Свинуха тонка – корбан бурий – свиняк - Paxillus involutus - представник сімейства Свинухових, з 1993 року внесений до переліку смертельно отруйних грибів. Зустрічається по всій Україні. Зростає в листяних, хвойних і змішаних лісах, в садах, лісосмугах, часто групами, в червні - жовтні. Плодоносить часто і щорічно. Свинуху тонку часто плутають зі їстівними свинухами товстими, які не є небезпечними і володіють прекрасними смаковими якостями, проте не так часто зустрічається в українських лісах. Підступність цього гриба в тому, що токсини (лектини), які містяться в ньому, після першого вживання не проявляють згубний вплив на організм. Тому багато грибників вважають його цілком безпечним, але радять перед вживанням гриби замочити на добу, а потім відварити кілька разів, міняючи воду. При недостатній термічній обробці, гриби провокують гастроентерит і непрохідність кишечника. Однак, було доведено, що при регулярному споживанні свинух, її токсини не виводяться з організму, а накопичуються в різних тканинах і органах. Отруєння проявляється через великий проміжок часу, коли отруйні сполуки починають руйнувати еритроцити, перешкоджаючи згортанню крові. Ці процеси ведуть до гемолізу і тромбоемболії і, як наслідок - ниркова недостатність, пошкодження печінки, ураження дихальної системи (внаслідок руйнування еритроцитів). До всього свинухи володіють іншою небезпечною властивістю - акумулювати радіоактивні ізотопи цезію і міді. Вміст важких металів і радіоактивних ізотопів в цих грибах може в десятки або навіть в сотні разів перевищувати вміст цих же елементів у грунті. Симптоми отруєння свинухами проявляються блювотою, діареєю, болем у животі. Шкіра блідне і набуває жовтуватого відтінку, з’являються проблеми з сечовипусканням. За відсутності своєчасного лікування, отруєння призводить до гострої ниркової і дихальної недостатності, токсичного шоку і ДВС-синдрому, що часто призводить до смерті.

Жовчний гриб - Tylopilus felleus - гірчак - помилковий білий гриб - неїстівний двійник білого гриба, представник сімейства болетових. У цього гриба м'якоть відрізняється гірким смаком, який не зникає після відварювання, а тільки посилюється. Поширений на Поліссі та в Лісостепу на кислих родючих землях, піщаниках і легких суглинках. Зростає в хвойних лісах з червня по листопад. Молодий жовчний гриб запросто можна сплутати з білим грибом, боровиками (сітчастим і бронзовим) та підберезовиками. Від підберезовиків відрізняється відсутністю лусочок на ніжці, від боровиків наявністю темної сіточки на ніжці (у боровиків сіточка світліше основного забарвлення ніжки). Зрілі жовчні гриби до того ж мають рожеві пори. Існує їстівний різновид цього гриба з приємною на смак м'якоттю - жовтий жовчний гриб, який росте на лісових галявинах, відрізняється більш світлою шапинкою і практично гладенькою ніжкою. Свою назву «жовчний» отримав завдяки специфічному гіркому смаку, також ці гриби застосовують в медицині для виготовлення жовчогінних препаратів. Смак у цих грибів настільки гіркий, що проковтнути його неможливо, тому отруєння, пов'язані з його вживанням досить рідкісні. Однак, якщо ви любите солити, маринувати або консервувати гриби, смак гірчака може замаскуватися через оцет або приправи. Симптоми отруєння гірчаком можуть проявитися через кілька тижнів або навіть місяців після вживання в їжу. Токсини жовчного гриба швидко всмоктуються в кров і згубно впливають на клітини печінки. У людини виникають запалення жовчовивідних шляхів, порушення процесу відтоку жовчі, порушення функціонування печінки, а при високій інтоксикації - цироз. Деякі фахівці стверджують, що токсин жовчного гриба може проникнути в організм і через шкіру, тому не слід чіпати ці гриби в лісі, нюхати або куштувати «на язик». Є відомості, що після такої "проби" людина може відчувати запаморочення і слабкість, які зникають через кілька годин, а наслідки проявляються через кілька тижнів.

Laccaria amethystina - лаковиця бузкова - лаккарія лілова – гриб, представник роду Laccaria сімейства рядовкових. Ці незвичайні гриби можна знайти на вологому грунті в хвойних соснових лісах, на узліссях, в парках, садах, проте вони уникають надмірно сирих, сухих і дуже затемнених місць. Гриби зустрічаються з червня по листопад, як правило, невеликими групами. Гриб має маленький капелюшок, діаметром 1-5 см. У молодих екземплярів капелюшок має вигляд напівшару, але з часом він розпрямляється, стає пласким. У молодих грибів капелюшок яскравий з глибоким бузковим відтінком, але з часом, чи залежно від погодніх умов, вицвітає. Оскільки яскравий аметистовий/ліловий колір тьмянішає, гриб стає важко ідентифікувати, звідси й ще одна його назва - «аметистовий обманщик». Перевернувши шапинку, видно прирослі пластинки, які ніби опускаються до ніжки. Вони досить товсті, видаються рідкими, у молодих грибів фіолетові, а в дорослих — синювато–лілові. В Україні гриби лаковиці поширені в Карпатах та на території Лівобережного Лісостепу. Широко поширені також у Великобританії та Ірландії. Загалом, L. amethystina зустрічається практично на всій материковій частині Європи, а також на більшій частині Азії і Північної Америки. Laccaria amethystina – аметистовий обманщик вважається їстівним грибом, хоча для приготування їжі цих грибів потрібно досить багато. Волокнисті стебла грибів жорсткі і неїстівні, тому збирають тільки капелюшки. М'якуш капелюшка також лілового кольору, має ніжний смак і приємний запах, дуже тонкий. Перед вживанням, гриб рекомендується відварити близько 15 хвилин. В їжу використовують гриби не тільки відварні, їх також можна смажити, солити, маринувати і морозити. Гриб за своєю природою не токсичний, однак він має властивість поглинати з грунту миш'як і накопичувати високу концентрацію цього елемента. Саме тому деякі фахівці схильні відносити цей до гриб до категорії не їстівних.

Мокреці (лат. Ceratopogonidae) - сімейство дуже дрібних (1-4 мм) двокрилих комах підряду довговусих. Дорослі самки харчуються кров'ю і є невід'ємним компонентом гнусу (збірна назва комплексу комах). Мокреці населяють всі континенти, окрім Антарктиди. Життєвий цикл мокреців складається з 4-ох стадій розвитку: яйце-личинка-лялечка-імаго. Всі стадії, крім імаго, живуть у водоймах, або є напівводними/напівгрунтовими мешканцями. Личинки мокреців живляться органікою, що розкладається (сапрофаги), або хижачать. Імаго мокреців, залежно від виду, можуть бути сапрофагами, фітофагами (харчуються нектаром квіткових рослин), хижаками, особливе значення мають види, самки яких п'ють кров ссавців, птахів або рептилій. Укуси мокреців для людини алергенні, викликають свербіж, набряк шкіри і підшкірної клітковини. Крім того, певні види мокреців є переносниками збудників захворювання під назвою онхоцеркоз (Onchocerca volvulus - збудник захворювання, відомого як «річкова сліпота» - онхоцеркоз, характеризується утворенням підшкірних вузлів, ураженням шкіри і очей). Зазвичай боротьба з мокрецями полягає в своєчасному проведенні меліоративних робіт і обробці потенційних місць виплоду інсектицидами. Найбільш ефективними з них є малатіон, диазінон, діелдрин, темефос. Вони застосовуються у вигляді емульсій і гранульованих препаратів. Дія інсектицидів зберігається до 2 міс. Місця виплоду і днювань мокреців, а також сезони активності часто збігаються з періодом активного льоту кровосисних комарів, тому нерідко комплекс заходів по знищенню обох груп є спільним. Для захисту людей і тварин від нападу мокреців рекомендується використовувати репелентні препарати. З метою перешкоджання зальоту мокреців у приміщення через вікна, використовують антимоскітну сітку з розміром комірок не більше 0,75 мм.

Мошки (род. Simuliidae) - дрібні кровосисні комахи, є невід’ємним компонентом гнусу. У заплавах річок мошки складають майже 90% комах, що нападають під відкритим небом. Мошки населяють всі континенти, окрім Антарктиди та окремих віддалених островів і пустель. Слина мошок володіє токсичною дією, на місці укусу у людини з'являється набагато більший набряк і біль, ніж від укусу комара. Це пов'язано з тим, що під час нападу мошка розрізає плоть і впорскує слину, що спричинює кровотечу, а комарі для кровопиття лише проколюють шкіру хоботком. Худоба, на яку масово нападають мошки, втрачає надої і навіть може загинути. Ферменти слини мошки можуть викликати важку алергічну реакцію - симулідотоксикоз. Також мошки є переносниками небезпечних захворювань: паразитарного онхоцеркоза худоби і людини, лейкоцитозоонозу птахів, а також цілого списку вірусних захворювань. Заходи боротьби з мошками проводяться у 2-ох напрямках: проведення заходів з метою створення умов, що перешкоджають розвитку мошок; знищення личинкових і дорослих форм комах. Найбільш ефекивними є заходи, спрямовані проти личинок цих комах. Ларвіциди вносять в місця розвитку личинок мошок - річки і струмки. У країнах Африки при боротьбі з мошками в якості ларвіцидів використовують темефос: емульсія 0,05 мг/л. Дозування залежить від швидкості течії річки. Слід зазначити, що личинки мошок здатні виробляти стійкість до темефосу, тому, як альтернативу, застосовують хлорфоксім. Обробку нешироких річок проводять вручну, широких - за допомогою катерів, човнів. Личинки чутливі до інсектицидів і гинуть навіть при сублетальних їх концентраціях (розведення до 1: 107). Зазвичай такі ларвіцидні обробки річки не погіршують якості питної води і не шкодять рибам. Захиститися від масово нападу мошок можна вдягнувши щільно прилеглий до тіла одяг і головний убір, оснашений протимоскітною сіткою (накомарником), або сіткою Павловського, просякнуті репелентом.

Боротьба з мухами включає профілактичні та винищувальні заходи. Профілактичні заходи спрямовані на створення умов, які перешкоджають розмноженню мух, усунення місць відкладання яєць і виплоду з них мух на території тваринницьких ферм, а також перешкоджання зальоту мух в приміщення. Профілактичні заходи є головними і часто вирішальними у боротьбі з мухами в тваринницьких приміщеннях, а винищувальні - допоміжними. Винищувальні заходи, спрямовані проти личинок мух, передбачають використання різних інсектицидних препаратів, а проти окрилених мух провідними є механічні засоби знищення. Проти кімнатних мух, яким властива висока резистентність до застосовуваних препаратів, слід використовувати кожного разу нові препарати. Часто використовується 0,5% розчин хлорофосу з додаванням 0,5%-ого розчину карбонату амонію і 10% цукрових речовин. Використовуються різні аерозолі інсектицидів (дихлофос та ін.), липкі стрічки, листи, папір «мухомор», просочені хлорофосом та іншими інсектицидами. Також всередині приміщень ефективними є фумігатори, які нагріваючи пластинку або спеціальну рідину, випаровують інсектицид. Застосовуються і інсектицидні лампи, які своїм світлом приваблюють комах і вбивають електричним розрядом. Боротьба з мухами цеце ведеться в природних біотопах. Для знищення цієї мухи рекомендуються інсектициди 4 типів: хлорорганічні (діелдрін, ендосульфан), фосфорорганічні (азаметифос, фенілтротіон, фентіон); карбаматів (карбамід, пропоксур); перетроїди (циперметрин, перметрин). Застосовують також широкомасштабні обробки місцевості з використанням літаків і вертольотів. Обробляють місця денного і нічного перебування мух цеце в сухий сезон. Інсектициди використовують у вигляді масляних емульсій, обробку проводять у 4-6 циклів з інтервалом в 2-3 тижні. Як правило, цього достатньо, щоб знищити імаго мух цеце, які вийшли з усіх лялечок. Найкращі результати дає використання суміші 6 г ендосульфану і 0,1 г дельтаметріну на 1 га.

Боротьба з поширенням вошей є важливим заходом припинення та попередження появи і поширення таких захворювань як висипний і поворотний тиф, а також волинська (окопна) лихоманка. Профілактичні заходи боротьби з головними вошами включають в себе: миття голови і тіла не менш ніж один раз на тиждень; зміна натільної і постільної білизни не рідше 1 разу на 7-10 днів; відмова від користування чужими головними уборами, гребінцем; систематичну стрижку і щоденне розчісування волосся голови; систематичне прибирання приміщень; дотримання санітарно-гігієнічних правил в перукарнях, лазнях, пральнях; санітарний нагляд за місцями скупчення людей (гуртожитками, готелями, вокзалами, вагонами); огляд на педикульоз дітей в ДДЗ і школах, а також осіб, які поступають на стаціонарне лікування до медичних установ. При виявлення вошей на будь-якій стадії розвитку, застосовують комплексні дезинсекційні методи зі знищення паразитів, як на голові людини, так і на його речах. При цьому застосовують: 1) Фізичні методи: обробка головних уборів, наволочок, інших предметів одягу і постільної білизни: кип'ятіння, прасування гарячою праскою, обробка в дезинфекційних камерах. 2) Механічні методи: миття голови, вичісування, стрижка або гоління. 3) Хімічний метод: обробка голови педикуліцидами (як правило, піретроїдами) у вигляді лосьйонів і емульсій. При обробці голови шампунями, що не володіють овіцидними властивостями, необхідно повторити процедуру через 7-10 днів. У приміщеннях здійсюється волога обробка усієї площі контактними інсектицидами. При педикульозі ефективними є інсектициди, що володіють овіцидною дією: ацетофос, метил-ацетофос, 3-5% яких додають до рідкого мила, шампуню, одеколону або вазеліну. Застосовують бутадіон - синтетичний препарат, який приймають всередину, при цьому кров людини стає токсичною для вошей приблизно на 2 тижні. Добова доза не повинна перевищувати 0,6 г. Дітям до 4 років застосування бутадіону протипоказане.

Боротьба з блохами є найважливішим заходом щодо профілактики поширення чуми, щурячого висипного тифу та інших захворювань серед людей, ліквідації епізоотій серед тварин (гризунів), в поширенні яких блохи є головною ланкою. Заходи боротьби з блохами включають профілактичні заходи, спрямовані на запобігання розмноження бліх, та винищувальні. Для знищення бліх в приміщеннях використовуються різні інсектициди. Крім того, з метою профілактики розмноження бліх в житлових приміщеннях необхідно залатати щілини за плінтусами і в підлозі, проводити прибирання пилососом і вологим способом, чистити килими та ін. Постільну білизну знімають, перуть на максимальній температурі, по можливості кип'ятять, потім прасують. Подушки з матрацами найкраще пропарити парогенератором або покласти на морозі. З м'якими іграшками вчиняють аналогічно. Меблі пилососять, миють водою з розчиненим у ній нашатирним спиртом або будь-яким ефірним маслом. Весь одяг і білизну з шаф виймають, їх потрібно перепрасувати або пропарити. Верхній одяг забирають в хімчистку. Необхідно дотримуватись особистої гігієни. Якщо в будинку утримуються тварини, необхідно ретельно стежити за тим, щоб у них не завелися блохи, регулярно чистити підстилки собак і кішок, мити під ними підлогу. Якщо в улюбленця завелися блохи, необхідно в терміновому порядку від них позбутися (застосовують спеціальні краплі з отрутою, шампуні). Розроблені методи одночасного знищення гризунів включно з ектопаразитами (блохами і кліщами). Для цього використовують суміш ратицидів (фосфід цинку) і інсектицидів, або ратицидів (ратиндан) і севіну. Знищення бліх здійснюється, головним чином, на стадії імаго, причому найбільший ефект дає застосування фосфорорганічних сполук та інсектицидів з тривалою остаточною дією (хлорофос, карбофос, трихлорметафос-3, дифос, ділор). Для запобігання нападу бліх на людей можна використовувати репеленти, якими обробляють шкіру або одяг.

Клопи розмножуються цілий рік, володіють високою плодючістю, витримують тривале голодування, у пошуках їжі інтенсивно переміщуються, до того ж їм характерне пасивне розселення (переміщення клопів з меблями, побутовою технікою та речами). Саме тому боротися з клопами необхідно вже при перших ознаках їх появи в оселі. Постільних клопів можна виявити у ліжку в складках білизни, матрацах, в диванах, шафах, килимах і кріслах, легко ховаються за шпалерами, картинами, під плінтусом, оббивці, в побутовій техніці, книгах, розетках, вентиляції. Самостійно впоратися з клопами часто неможливо, оскільки щоб знищити всіх особин і личинок за один раз необхідно проводити комплексну обробку всього приміщення. Оскільки клопи чутливі до перепадів температур, застосовують тривале морозне провітрювання, парову обробку меблів і предметів побуту, прання речей з температурним режимом понад 80⁰С, подачу жару за допомогою обігрівачів (від 50⁰С). Механічний спосіб: відразу зазначимо, мало ефективний, оскільки неможливо виявити і знищити вручну (методом роздавлювання) абсолютно всі локації клопів і окремих особин. Найбільш правильним і дієвим у боротьбі з клопами буде застосування хімічного методу. Для знищення клопів застосовують фосфоорганічні інсектициди - карбофос, трол, хлорофос, дифос. Їх випускають в різній формі: спреї, порошки, рідини. Отрути токсичні і для людини, тому перед тим як труїти паразитів, людей разом з домашніми улюбленцями рекомендується тимчасово переселити. У боротьбі з триатомовими клопами, для запобігання розповсюдженню хвороби Шагаса в осередках, ВООЗ рекомендує наступні заходи: уникати місця поширення клопів, дотримуватися гігієни при приготуванні, транспортуванні, зберіганні та споживанні їжі; дотримуватися індивідуального захисту; обробка будинків та прилеглої території інсектицидами; запобігання потрапляння клопів в житло; тестування донорів крові та органів, тканин і клітин; скринінг дітей, народжених інфікованими матерями.

Для знищення личинок комарів у місцях виплоду застосовують такі методи: Для обробки невеликих водойм застосовують інсектициди метатіон, карбофос, дифос у вигляді емульгуючих концентратів. Ці речовини розтікаються, утворюючи мономолекулярний шар на поверхні води. Личинки гинуть від закупорки дихальних шляхів. Інгібітор хітину - димілін і аналог ювенального гормону - метопрен (альтозид). Боротьбу з личинками комарів проводять за допомогою наземної або авіаційної апаратури з моменту появи у водоймах личинок 1-ї та 2-ї генерації. Бактеріальний інсектицид - бактокуліцид, має вибіркову дію на личинок комарів. Накопичуючись в кишківнику личинок, паралізує систему травлення. Для людини, теплокровних тварин і корисних гідробіонтів абсолютно безпечний. Найкращі результати дає знищення личинок в водоймах рано навесні. Обробляються водойми в радіусі 1,5-3 км. На наступний день після обробки необхідно здійснити контроль над результатами. Якщо у водоймі виявляються личинки 2-ї і 3-ї генерації, або на дньовках спостерігається висока чисельність імаго комарів, то обробку слід повторити. Біологічним методом боротьби з личинками також є риби-ларвіфаги. Зокрема, застосовується американська живородна рибка гамбузія (Gambusia affinis). Але незважаючи на високу ефективність даного способу, застосування риб-ларвіфагів має бути вибірковим. В зарослих водоймах, де личинки комарів ховаються від риб серед рослин, ефективність застосування гамбузії знижується. Крім того, гамбузію не можна використовувати в рибницьких ставах, оскільки гамбузія поїдає ікру та мальків інших риб. Практичне значення має застосування вагітних живородних риб-ларвіфагів у поєднанні з періодичними обробками зарослих ділянок водойм бактеріальними препаратами. Новонароджені мальки поїдають дрібних личинок комарів на відкритих ділянках, а остаточне знищення личинок у заростях відбувається за допомогою дії бактеріологічних препаратів, таким чином обидва біоагенти взаємодоповнюють один одного.

Заходи боротьби з окриленими формами кровосисних комарів у місцях днювання в природі та приміщеннях включають застосування таких інсектицидів як метатіон, дифос, карбофос, дихлофос. Вони застосовуються у вигляді 1-2% -ної емульсії для обробки стін приміщення і місць скупчення комарів поміж рослинності. Для знищення комарів роду Aedes, обробку аерозолями інсектицидів розпочинають у період їх масового вильоту з водойм. У південних районах обробку починають проводити з кінця квітня поблизу місць виплоду першої генерації. Особливо ретельно обробляють низини рельєфу, рослинність вздовж водойм, пасовищ, стежок перегону худоби, доріг, просік і т.д. До найпопулярніших сучасних засобів захисту від комарів відносяться репеленти - це природні або синтетичні хімічні речовини, що відлякують комарів. Репеленти впливають на нервові закінчення органів нюху комах, для людини ж вони, як правило, непомітні і безпечні. У закритому приміщенні використовують фумігатори. Існує 2 види фумігаторів: піротехнічні та електричні. Піротехнічними фумігаторами називаються спеціальні спіралі, які необхідно підпалити, щоб запустити процес тління. Тліючи, спіраль випускає отруйний дим, відлякуючи комах. Електричний фумігатор - простий невеликий прилад, який вставляється в розетку або живиться від акумулятора. У нього вставляється одноразова пластинка, або прикріплюється флакон з рідиною, що містять активні речовини (інсектициди, піретрини і перетроїди), які при нагріванні випаровуються. Механічний спосіб захисту - протимоскітні сітки на вікнах, вентиляційних отворах і дверях. Для захисту від гнусу також розроблені і випускаються комплекти одягу, що складаються з двох сітчастих сорочок, брюк і накидки. Для знищення літаючих комах випускаються світлові пастки, а для відлякування комарів у радіусі кількох метрів пропонують використовувати ультразвукові відлякувачі. Однак останні володіють сумнівною ефективністю.

Ґедзі (род. Tabanidae) - найбільші представники кровосисних двокрилих. Велика кількість ґедзів зустрічається на заболочених місцевостях, поблизу місць випасу худоби. Самки відкладають яйця на нижньому боці листків прибережних рослин в червні-липні. Яйцекладка має форму вертикальної витягнутої двошарової смужки з яйцями (40-950 штук), які склеєні між собою. Оболонки яєць міцні, стійкі до високих концентрацій солей і перепадів температури. Через тиждень виходять личинки, які продовжують свій розвиток в грунті поряд, або на дні водойми. Залежно від виду, розвиток личинок триває 2-4 роки, линяють до 8 разів, взимку впадають в діапаузу (стадію спокою). Личинки витримують низькі температури, коливання солоності, а також стійкі до отрут. Личинки молодшої генерації - детритофаги, а дорослі, залежно від виду, харчуються або детритом, або стають хижаками, можуть навіть полювати один на одного. Заляльковуються ґедзі, зазвичай, на третю весну. Заходи боротьби з ґедзями передбачають ліквідацію місць їх виплоду, а саме – кардинальну зміну умов навколишнього середовища: засипка непотрібних водойм, осушення боліт, очищення зрошувальної мережі від рослинності і т.д. Також застосовується обробка інсектицидами берегів водойм, обробка репелентними та інсектицидними препаратами тваринницьких господарств та ін. У тваринницьких господарствах, розташованих в місцях масового льоту гедзів, з метою захисту, тварин обробляють репелентами (оксамат Бензимін) або інсектицидами (хлорофос, дибром, циодрин, піретроїди). Опилення інсектицидами заболочених місць за допомогою авіації призводить до одночасної загибелі всіх комах. Природні вороги. Паразитами гедзів є перетинчастокрилі яйцеїди. Кладки яєць ґедзів з'їдаються сонечками, жуками-стафілінідами. На імаго ґедзів паразитують личинки кліщів-краснотілок. За окриленими ґедзями також полюють оси бембекс, бабки, мухи-ктирі, павуки, птахи. Личинки уражаються грибами Coelomomyces та ін.

Энтеровирусные заболевания — группа острых инфекционных заболеваний, характеризующаяся полиморфизмом клинических проявлений от легких лихорадочных форм и простого носительства до менингоэнцефалитов, миокардита и др. Возбудитель: РНК-содержащие вирусы (род Ентеровирус): Коксаки А - 23 серотипа, Коксаки В - 6 серотипов, ECHO (Enteric Cytopathogenic Humar Orfhan) - 34 серотипа, а также EV68, EV69, EV70, EV71. Источник заболевания: больной человек или вирусоноситель. Механизмы передачи инфекции: фекально-оральный, с алиментарным, водным и контактно-бытовым путями передачи; аэрогенный - воздушно-капельный путь; трансплацентарный. Пик заболеваемости наблюдается с августа по октябрь. Энтеровирусные заболевания многообразны и имеют различные клинические проявления. Выделяют ряд клинических форм энетровирусной инфекции: герпангина, эпидемическая миалгия, серозный менингит, энтеровирусные энцефалит, энцефаломиокардит новорожденных, лихорадка с экзантемой, энтеровирусная лихорадка (малая болезнь), эпидемический геморрагический конъюнктивит, энтеровирусная диарея, «летний грипп», миокардит/перикардит, везикулярный стоматит с экзантемой и др. Не зависимо от формы, энтеровирусные заболевания начинаются остро. Инкубационный период 2-10 дн. (чаще 3-4), лихорадка, озноб, общая слабость, мышечная, суставная и головная боль, на пике лихорадки возможны тошнота и рвота, гиперемия зева, першение в горле, боль при глотании, ринит, фарингит, иногда — ларингит, конъюнктивит. Также для всех клинических форм энтеровирусных заболеваний характерны рецидивы с появлением повторных волн лихорадки и возвратом клинической симптоматики. У переболевших остается иммунитет к тому типу вируса, который вызвал заболевание. Есть перекрестные иммунологические реакции между некоторыми энтеровирусами. Диагностика: лабораторный анализ ИФА, РГГА Лечение: патогенетическая и симптоматическая терапии Профилактика: вакцина не разработана; дезинфекция; изоляция и лечение больных; соблюдение личной гигиены.

Согласно информации ВООЗ: коронавирусы — многочисленное семейство вирусов, вызывающих болезнь от бытовой простуды до более серьезных заболеваний, таких как ближневосточный респираторный синдром (БВРС-КоВ) и тяжелый острый респираторный синдром (ТОРС-КоВ). Представители этого семейства также вызывают заболевания среди животных. Коронавирусы являются патогенами, передающиеся не только от больного человека, но и от животных человеку. Установлено, что источником заражения людей ТОРС-КоВ были циветы, а БВРС-КоВ – одногорбые верблюды. Известно еще несколько коронавирусов, циркулирующих среди животных, но случаев заражения ими человека пока не зафиксировано. Возбудитель: РНК-содержащие вирусы. Вирусы стойки к высушиванию и заморозке, но при температуре 56°С погибают за 10-15 мин, к тому же быстро инактивируются под действием хлороформа, эфира и детергентов. Источник заболевания: в подавляющем большинстве случаев - больной человек. Механизмы передачи: аэрогенный (воздушно-капельный путь) и фекально-оральный (некоторые вирусы выделяются из кишечника больного человека). Пики заболеваемости наблюдаются в зимне-весенний период. Заболевание начинается остро с повышения температуры, часто возникает обильный ринит, сухие хрипы в легких, сухой кашель, общее недомогание. У детей раннего возраста может развиться синдром бронхиальной обструкции. Заболеванию также могут сопутствовать боль в горле, конъюнктивит, головная боль, частичная или полная утрата обоняния и вкусовых ощущений, иногда сыпь на коже. Описаны вспышки коронавирусной инфекции, проявляющиеся в виде острого гастроэнтерита с кратковременной диареей. Диагностика: электронная микроскопия, обнаружение антигена вируса в эпителиальных клетках слизистой оболочки носа с помощью РИФ. Серологические реакции: ИФА, РСК. Лечение: постельный или полупостельный режим, обильное питьё, молочно-растительная диета, витамины; симптоматическая терапия. Профилактика: изоляция и лечение больных, соблюдение личной гигиены, дезинфекция

Лептоспироз - зоонозное инфекционное заболевание, характеризуется лихорадкой, интоксикацией, поражением почек, печени и нервной системы Возбудитель: бактерии рода Leptospira Источник инфекции: около 100 видов диких, синантропных, домашних, промысловых и сельскохозяйственных животных, несколько видов птиц, и даже некоторые пресмыкающиеся. Животные выделяют бактерии с мочой и фекалиями, а рогатый скот — с молоком. Лептоспирозом чаще всего заражаются работники сельского хозяйства, животноводы, служащие зоопарков, работники мясокомбинатов, рабочие пищевых предприятий, сборщики мусора, работники коммунальных служб. Заразится также можно при купании или ловле рыбы в стоячих водоемах, при употреблении в пищу инфицированных продуктов или воды для питья из открытых водоемов. В тело человека возбудитель попадает через трещины, порезы, раны на коже или слизистые оболочки (глаза, нос, рот). Выделяют 2 формы заболевания: желтушная и безжелтушная. Инкубационный период 7–10 дней, но может колебаться от 3 до 30. Начало заболевание острое, озноб, Т тела 39-40°С, головная боль, боль в суставах и мышцах, бессонница, расстройство ЖКТ. На 4-5 день появляется сыпь, желтушность склер, проявляются симптомы поражения почек, печени и ЦНС. Осложнения: острая почечная и печеночная недостаточность, менингит, токсико-инфекционный шок, пневмония, миокардит, параличи и парезы, кровотечение. В отсутствие лечения у 50% больных возникают рецидивы (4-5) заболевания с повторной генерализацией инфекции, как правило, в более легкой форме, чем при первичном заболевании. Безжелтушная форма проявляется лихорадкой, менингеальными симптомами, олигурией, ДВС-синдромом и увеличением печени. Диагностика: эпидемиологический анамнез; серологические методы (ПЦР, ОТ-ПЦР) Лечение: противолептоспирозный гамма-глобулин, антибиотики, симптоматическая терапия Профилактика: вакцинация, дератизация, санитарно-гигиенический контроль воды, ветеринарный контроль животных, использование средств индивидуальной защиты.