗКС) не застосовується. Основних причини кілька.

Одна з них – відсутність обґрунтування більшої економічної ефективності та рентабельності технології виробництва СМ ЗКС порівняно ізтрадиційною;

інша – значний обсяг необхідних інвестицій у будівництво тепличних комплексів, придбання комплектів устаткування та спеціального сучасного обладнання для підготовки субстрату й висіву насіння, а також допоміжних і супутніх матеріалів (касет, мультиплет, засобів захисту, добрив, машин для транспортування сіянців та саджанців на культурну площу, садивних труб тощо).

Контейнерна культура в виноградному розсадництві

Переваги використання промислові технології виробництва садивного матеріалу із закритою кореневою системою

Переваги використання СМ ЗКС наступні:

  • можливість висаджування його на постійне місце практично упродовж всього вегетаційного періоду;
  • більш висока (практично 100 %) приживлюваність, порівняно з культурами, створеними садивним матеріалом з відкритою кореневою системою, особливо на площах з екстремальними умовами, які вийшли з під тривалого сільськогсподарського користування, на териконах та інших землях, оскільки він практично не піддається післяпосадковому шоку;
  • незалежність виробництва від місцевих ґрунтових умов і відсутність негативних наслідків («втоми» ґрунту) внаслідок тривалого вирощування садивного матеріалу в постійних розсадниках;
  • можливість і зручність вирощування штучно мікоризованого садивного матеріалу; більш раннє завершення фази індивідуального росту СМ ЗКС внаслідок швидшого зімкнення культур і пов’язане з ним скорочення виробничих витрат на агротехнічні догляди;
  • зменшення обсягів або й повна відсутність потреби доповнення культур;
  • виключення можливих помилок при садінні сіянців і саджанців, пов’язаних їз загинанням їх коренів через неякісне садіння і низький фаховий рівень виконавців;
  • більш висока адаптація після посадки внаслідок швидкого початку повноцінної діяльності нетравмованої кореневої системи;
  • зменшення кількості висаджуваних сіянців чи саджанців на одиницю площі, внаслідок їх високої приживлюваності та більшої конкурентоздатності; більш високі технологічність і рентабельність виробництва.

Практично єдиним недоліком використання СМ ЗКС є необхідність транспортування на культурну площу разом з сіянцями і саджанцями значну кількість субстрату. Проте останній надійно захищає кореневу систему від пересихання під час його перевезення та є гарантом його високої приживлюваності. На наше глибоке переконання, головною перепоною впровадження СМ ЗКС в Україні лишається необхідність вкладання значних коштів в його виробництво, яке не гарантує швидкого прибутку. Досить складно подолати і психологічний бар’єр, адже упродовж всієї історії вітчизняного виноградного господарства використовували традиційний садивний матеріал, вартість якого завжди була мінімальною. Але попри окремі переваги та недоліки використання СМ ЗКС, вартість використання сіянців і саджанців, вирощених в контейнерах, слід рахувати в комплексі аж до періоду закінчення фази індивідуального росту рослин у культурах. Так, за оцінками польських розсадниководів, вартість 1 га виноградних культур 5-ти річного віку, створених садінням СМ ЗКС в середньому на 25% нижча,порівняно із створеними з використанням традиційного садивного матеріалу.

2018-10-09_124746

Основи агротехніки виробництва кореневласного та щепленого садивного матеріалу винограду із закритою кореневою системою

Технологічні аспекти вирощування СМ ЗКС розглянемо на основі підходів, які використовують в своїй практиці садівникі Польщі, зокрема в розсаднику Nadleśnictwа Rudy Raciborskie. Виробництво СМ ЗКС розпочинається з підготовки субстрату. На початку, основним компонентом, що застосовувався для виробництва субстратів, призначених для вирощування СМ ЗКС, був верховий сфагновий торф.

Ще кілька років тому субстрат для контейнерної культури виноградного садивного матеріалу в Польщі компонували на базі мінерального ґрунту та природних компостів з додаванням до них кори, піску, тирси, лісової підстилки та інших компонентів. Такі субстрати відзначалися значною фізико-хімічною мінливістю. Часто до субстрату потрапляв матеріал, що містив у собі небажані мікроорганізми, окремі ентомологічні шкідники деревних рослин та збудники грибкових захворювань. Крім того, такий субстрат важко було очистити від насіння. Вирощування СМ ЗКС вимагає ґрунтового середовища визначених параметрів, що відповідають потребам рослин. Саме тому, від моменту запровадження виробництва виноградного садивного матеріалу в спеціальних контейнерах, було розпочато роботи з моделювання і підбору такого складу субстрату, який гарантував би одержання рослиною всього необхідного для досягнення нею кондиційних параметрів у найкоротші строки.

Так, нині в Польщі найбільш вживаними для вирощування СМ ЗКС є субстрати на основі верхового торфу з перлітом або вермикулітом і додаванням до них сучасних видів добрив: -торф 85% + перліт 15% + азофоска (AZOFOSKA)- pH 5,5; - торф 85% + перліт 15% + осмокот (OSMOCOTE) - pH 5,5; -торф 80% + вермикуліт 20% + осмокот (OSMOCOTE)-pH 5,5.

виноград

Процес приготування субстрату

Процес приготування субстрату досить складний і розпочинається з транспортування тюків торфу з відкритих складів в цехи та наступною стерилізацією його водяною парою з метою знищення в ньому всіх збудників хвороб і шкідників. Доступ кисню в субстрат є найважливішим чинником у процесі росту та розвитку сіянців і саджанців. Оптимальна аерованість субстрату необхідна для проростання насіння, початку росту СМ ЗКС і пізніше для нормального розвитку його кореневої системи. Вміст повітря в субстраті залежить від шпаруватості використаних для його приготування компонентів та щільності наповнення ємностей. Якщо заповнення кассет або трубок субстратом не досить щільне, то рівень його поверхні опуститься, особливо після першого поливу. Таким чином, касети та трубки будуть заповнені тільки наполовину, що призведе до погіршення розвитку кореневої системи. З іншого боку, в занадто щільному субстраті через нестачу кисню рослини будуть погано рости та зростає ймовірність ураження рослин збудниками хвороб, зокрема (fusarium spp.) через перезволожене середовище. Для забезпечення оптимального рівня мінерального живлення рослин до субстрату додають сучасні види добрив з пролонгованою дією (інтенсивність перетворення сполук живлення у форми доступні для рослин та інтенсивність їх засвоєння залежить від температури). Додавання добрива з пролонгованою дією тривалістю 14-16 місяців дозволяє, крім того, забезпечити садивний матеріал необхідними макро- та мікроелементами у початковий період його адаптування до ґрунтових і кліматичних умов культурної площі. Для приготування субстрату використовують спеціальні лінії з електронними системами управління процесом вирощування. Важливим елементом при виробництві СМ ЗКС є проведення штучної мікоризації садивного матеріалу.

Вона грунтується на введенні інокульому, який містить спори чи міцелій мікориз грибів. Для цієї цілі використовують виключно мікоризоутворюючі гриби, які продукують велику міцеліальну масу. До них належать гриби видів Phisolithus Sp., Scleroderma Sp.,чи Rhizopogon Sp. В останні роки найбільше вирощується СМ ЗКС мікоризований біопрепаратом грибів Hebeloma crustuliniforme та Laccaria biccolor. СМ ЗКС вирощується в контейнерах різної ємності, яких (50, 120, 265 або 370 см куб.) враховує особливості розвитку кореневих систем окремих порід та його цільове призначення. Крім вищенаведених контейнерів використовуються і деякі інші ємності, які відрізняються за формою, об’ємом, матеріалом виготовлення тощо. Важливою складовою агротехніки контейнерної культури виноградного садивного матеріалу є оптимізація умов для розвитку і росту саджанців. Важливу роль при цьому відіграє освітленість рослин. Особливо велике значення має світло, з точки зору нормального розвитку саджанців відразу після щеплення. Значна частина виробничого циклу контейнерної культури в виноградних розсадниках відбувається на полігоні контейнерної культури відкритого ґрунту розсадника, з достатньою для фотосинтезу освітленістю рослин. В окремі періоди вона може бути і надмірною, а інтенсивне сонячне випромінювання може стати причиною опіків саджанців. Перебування саджанців тривалий час в контрольованих умовах теплиці може призвести до розладів у фізіології саджанців, а також до їх деформації. Тому саджанці намагаються весь час вирощувати на відкритих полях (шкілках саджанців) або максимально скорочують час перебування саджанців у теплицях. Одним з основних чинників, що визначають успіх вирощування СМ ЗКС є створення оптимальних умов зволоження субстрату.

Роль зволоження зводиться до двох цілей: постачання до рослини відповідної кількості води, необхідної для забезпечення життєво важливих фізіологічних процесів;

утримування в межах кореневої системи доступних для рослин поживних речовин у складі водного розчину. Поливна норма та спосіб зрошування контейнерної культури в розсаднику залежать від особливостей застосовуваних для вирощування садивного матеріалу ємностей і субстрату.

Визначаються вони об’ємом і будовою контейнера (чим менші контейнери і більш ажурні, тим важче утримувати в них вологу). Високий метаболізм саджанців, велика ємність повітря субстрату, вплив атмосферних умов – все це призводить до швидкої втрати зібраної в субстраті води. Тому полив відбувається часто і малими дозами. Найбільш доцільними способами зволоження субстрату є полив за допомогою дощувальних установок і краплинне зрошення.

При визначенні поливної норми та інтенсивності поливу слід пам’ятати, що при пересиханні субстрату з корінням садивного матеріалу повністю гине мікориза, та й повернути попередні водно-фізичні властивості субстрату можна лише при тривалому його зануренні в воду. Саджанці, перебуваючи в теплицях в умовах контрольованого мікроклімату, не відрізняються інтенсивною транспірацією. Тому зрошування рослин в контейнерах в закритому ґрунті проводиться з меншою поливною нормою, ніж на полігоні, а частота їх, як правило, становить 2 – 3 рази на тиждень. Після переміщення садивного матеріалу на поля полігону відкритого ґрунту, контейнерна культура потребує більш інтенсивного зрошування.

Разова поливна норма для зрошування контейнерної культури у відкритому ґрунті повинна бути достатньою для повного водного насичення субстрату в ємностях.

Практичним індикатором досягнення такого стану є початок витікання води з нижніх отворів контейнерів. У процесі вирощування рослин у контейнерах через збільшення маси коріння, вологоємність субстрату зменшується. Тому в другій половині терміну вирощування садивного матеріалу, поливну норму дещо зменшують, збільшуючи при цьому частоту зрошувань. Наприкінці вегетаційного періоду, з метою сприяння здерев’янінню рослин та підготовки їх до зими, зменшують і поливну норму, і частоту зрошувань. Окрім стартового удобрення субстрату добривами з пролонгованою дією, в процесі виробництва СМ ЗКС вкрай важливим є кореневе або позакореневе підживлення сіянців і саджанців водними розчинами добрив.

Підживлення садивного матеріалу

Підживлення рослин під час вегетації дозволяє оптимізувати рівень їх мінерального живлення, особливо в періоди високої потреби в поживних речовинах. Підживлення садивного матеріалу проводять малоконцентрованими водними розчинами добрив, а для зручності його поєднують з поливом. Вміст азоту у водному розчині під час підживлення становить 75 – 150 мг на 1 літр. Для запобігання невиправних помилок концентрація розчину контролюється перед кожним підживленням. Слід відмітити, що на ранніх стадіях росту рослин концентрація поживного розчину в три рази менша відтого, яким підживлюють СМ на заключних етапах його вирощування. Для перших підживлень застосовують азотні та фосфорні добрива, а для останніх – калійні, які сприяють підготовці сіянців до низьких зимових температур.

Дуже часто для підживлення контейнерної культури в розсадниках Польщі застосовують рідкі органо-мінеральні добрива, в яких макроелементи містяться в хімічних сполуках, а мікроелементи є похідним з органічних речовин. Останні представлені амінокислотами та іншими доступними для рослин природними компонентами, що значно полегшує їх засвоєння.

Якісний прорив виробництва садивного матеріалу в контейнері

Заходи із захисту рослин контейнерної культури від збудників хвороб і шкідників

Заходи із захисту рослин контейнерної культури від збудників хвороб і шкідників особливо не відрізняються від аналогічних робіт, які мають місце при вирощуванні традиційного садивного матеріалу в розсадниках. У традиційних розсадниках головним джерелом інфікування рослин є збудники, які знаходяться в ґрунті та навколишньому середовищі. На відміну від відкритого ґрунту, в контейнерній культурі, як правило, використовується стерильний субстрат. Тому збудники інфекційних хвороб можуть бути занесені в теплицю повітрям. Останнє актуалізує значення профілактичних заходів з профілактики та вибору садивного матеріалу для щеплення. Важливе значення мають і профілактичні обприскування рослин фунгіцидами, оскільки мікроклімат в теплиці (підвищена вологість і температура повітря) сприяє розвитку грибів із родів Fusarium, Rhizoctonia та ін. Для забезпечення оптимального рівня мінерального живлення рослин до субстрату додають сучасні види добрив з пролонгованою дією (інтенсивність перетворення сполук живлення у форми доступні для рослин та інтенсивність їх засвоєння залежить від температури) типу осмокот або азофоска. Додавання добрива з пролонгованою дією тривалістю 14-16 місяців дозволяє, крім того, забезпечити садивний матеріал необхідними макро- та мікроелементами у початковий період його адаптування до ґрунтових і кліматичних умов культурної площі.

Для приготування субстрату використовують спеціальні лінії з електронними системами управління процесом вирощування. Важливою складовою агротехніки контейнерної культури садивного матеріалу є оптимізація умов для розвитку і росту щеп. Важливу роль при цьому відіграє освітленість рослин.

Спосіб вирощування вегетуючих саджанців винограду з закритою кореневою системою дозволяє в строк отримати повноцінні саджанці для закладання виноградників, виключити шкілку з технології вирощування саджанців, знизити затрати і на один рік прискорити закладку насаджень. Цей спосіб можна використовувати для отримання як кореневласних, так і щеплених саджанців.Заздалегідь готуються поліетиленові контейнери діаметром 5-6 см і довжиною 20-25 см, дно їх повинно бути перфороване.

Контейнери заповнюються субстратом одного із наступних складових:

1) дернова земля і крупнозернистий пісок в співвідношенні 2:1;

2) дернова земля, пісок і сфагновий торф у співвідношенні 1:1:2;

3) дернова земля, пісок і перегній у співвідношенні 1:1:1;

4) дернова земля і перліт у співвідношенні 1:1.

Заповнені субстратом контейнери встановлюються щільно один до одного в ящики або піддони – на 1м…. розміщують 150-200 контейнерів. Заздалегідь готують для садіння звичайні або щепленні живці. Щепленні чубуки після стратифікації сортують, парафінують, проводять закалювання на світлі протягом 12-15 днів з подачею до п’яток води або поживного розчину.

Садіння в контейнери, розміщенні в плівкових теплицях, здійснюють в другій-третій декаді березня, коли температура у них стійко достигне +15-18˚С. Перед садінням контейнери ретельно поливають. Перед садінням штирем роблять отвори в субстраті кожного контейнера на глибину 8-10 см, до яких вставляють живці. В теплицях підтримується температура +20-30˚С, вологість – 80-85%. Догляд полягає в систематичних поливах, видалені підщепної порослі, обприскуванні проти хвороб і шкідників, регулювання температури і вологості повітря. Тривалість вирощування 25-40 днів. Перед висадкою на постійне місце саджанці закаляють спочатку в тіні під навесами 4-5 днів, потім під сонцем 7-8 днів. Висаджують на постійне місце вегетуючі саджанці після того, як мине безпека заморозків – в другій половині травня. Садіння відбувається в ямки глибиною 40-55 см. В ґрунт на кожну ямку, ретельно переміщуючи, додають 2-3 кг перегноя, по 100 г суперфосфату і калійної солі. Ком з саджанцем встановлюють на холмик із плодородної суміші, насипають до половини ґрунтом, обільно поливають, досипають до рівня землі ґрунтом. Поливи повторюють через 7-8 днів, потім через 20-25 днів. Через півтора два тижні проводять ревізію та підсадку.

поле с виноградом

Використання субстратів при вирощуванні виноградних саджанців

Вирощування саджанців з закритою кореневою системою – важливий резерв збільшення виробництва виноградних саджанців. При вирощуванні саджанців цим способом особлива увага приділяється підбору оптимальних субстратів. Запровадження в широку практику штучних субстратів дасть можливість одержувати значно більшу кількість якісних саджанців, знизити їх собівартість. Існуюча технологія виробництва щеплених виноградних саджанців потребує великих площ родючих і зрошуваних земель, сівозмін, і при цьому на 1 га розміщується не більше 120-150 тис. щеп. Вихід стандартних саджанців зі шкілки досить низький – 25-28 % .Інтенсифікація виробництва щеплених саджанців шляхом покращення умов для приживлення і розвитку щеп при їх вирощуванні в умовах захищеного ґрунту на поживних сумішах висуває задачу підбору оптимальних субстратів.

Широке використання в останні десятиріччя теплиць у виноградному розсадництві створило умови для промислового впровадження картонажного методу виробництва щепленого садивного матеріалу. Технологія його була розроблена професором Бірком на початку 30-х років в Германії. Суть технології полягає в тому, що про стратифіковані щепи з круговим напливом калюсу і здоровим вічком прищепи висаджують до картонних перфорованих трубок, заповнених сумішшю з торфу, піску, компосту та дернової землі. Трубки з щепами поміщують на 30-40 днів в теплицю для укорінення. За цей період у щеп утворюється добра коренева система, міцне зрощення, приріст пагонів досягає 10-20 см. Потім рослини разом з трубками висаджують до шкілки відкритого ґрунту або на постійне місце без ушкодження кореневої системи. З часом картонні трубки були замінені синтетичними або паперовими ємкостями.

Переваги картонажного методу вирощування вегетуючих саджанців винограду полягають у великих можливостях програмування умов вирощування саджанців.

  • При цьому є можливість регулювати водно- повітряний режим і водно-фізичні властивості субстрату, які є важливими при одержанні садивного матеріалу;
  • догляд за щепами можна механізувати, що створює можливість промислового виробництва саджанців винограду;
  • виробничий цикл вирощування скорочується на 2-3 місяці, вихід стандартних саджанців збільшується в 2-3 рази.

Значна доля вкладених засобів оку плюється раніше, випускається більша кількість саджанців з одиниці площі, економиться земля і поливна вода. За цією технологією вирощували саджанці в США, у Франції, в Чехословаччині, в Румунії, в Болгарії, в Радянському Союзі. У Германії цим способом вирощувалось 1/3 садивного матеріалу при виході 70-80%. Це один із перспективних способів виробництва садивного матеріалу, який забезпечує високий вихід укорінених щеп і високу приживлюваність на постійному місці на рівні 96,8%. Однак, для одержання вегетуючих саджанців необхідні індивідуальні ємкості, покращений субстрат, спеціально обладнані теплиці. При вирощуванні саджанців цим способом особлива увага добору оптимальних поживних субстратів. Використовуютьпоживні суміші з торфу, тирси, піску і дернової землі в Німеччині, Франції, Італії, Австрії.

Світовий досвід свідчить про те, що запровадження в широку практику штучних субстратів дасть можливість одержувати значно більшу кількість якісних саджанців з одиниці площі теплиць, знизити їх собівартість.

Склад субстрату – дискусійна проблема з початку створення картонажного методу і до наших днів. У відповідності до даних зарубіжних дослідників, склад субстрату – це результат довгої і ретельної роботи спеціалістів, а його конкретні параметри звичайно являються секретом виробників. В сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі приводиться багато рекомендацій відносно складання поживних сумішей. Торф у більшості цих рекомендацій – один з основних компонентів. Найбільш широке розповсюдження одержали субстрат з чистого торфу і торфо-супісчана суміш.

молодые саженцы винограда

В торфо-супісчаній суміші при перезволоженні не застоюється вода і, крім того, вологий пісок має низьку теплопровідність, завдяки чому щепи, які укорінюються, не перегріваються. Торф у поживних сумішах використовується не для живлення, а для покращення повітряно-водного і теплового режимів ґрунту. Пісок до торфу додають для урівноваженості структури, текстури та кислотності. Рослини, які вирощувались на торфоперегнійних сумішах і на суміші з перегною, піску і землі, по виходу саджанців уступали на 6-16% варіантам з торфо-супісчаними сумішами і значно відрізнялись від них за приростом пагонів і виходом саджанців І сорту. В ФРГ кращим субстратом визнали флорахум (суміш білого і чорного торфу в співвідношенні 2:3). Часто його застосовують в суміші зі стабілохумом або перлітом, а також в суміші на 50% з садовою землею . Співробітники відділу щепленого виноградарства Кримського НВО в якості субстратів для вирощування щеплених саджанців в теплицях використовували торфоблоки. На їх думку – це кращий субстрат для вирощування щеп тому, що він забезпечує високу приживлюваність (80-85%) і потужний розвиток саджанців. В Болгарії вихід саджанців в межах 60-70% при вирощуванні щеп на суміші торф, земля, пісок в співвідношенні 2:1:1 у відповідності до рекомендацій Використання торфу в різних субстратах одержало велике розповсюдження, але з іншого боку біологічні і фізіологічні дослідження , що саджанці, вирощенні на чорноземі і грунтово-перегнойних сумішах, відрізняються більш високою фотосинтезуючою активністю і містять більшу кількість поживних речовин в порівнянні з саджанцями, вирощенимина торфосумішах. При садінні на постійне місце ці саджанці показали більшвисоку приживлюваність.

Поживну цінність торфо-супісчаних сумішей підвищують мінеральними добавками. Так, на комбінаті Івон Дубост (провінція Бордо, Франція) до 1 м³ суміші додають 4-6 кг/м³ повільно розпадаючої мінеральної суміші Тор-Осмокот 18.11.10, де 18% загального азоту, 11%-Р2О5 та 10%-К2О. Ці гранули обволочують полімерною смолою. Діють вони 8-9 місяців. В Румунії на 100 кг суміші добавляють 15 г нітрату амонію, 25 г нітрату калія, 55г суперфосфату, 45 г сульфату магнію, 6 мг сульфату цинку, 75 мг борної кислоти і по 2 мг нітрату кобальту і молібдату амонію. Узагальнюючи досвід французьких і німецьких розсадницьких господарств, прийшов до висновку, що не слід давати мінеральні добавки до поживних сумішей тому, що, на його думку, вони перешкоджають утворенню коренів. Комбінації зі звичайним і спеціальним ґрунтом, збагаченим торфом і з застосуванням мінеральних добрив дають різні результати і не завжди задовольняють споживачів. Постійно йде широкий пошук нових матеріалів.

Лоза винограда

Субстрати для вирощування виноградних саджанців

Наприклад, в Ізраїлі проводились експерименти по застосуванню компостів із сміття при вирощуванні виноградної лози. Однак, часто розробки нових субстратів відбуваються методом підбору або заміни одного із компонентів суміші іншим без урахування фізіології рослин та фізико-агрохімічних властивостей компонентів. Вчені вважають рівнозначною заміну торфу в суміші торф + земля + пісок (1:1:1) на перегній- сирець, перліт або рисову шелеху. В багатьох країнах для вирощування «зелених саджанців» з закритою кореневою системою використовують суміш, яка складається з торфу, структурного ґрунту і піску в різному співвідношенні. Така суміш добре зберігає оптимальну вологу, температуру, не ущільнюється, що сприяє швидкому вкоріненню щеп. Вже багато років в різних галузях промисловості застосовують вулканічний шлак, вермикуліт, перліт, пінополістирол, зокрема, для теплоізоляції і як легкий будівельний матеріал. Як ці матеріали знаходять все більше прихильників. Штучні субстрати одержали широке розповсюдження в США, ФРГ, Франції, Іспанії, Австрії, Угорщині і в інших державах. Зокрема, E. Macici i E. Storian вважають кращим субстратом суміш перліту з торфом в співвідношенні 1:1. За їх даними, в цій суміші вкорінюються 76-100 % рослин. Перехід агропромислового комплексу на ринкові умови вимагає вирощування сільськогосподарських культур з мінімальними витратами засобів хімізації та максимальною продуктивністю, яку неможливо досягнути, використовуючи традиційні високо витратні технології на простих субстратах (грунт, гравій, шебінь тощо) в тепличних господарствах.

В Україні є достатня кількість високоякісних матеріалів, які можуть повністю задовольнити зростаючі потреби внутрішнього ринку за рахунок вітчизняних природних ресурсів.

В оптимізації мінерального живлення рослин помітну роль повинно зіграти використання нетрадиційних покладів мінеральних і органічних матеріалів.

До них, перш за все, відносяться поклади верхового торфу, перліту, вермикуліту, цеолітів, лігнітів. З 1989 р. в ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова» порівняльні випробування різних основ для субстрату призвели до цеолітових туфів Сокирницького родовища, розташованого у Закарпатській області. Великі запаси та порівняно низька їх вартість, адсорбційні та іонообмінні властивості, вміст значної кількості мінеральних елементів для живлення рослин визначили можливість застосування цеолітових туфів як основи субстрату. Для створення умов збалансованого мінерального живлення винограду розроблена мінеральна добавка. Практично субстрат готують за допомогою сухого перемішування цеолітової породи з мінеральною добавкою у зазначених співвідношеннях і заповнення місткостей для вирощування. Оптимальною була добавка нітроаммофосу в кількості 12,5 г і сульфату амонію – 4 г на 10 кг цеоліту. Активне використання субстрату для вирощування саджанців винограду різних категорій проводили у тепличному комплексі Центра клонової селекції ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова» з 1992 до 2000 року. Протягом цього періоду часу зібрано достатньо матеріалу з питання раціонального насичення субстрату мінеральними поживними елементами для збалансування живлення винограду. Внаслідок проведених теоретичних розробок і практичного використання субстрату одержано стабільний вихід 80-85 % практично для усіх типів садивного матеріалу – від мікроклонів при прямому пересаджуванні із умов in vitro у теплицю, до зелених, здерев’янілих і щеплених чубуків винограду. Для вирощування рослин використовували цеоліт з частками діаметром 1-7 мм 83%, у тому числі на розмір 1-5 мм припадало 66%. Частки цеоліту діаметром менше 1 мм становили близько 17 %. Таке співвідношення фракцій складалося при обробці породи на місці добування і не змінювалось перед використанням. Воно забезпечувало достатньо добрі водно-повітряні властивості: гігроскопічна вологість становила 2,2%, максимальна гігроскопічність 5,6 %, найменша вологоємність 30,6 %, об’ємна маса 0,96г/см3, шпаруватість в межах 55 %. За період досліджень, проведених в лабораторно-тепличному комплексі ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова», були проведені розробки по визначенню складу поживних субстратів при вирощуванні різного садивного матеріалу в контейнерах. Вивчали 8 варіантів різних сумішей (ґрунт, перегній, пісок, торф і дернова земля) в різних співвідношеннях на клонах двох підщепних сортів – Ріпаріа х Рупестріс 101-14 і Берландієрі х Ріпаріа СО4 і клону європейського сорту Мускат перлинний. В результаті проведених досліджень було встановлено, що кращим субстратом для вирощування стандартних саджанців із укорочених чубуків був варіант, де використовувалась суміш – ґрунт, пісок, торф в співвідношенні 2:1:1. Слід відмітити, що практично всі автори мали справу з ґрунтовими поживними субстратами. Садіння в цеолітовий субстрат і умови укорінення в ньому досить специфічні і не достатньо вивчені для винограду.

2018-10-09_124837

Останнім часом у виноградному розсадництві практичне значення при оздоровленні садивного матеріалу від нематод, грибних і бактеріальних патогенів, від вірусів має метод розмноження рослин з використанням техніки культури ізольованих тканин і органів – клональне мікроразмноження. При цьому велике значення має підбір оптимальних субстратів. В якості субстратів для рослин, розмножених в культурі ізольованої тканини, вже випробували пісок, торф, тирсу, перліт і діоритову кришку в різних співвідношеннях з чорноземом і окремо, а також торфоблоки і поліетиленові контейнери з торфом і мінеральними добавками, природні і штучні цеоліти. При різних способах адаптації рослин замінювали і субстрати. Так, при адаптації винограду у теплиці перевагу надавали пропареному протягом 60 хвилин торфу і чорнозему в співвідношенні 2:1, тирсі і чорнозему в такому ж співвідношенні, а при адаптації в поліетиленових пакетах – субстрату з суміші землі, перліту, і крупнозернистого піску. В результаті досліджень ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова» був розроблений прийом вирощування саджанців з об’єднанням етапів адаптації і росту мікроклонів. Мікроклони із пробірок висаджували в лотки з цеолітовим субстратом під поліетиленову плівку з застосуванням туману в автоматичному режимі. Приживлюваність складала 85-90% .

Оригінальними дослідженнями харківських вчених встановлено, що керамзит (один з різновидностей цеолітів) має адсорбційні властивості по відношенню до амонію, фосфору та калію ґрунту. Амонійний азот повністю поглинається керамзитом навіть при дуже високій концентрації (1000-1400 мг/л). Нітрати ним практично не поглинаються. Відмічено, що адсорбція керамзитом амонію, фосфору та калію характеризується клатратним (фізичним) поглинанням, тобто поживні речовини закріплюються не міцно, а тому легко доступні для рослин. Дослідження вчених вказують на перспективу застосування природних цеолітів для підвищення ефективності мінеральних добрив та мікроелементів. При цьому забезпечується тривала дія внесених добрив та виключається вимивання поживних речовин. Особливо ефективне використання природних цеолітів як носія мікроелементів. Насичений розчином аміаку та міді або будь-якого іншого мікроелементу цеоліт створює оптимальну концентрацію останнього, сприятливу для рослин.

Аналіз робіт по підбору субстратів для виноградного розсадництва показав, що велика увага приділяється їх аерації і водному режиму. Водно – фізичні характеристики субстратів – величини непостійні і залежать, передусім, від їх щільності. Зі збільшенням щільності підвищується питома вага твердої фракції, знижується загальна пористість субстрату.

Приживлюваність і ріст щеп в теплиці знаходяться в прямій залежності від шпаруватості субстрату. Критична шпаруватість субстрату, при якій щепи не укорінюються, складає 2,39 % і менше. Шпаруватість субстрату в межах 40% забезпечує приживлюваність щеп на рівні 85 – 95 %, добрий розвиток приросту, спайки і кореневої системи. Сприятливі водно – фізичні властивості має перліт, верховий торф; перліт + земля (1:1); торф + земля (1:1); земля + торф + перліт (1:1:1), шпаруватість яких складає близько 40 %. Приживлюваність щеп, вихід і показники якості саджанців на цих субстратах значно вищі в порівнянні з субстратами з піску, землі і земля + пісок (1:1), у яких шпаруватість складала 25-27 %.

2018-10-09_124903

Цеоліти – це ціла група мінералів, які відносяться до природних водних алюмосилікатів кальцію і натрію, почасти барію, стронцію, калію і досить рідко – магнію і марганцю.

Основна характерна особливість цеолітів полягає в тому, що вони мають кристалічну градку, яка складається з трьох каркасів алюмокремнекисневих тетраедрів, відстані між якими значно більші, ніж в інших (безводних) алюмосилікатів. Ці відстані – пори, заповнені водою. При обережному поступовому нагріванні вода може бути видалена без ушкоджень каркасу кристалу. Замість видаленої в такий спосіб води кристал цеоліту може ввібрати такий же її об’єм. Цеоліти відносяться до кристалічних шпаристих алюмосилікатів. Завдяки строго визначеним розмірам шпар і внутрішніх порожнин, вони мають молекулярно-ситові властивості, є добрими адсорбентами для багатьох неорганічних і органічних речовин і, в першу чергу, таких молекул як SO2, H2S, CH4, NH3, C2H5, C2H 2 , CO2, CH3NH2, CH 3 Br, CH3Cl та ін. В наших дослідах використовувався цеоліт Сокирницького родовища, розташованого у Закарпатській області. Типи контейнерів, які використовуються при вирощуванні садивного матеріалу з закритою кореневою системою Перехід на нові технології з інтенсивним використанням культиваційних споруд ставить перед дослідниками ряд нових задач. Один із аспектів цієї проблеми – це питання про підбір можливих і оптимальних типів контейнерів для субстратів. З 1967 року фірма «Ріхтер» заснувала прискорений тепличний метод вирощування рослин в горщечках (стаканчиках) стосовно до умов Франції. Спочатку у Франції і Італії цей метод застосовувався з великою обережністю із-за значних відмінностей у кліматі, але з часом французські спеціалісти впевнились, що їх побоювання даремні і надали перевагу картонажному способу вирощування саджанців. На початку 80-х років цим способом у Франції щорічно вирощувалось 20-25 млн. щеплених саджанців винограду, але технологія виробництва щепленого садивного матеріалу картонажним методом досить складна і дорого коштує. Із-за трудоємкості приготування сумішей і ручної набивки нею мішечків, недостатньої кількості теплиць у виноградних господарствах, відсутності механізації і автоматизації по догляду за рослинами вирощування садивного матеріалу в теплицях в широких масштабах довгий час не було налагоджено. В зв’язку з цим виникла необхідність у вдосконаленні технології прискореного виробництва садивного матеріалу стосовно до умов великих розсадницьких господарств. В Радянському союзі наукові дослідження картонажного методу розпочаті Л.М.Малтабаром, який вирощував виноградні щепи в стаканчиках для морозива і в спеціальних дерев’яних ящиках, заповнених поживною сумішшю. Протягом тривалого часу продовжувалось вдосконалення картонажного методу. Деякою модернізацією картонажного способу вирощування виноградних саджанців - спосіб їх вирощування в поліетиленових пакетах та технологія вирощування щеп в картонних папках, що дозволяло механізувати їх садіння до шкілки. Контролюючи умови середовища, такі як вологість, температура та аерація, можливо одержати нормальні корені і калюс практично в будь-який час року. На реальну можливість створення конвеєру по виробництву щеплених виноградних саджанців з 2-3 оборотами протягом року вказувало багато дослідників. У виробництві застосовуються різні типи контейнерів для вирощування вегетуючих саджанців: перфоровані поліетиленові мішечки, картонні стаканчики (4х4х10см), торф’яні горщечки діаметром 8 см і висотою 10 см, горщечки «Пейперпорт», торф’яні плитки «Бріке», рулони типу «Нісула»,глиба-ком «Брикет». Крім вищенаведених контейнерів використовуються і деякі інші контейнери, які відрізняються за формою, об’ємом, матеріалом виготовлення тощо В ФРГ для вкорінення щеп застосовували пресовані торфо-перегнійні горщечки. В Чехословаччині і Франції використовували горщечки з пресованого торфу з піском. У Фінляндії розроблена спеціальна механізована лінія („Пейперпорт”) по вирощуванню садивного матеріалу деревно-чагарникових порід з закритою кореневою системою, яка може також використовуватись і у виноградарстві.

В ній передбачений весь комплекс робіт: виробництво паперових судин різних розмірів, набивання їх субстратом, установка в піддони, садіння в них рослин і т.д. В США для прискорення виробництва щепленого виноградного садивного матеріалу «зелені» саджанці вирощували в поліетиленових вазонах з м’якої пластмаси. У Франції для цієї мети використовували плівкові трубки або послідовно з’єднані у вигляді гнучкої стрічки. В Чехословаччині вирощували «зелені» саджанці в паперових сумках спеціального виготовлення. Щепи висаджують до перфорованих картонних або поліетиленових трубок, паперових контейнерів, або до торфоперегнійних і торфо-целюлозних кубиків, брикетів, пластинок, горщечків. При використанні трубок (висота 20 см, діаметр 6 см) їх набивають поживною сумішшю, яка складається з торфу, піску та дернової землі в співвідношенні 2:1:1 або 1:1:1. Можна також використовувати субстрати із суміші перегною, дернової землі і піску.

Наповнені субстратом трубки встановлюють щільно до овочевих ящиків, а потім в них висаджують щепи. Трубки можна встановлювати до піддонів, що полегшує транспортування щеп в теплиці і саджанців до місця садіння. Вологість субстрату в трубках підтримують на рівні 80-90 % від НВ. Перед садінням гострим ножем розрізують кожну трубку з «зеленими» саджанцями з одного боку від її середини до нижньої частини, після чого загортають до верху розрізану частину плівки, трохи відкриваючи кореневу систему з грудою субстрату, після чого трубки з щепами обережно встановлюють вертикально на дно садивних ямок і засипають їх ґрунтом.

Закладання виноградників «зеленими» саджанцями можна проводити до середини червня. На перевагу вирощування кореневласних вегетуючих виноградних саджанців в картонних стаканах висотою 180 мм без дна, заповнених дерновим ґрунтом. При вирощуванні щепленого садивного матеріалу в горщечках коренева система розвивається в 2 4 рази краще в порівнянні зі звичайною шкілкою, забезпечується добре зростання підщепи з прищепою, створюється можливість закладання виноградників саджанцями з непошкодженою кореневою системою в кращі агротехнічні строки, забезпечується добра приживлюваність рослин і можливість одержання максимального урожаю на 3-4 рік після садіння. В подальшому саджанці, вирощені в горщечках, мають більш високі показники росту і розвитку, ніж одержані через звичайну шкілку. Такий садивний матеріал має більш низьку собівартість, тому що значно підвищується вихід саджанців першого сорту.

З метою переводу виробництва щеплених саджанців винограду на промислову основу, підвищення виходу і якості садивного матеріалу, зниження його собівартості рекомендують вирощувати щеплені зелені саджанці з застосуванням картонних стаканчиків розміром 4х4,20 см на поживному субстраті (чистий торф 50%, перегній 25%, дернова земля 25%) з наступним садінням їх на постійному місці. Після стратифікації і парафінування щеплені чубуки висаджувати до невеликих картонних коробок висотою 7 см без дна з великими отворами в стінках для коренів. Один робітник одночасно заповнює 70 коробок, а потім зверху засипає їх торфом, після чого коробки розмішують в теплиці з температурою 23-30ºС в умовах штучного туману. Через 12 днів щепи добре приживлюються і дають корінці. Потім щепи переносять до плівкової теплиці на 12-14 днів. За цієї технологією приживлюється 98 % посаджених щеп.

В Франції використовують стаканчики з таким же розміром (4х4х10см), покриті тонкою поліетиленовою плівкою. Такі стаканчики не розпадаються з часом в оранжереї від поливів в той час, як звичайний картон, покритий плівкою парафіну, псується. В цьому випадку частина коренів пошкоджується і вихід саджанців знижується. Розміри стаканчика суттєво впливають на ріст щеп. Він помітив, що вегетація починається значно раніше в маленьких мішечках в порівнянні з великими. Якщо розміри невеликі, то корені швидко проникають в отвори і розвиток погіршується. Максимальний розвиток саджанців досягається при використанні глибоких горщечків. Головний недолік картонних і торф’яних горщечків без полімерного покриття полягає в тому, що вони не витримують тривалого перебування в теплицях. Останнім часом пропонується вкорінювати щепи в поліетиленових мішечках, трубках або пакетах, які відрізняються простотою виготовлення і

низькою вартістю. В теперішній час саджанці з закритою кореневою системою вирощують в ізольованих пакетах, в паперових і картонних стаканчиках, в поліетиленових трубках мішечках і горщечках, в торф’яних брикетах і стаканчиках, різноманітних стрічках і касетах. Коренева система таких саджанців розвивається в обмеженому об’ємі і при тривалій вегетації в теплиці ізолюючий матеріал стає перешкодою для росту коренів. Тому стає доцільним вирощування садивного матеріалу в культиваційних спорудах на поживних сумішах або покращених ґрунтах.

Дослідження вирощування щеплених саджанців винограду

Дослідження вирощування щеплених саджанців винограду з закритою кореневою системою проводили в лабораторії фізіології відділу розсадництва Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є.Таїрова» УААН, на дослідних ділянках в ДП ДГ «Таїровське» та в Лабораторно-тепличному комплексі (ЛТК). Досліди проводились на технічному сорті винограду Каберне Совіньйон на двох підщепах: Ріпаріа х Рупестріс 101-14 (Р х Р 101-14) та Берландієрі х Ріпаріа СО4 (Б х Р СО4).

Підщепи характеризуються порівняно коротким періодом вегетації –150-160 днів при сумі активних температур 3100-3500 ºС, але вони відрізняються за силою росту та регенераційною здатністю. Б х Р СО4 характеризується більшою силою росту, загальним об’ємом щорічної деревини 1500-1900 см ³ на кущ при 1100 см ³ у підщепи Р х Р 101-14.

Для виконання поставлених завдань досліджували вплив сорту підщепи, способу стратифікації та субстратів на вихід та якість щеплених саджанців винограду із закритою кореневою системою в умовах захищеного ґрунту.

сорт винограду Каберне Совіньйон

Спосіб вирощування щеплених саджанців з закритою кореневою системою передбачає щеплення прищепи і підщепи, обробіток місця спайки, після чого щепи поміщують до картонних трубок діаметром 30-35 мм, захищених парафіном та заповнених поживними субстратами, стратифікацію, висаджування в шкілку (Патент на винахід № 77439 Спосіб вирощування щеплених та кореневласних саджанців, зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на винаходи 15 грудня 2006 р.). Спосіб вирощування щеплених та кореневласних саджанців передбачає щеплення прищепи і підщепи, обробіток місця спайки, стратифікацію, висадку в контейнери, висадку в шкілку, відрізняється тим, що саджанці висаджують в трубки діаметром 30-35 мм, що виготовлені картону, захищеного парафіном, та заповнені поживним субстратом, причому головки щеп розміщують на 45-55 мм над верхнім обрізом трубок, а місце спайки ізолюють поліетиленовою плівкою. Даний спосіб застосовують для вирощування виноградних та плодових саджанців. Найближчим технічним рішенням обрано спосіб вирощування вегетуючих саджанців, який передбачає щеплення чубуків, стратифікацію їх, гартування, висадку в поліетиленові трубки або стакани з субстратом. Діаметр трубок складає 5-6 см, а висота – 20-25 см. Перед посадкою саджанців на постійне місце здійснюється видалення поліетиленових трубок чи стаканів і порослі на прищепі. Недоліком цбого способу є те, що посадка щеп в поліетиленові трубки здійснюється після стратифікації, утворені корені при пересадці пошкоджуються, а при посадці саджанців на постійну основу зі знаттям поліетиленового мішка порушується коренева система і разом з цим і приживлення рослин. В основу винаходу поставлене завдання вдосконалити спосіб щеплених та кореневласних саджанців, шляхом посадки їх в спеціальні трубки на живильний субстрат і використання поліетиленової плівки для захисту місця щеплення, забезпечується високий вихід стандартних саджанців і покращується їх якість. Технічний результат виражається в покращенні процесів калюсо- і коренеутворення на стадії стратифікації в трубках і глибинному розвитку кореневої системи саджанців. Поставлене завдання виконується тим, що в способі вирощування щеплених та кореневласних саджанців, який передбачає щеплення прищепи і підщепи, обробіток місця спайки, стратифікацію, висадку в контейнери, висадку в шкілку, згідно технології саджанці висаджують в трубки, заповнені поживним субстратом, головки щеп розміщують на 45-55 мм над верхнім обрізом трубок, місце спайки ізолюють поліетиленовою плівкою, а трубки діаметром 30-35 мм виготовлюють з картону захищеного парафіном. Трубки є носіями субстрату. В якості субстратів використовували: Цеоліт, Торф низинний; Суміш торф низинний + цеоліт (3:1); Суміш торф низинний + цеоліт (1:1); Торф верховий; Суміш торф верховий + цеоліт (3:1); Суміш торф верховий + цеоліт (1:1). Прищепа – Каберне Совіньйон на підщепах Ріпаріа х Рупестріс 101 -14 та Берландієрі х Ріпаріа СО-4. використання живильного субстрату в картонних трубках на етапі стратифікації та загартування щеп забезпечує ранній розвиток коренів, а також прискорює зрощування прищепи з підщепою. Адаптація до навколишнього середовища проходить в регульованих умовах. Розміщення головки щепи на 45-55 мм над верхнім обрізом трубок, а п’ятки щеп на 120- 150 мм від нижнього обрізу трубок дозволяє виконати правильно глибину садіння саджанців та забезпечити розвиток кореневої системи в більш глибоких шарах ґрунту. Саме цим не порушується режим вологості та забезпечення рослин поживними речовинами. Використання поліетиленової плівки забезпечує дихальні процеси їх клітин та захист зрізів і калюсу від підсихання, а також відбувається краще світлове загартування калюсу та зростання компонентів щеплення. Трубки діаметром 30-35 мм і об’ємом поживного субстрату 350-400 см дозволяють забезпечити живлення щеп до їх садіння у плантацію протягом50-60 діб, а також попереджують розвиток росяних коренів та підщепної порослі. Парафінування трубок захищає їх від руйнування у вологому середовищі до висаджування на постійне місце на виноградник або у шкілку.

Трубка екологічна завдяки роботі нафтових та целюлозних бактерій ґрунту, які утилізують її за 2-3 роки.

Технологія здійснюється таким чином. Щеплення підщепних і прищепних чубуків здійснюється напівавтоматом «Омега-Стар». Ізолювання зрізів щеп проводять поліетиленовою плівкою. Щепи вкладають в фіксований пристрій для упаковки в картонні трубки діаметром 30-35 мм, де «головки» щеп розміщуються на 45-55 мм над верхнім обрізом трубок. Трубки з допомогою дозатора заповнюються поживним субстратом в об’ємі 350-400 см , вкладаються в каркаси по 50 штук і направляються в камеру стратифікації.

Через 10-12 діб щепи переміщують в сухе, добре освітлене приміщення, з температурою повітря 20-22 С. В цих умовах через 10-15 діб на щепі виростає добре розвинутий зелений пагін і коренева система. Через 35-40 діб щепи дають приріст довжиною 20-30 см. В цьому стані в термін з 15 травня по 15 червня рослини висаджують на постійне місце на виноградник або в шкілку.

посадка саженців винограду

Садіння саджанців проводять під гідробур. Аналогічно здійснюється спосіб вирощування кореневласних саджанців. При цьому верхнє вічко підщепи розміщують на відстані 45-55 мм над верхнім обрізом трубок. Таким чином, запропонований спосіб технологічний і вписується в технологію виробництва щеп винограду і плодових культур. Спосіб вирощування щеплених і кореневласних саджанців досліджений на дослідних ділянках відділу розсадництва і розмноження винограду ННЦ «ІВіВ ім. В.Є.Таїрова».


10 1

Комментарии

Авторизируйтесь для того, чтобы оставить комментарий Войти