Аргиопа тигровая, или Брюнниха (Argiope bruennichi), паук-оса, паук-зебра или паук-тигр - яркий паук из семейства пауков-кругопрядов, с полосатым желто-черно-белым брюшком. Пауки среднего размера: длина тела самок до 1,5 см, самца до 5 мм. Вид распространен в Южной и Центральной Европе, европейской части России, в Крыму, на Кавказе, в Казахстане, Средней и Малой Азии, Китае, Индии, Кореи, Японии, Северной Африке. Встречается по всей территории Украины кроме гор. Питается мелкими прямокрылыми и другими насекомыми. Самки аргиопы иногда могут поедать самцов. Если попасть в паутину паука-аргиопы, он мгновенно отреагирует и нападет. Укус аргиопы болезненный, сравним с ужалением пчелы или осы. Паук обладает мощными челюстями, поэтому способен относительно глубоко прокусить кожу, а затем запустить яд в рану. К счастью, яд обладает малой токсичностью и для человека не опасен. У взрослого человека, как правило, наблюдается появление небольшого вздутия на месте укуса, которое через несколько дней исчезает. Иногда, место укуса отекает и чешется. Однако яд аргиопы может вызвать сильную реакцию у аллергиков и детей - место укуса отекает, может нарывать, позже происходит некроз пораженных тканей, повышается температура (до 40-41⁰С), возникает тошнота, головокружение. В таком случае необходимо немедленно обратиться за медицинской помощью. Пауки аргиопы не агрессивны, как правило, сами не нападают на человека, поэтому во время встречи с ними, следует избегать попадания в паутину и никоим образом их не беспокоить.

Аргіопа тигрова, або Брюнніха (Argiope bruennichi), павук-оса, павук-зебра або павук-тигр - яскравий павук з родини колопрядів, зі смугастим жовто-чорно-білим черевцем. Павуки середнього розміру: довжина тіла самок до 1,5 см, самця до 5 мм. Вид поширений у Південній і Центральній Європі, європейській частині Росії, в Криму, на Кавказі, в Казахстані, Середній та Малій Азії, Китаї, Індії, Кореї, Японії, Північній Африці. Зустрічається по всій території України окрім гір. Живиться дрібними прямокрилими та іншими комахами. Самиці аргіопи інколи можуть поїдати самців. Якщо потрапити у павутиння павука-аргіопи, він миттєво відреагує і нападе. Укус аргіопи болючий, він подібний до вжаління бджоли або оси. Павук володіє потужними щелепами, тому здатен відносно глибоко прокусити шкіру, а потім запустити отруту до рани. На щастя, отрута слабка і для людини не є небезпечною. У дорослої людини, як правило, спостерігається поява невеликого пухирця на місці укусу, який через кілька днів зникає. Іноді, місце укусу набрякає та свербить. Однак отрута аргіопи може викликати сильну реакцію у алергіків та дітей – місце укусу набрякає, може наривати, пізніше відбувається некроз уражених тканин, підвищується температура (до 40-41⁰С), виникає нудота, запаморочення. В такому разі необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. Павуки-аргіопи не агресивні, як правило, самі не нападають на людину, тому під час зустрічі з ними, слід уникати потрапляння у павутину та жодним чином їх не зачіпати.

Отруйний павук тарантул (Lycosa singoriensis) поширений практично по всій території України, крім основної частини Карпат (однак на Вулканічному масиві зустрічається). Зустрічається рідко північніше, особливо поблизу берегів річок з піщаними грунтами. Великі або середнього розміру павуки, довжиною до 4 см, бурого кольору. Тіло густо вкрите волосками. Оселяються в норах, ловчих сіток не плетуть, підстерігають здобич із засідки. Якщо здобич більша за самого павука, то павук розвертається до неї черевцем і струшує волоски в очі жертві, а потім робить укус. До складу отрути входять токсальбуміни і ферменти (гіалуронідаза, протеази, кініназа та ін.). Отрута викликає підвищення проникності судин і порушення кальцієвого балансу, що призводить до розвитку запалення та некрозу в місці укусу та внутрішніх органів. Отрута тарантула для людини, як і для великих тварин не становить загрозу, оскільки володіє не високою активністю і не великою концентрацією білкових токсинів, які паралізують нервову систему. У місці укусу видно дві плямки, на відстані 3-15 мм одна від одної. За відчуттям укус тарантула порівнюють з ужаленням шершня. Людина відчуває сильний біль в момент укусу, в місці укусу виникає почервоніння шкіри і набряк, іноді шкіра стає жовтого кольору і залишається такою близько двох місяців. Біль в місці укусу може відчуватися протягом доби. Загальні прояви або відсутні, або виражені слабо. При гіперчутливості до компонентів отрути можуть виникнути запаморочення, слабкість, втрата свідомості. Якщо вас вкусив тарантул, покладіть холод на місце укусу, пийте багато води. При ускладненнях необхідно ввести протикаракуртову сироватку. Рекомендують також прийняти антигістамінні та болезаспокійливі препарати. Щоб вас не вкусив тарантул, для привалу і ночівлі в польових умовах вибирайте рівні майданчики без каменів, тріщин, сухої трави. Щільно закривайте вхід в намет. Уважно оглядайте ліжко, одяг, взуття перед використанням. У приміщеннях на вікнах встановлюйте сітки.

У момент укусу павука-каракурта відчувається пекучий біль, який посилюється і швидко поширюється по всьому тілі, концентруючись в області живота. Через 5-30 хв розвивається симптоматика загальної інтоксикації. З'являються болі в суглобах кінцівок, судоми різних груп м'язів, німіють кінцівки. Характерним є загальне збудження, відчуття страху, іноді з'являються галюцинації. Чітко виражені симптоми «запалення черевної порожнини», раптові та гострі напади болю, що тривають протягом 2-3 діб. Температура до 38 °, лихоманить. Через певний проміжок часу розвиваються серцево-судинні порушення. Дихання стає частим, стає важко говорити. Якщо не надати вчасно допомогу потерпілому, це може призвести до смерті. Отрута каракурта нейротоксична. Вважають, що її токсичність значно перевищує отруту гримучої змії. Потерпілому необхідно знерухомити уражену ділянку, накласти холодний компрес, при необхідності дати знеболююче та доставити у лікарню. Для лікування використовується специфічна антитоксична протикаракуртова сироватка, яка швидко припиняє інтоксикацію, незалежно від терміну введення. Крім цього, застосовують симптоматичну терапію. Діагностичні помилки, спричинені недостатнім розумінням симптоматики укусів каракурта, нерідко призводять до невиправданих оперативних втручань в органи черевної порожнини і затримки специфічної невідкладної допомоги, що призводить до тяжких наслідків. Для запобігання укусів павуків слід уникати ночівлі під відкритим небом в місцевостях, де поширені каракурти, особливо в період міграції. При ночівлі слід використовувати протимоскітний полог, щільно закривати отвори у палатці, перевіряти взуття перед вдяганням. З метою знищення каракуртів восени і навесні збирають і спалюють кокони з зимуючими павуками, випалюють рослинність. Практикується випас на пасовищах, де можуть траплятися каракурти, овець, які витоптують і навіть іноді поїдають павуків. Для овець отрута каракуртів не становить загрози.

Отрута більшості видів скорпіонів для людини не є небезпечною, проте деякі види володіють настільки сильною отрутою, що їх атака може призвести до смерті. Яд скорпіонів відноситься до токсальбумінів, викликає стійку деполяризацію електрочутливих мембран. Володіє переважно нейротропною і кардіотоксичною дією. Жалить скорпіон надзвичайно болісно. Людина в місці уколу відчуває сильний пекучий біль, що поширюється вздорж нервових волокон, перетворюючись на оніміння. Через 30-40 хв з'являється різка гіперемія і набряк (зазвичай розміром 5-10 см), можуть утворитися пухирці з серозною рідиною. Загальні прояви дії отрути з'являються через 5 хвилин або аж через добу. Дія отрути на організм людини викликає спочатку збудження, головний біль, біль в області серця, запаморочення, слабкість, тахікардію, м'язовий тремор, порушення свідомості. Потім підвищується температура, артеріальний тиск падає, стає важко дихати, з'являється сльозотеча, слинотеча і рясні виділення з носа, нудота, посилення моторики кишечника. Можливі судоми (особливо у дітей), ослаблення рефлекторики. Хворий може загинути від паралічу дихання (набряку легенів). Перша допомога при вжаленні скорпіона: знерухомити уражену частину тіла, пити велику кількість води. Дати потерпілому анальгетики, або зробити укол 0,5-2% -м розчином новокаїну. Покласти холодний компрес на місце ураження. Не пізніше 2 годин з моменту вжалення ввести специфічну антитоксичну сироватку, за її відсутності - протикаракуртову сироватку або сироватку «Антикобра». Внутрішньовенно вводять 10 мл 10% -го розчину хлориду або глюконату кальцію, 90-120 мг преднізолону; підшкірно 1 мл 1% -го розчину димедролу, 1 мл 0,1% -го розчину атропіну.

Коли людина випадково разом з їжею проковтує дрібних личинок мух, у неї може розвинутися специфічне захворювання - кишковий міаз. Личинки, що потрапили в кишечник людини зі зниженою кислотністю шлункового соку, можуть залишатися там живими і навіть розвиватися. Це призводить до подразнення і запалення слизової оболонки кишечника, появі болю в животі, блювоти, діарейного синдрому. У здорової людини личинки, як правило, гинуть через кілька днів і виводяться назовні під час блювання, або з екскрементами. Личинки яких мух можуть провокувати міази? Кишкові міази викликають личинки близько 50 видів мух. Серед них відома нам кімнатна, хатня, зелена і синя м'ясні, сирна, плодова муха - дрозофіла. Ці мухи можуть відкладати яйця на харчові продукти, солону і копчену рибу, сир, бринзу, шинку, ковбасу, свиняче сало, квашену капусту і т.д. Найважчі кишкові міази викликають личинки сирної мухи і дрозофіли. Завдяки товстій оболонці личинка сирної мухи дуже стійка до впливу ферментів і не гине, навіть проходячи через кишечник людини, часто стає причиною утворення виразок кишкової стінки. Діагностується міаз шляхом виявлення личинок мух в калі (в цьому випадку важливо відрізнити кишковий міаз від псевдоміазу - коли мухи відкладають личинок безпосередньо в фекалії).

Онхоцеркоз (річкова сліпота) - паразитарне захворювання людини, характеризується утворенням підшкірних вузлів, ураженням шкіри і очей. У світі приблизно 21 млн людей хворіють на онхоцеркоз: 14,6 млн інфікованих страждають ураженням шкірних покривів, а 1,15 млн - сліпотою. Більше 99% інфікованих людей проживає в 31 країні Африки. Вогнища хвороби зареєстровані також в деяких районах Латинської Америки і в Ємені. Збудник - філярії Onchocerca volvulus. Статевозрілі ниткоподібні черви, що досягають в довжину 4-5 см, найчастіше локалізуються під шкірою людини, в області тазу, суглобів кінцівок і голови. Мікрофілярії постійно перебувають в товщі шкіри, мігрують кровотоком. Захворювання передається через укуси інфікованих мошок роду Simulium, які розмножуються у річок і струмків зі швидкою течією, в основному у віддалених селищах поблизу родючих земель, де люди займаються сільським господарством. В організмі людини дорослі черви відроджують нове покоління - личинки - мікрофілярії, які мігрують в шкіру, очі та інші органи. Кусаючи інфіковану людину, самка мошки разом з кров'ю поглинає також мікрофілярії, які продовжують свій розвиток в її організмі, при наступних укусах передаються іншій людині. Личинки On. volvulus досягають у мошці інвазивної стадії на 6-7 день. Інкубаційний період до 1 року. Симптоми включають алергічні реакції на відмерлих мікрофілярій (в організмі людини щодня гине до 100 000 мікрофілярій), підвищену температуру тіла (у важких випадках до 39-40 ° С), головний біль, слабкість, шкіра стає твердою, лущиться, з’являється висипання. Відчуваються дуже болючі вузли під шкірою, шкіра навколо них зморщується і твердне. Часто утворюються виразки, які довго не загоюються. Як ускладнення, можуть з'явиться абсцеси, слоновість кінцівок і мошонки. Потрапляння мікрофілярій в очі викликає кон'юнктивіт, помутніння рогівки, атрофію зорового нерва і сліпоту. Лікування: хірургічне; івермектин, сурамин, доксициклін

Вухереріоз - трансмісивний (передається через переносника) гельмінтоз людини, що характеризується переважно ураженням лімфатичної системи. Збудник вухереріоза - філярія Wuchereria bancrofti - гельмінти-нематоди. Розвиток філярій відбувається зі зміною господарів, остаточний хазяїн - людина, проміжні господарі – різні види комарів родів Culex, Aedes, Anopheles. Джерелом вухереріоза є хвора людина або паразитоносій. Інфікування людини відбувається після укусу зараженого комара. У всьому світі вухереріозом інфіковані понад 120 мільйонів людей. Захворювання поширене в країнах Африки, Азії, зустрічається в Індії, Китаї, Японії, Центральній і Південній Америці, на островах Тихого і Індійського океанів. Безсимптомний інкубаційний період триває 3-18 місяців. Першими симптомами захворювання є алергічні реакції: висипання на шкірі, еозинофільні інфільтрати, гіпереозинофілія, субфібрильна температура, в рідкісних випадках - астматичні напади. Небезпека захворювання в тому, що воно може протікати спочатку без виражених симптомів, а через 2, а то і 7 років проявитися симптоматикою ураження лімфатичної системи, переважно нижніх кінцівок і статевих органів (лімфангіїту, лімфаденіту, орхіту, епідидиміту, варикозного розширення судин). У пізній стадії розвивається слоновість (елефантіаз), частіше нижніх кінцівок і статевих органів. Хвороба варіює від легких форм до вкрай тяжких зі смертельним завершенням. Діагностується шляхом виявлення личинок (мікрофілярій) в крові. Лікування: дегельмінтезація - албендазол, івермектин, доксициклін, діетилкарбамазин; придушення бактеріальної (вторинної інфекції); за необхідності оперативне втручання.

Бругіоз - гельмінтне захворювання людини, нематодоз з групи філярієтозів, що характеризується переважним ураженням лімфатичної системи. Збудник бругіозу - Brugia inalayi. Дорослі філярії паразитують в лімфатичних судинах, мікрофілярії - в кровоносних. Захворювання передається людині під час укусу комарів роду Mansonia, Anopheles і Aedes. Джерелом бругіозу є хвора людина і деякі мавпи. Розвиток мікрофілярій (личинкових стадій гельмінтів) в комарах триває 8-35 днів в залежності від температури зовнішнього середовища. При укусі комара інвазійні форми мікрофілярій потрапляють в шкіру, потрапляють в кровоносне русло і з потоком крові заносяться в тканини. Перетворення мікрофілярій в статевозрілі форми відбувається через 3-18 місяців після потрапляння їх в організм людини. Бругіоз поширений в країнах Азії: в Індії, на о. Цейлон, в Таїланді, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Китаї, Кореї, Японії, Індонезії, Малайзії, на Філіппінах. Інкубаційний період бругіозу 2-3 місяці. Першими симптомами захворювання є слабкість в тілі і місцеві алергічні реакції: лихоманка, висипання, свербіж шкіри, невралгії, запалення лімфатичних вузлів. Захворювання може довго протікати без виражених симптомів, а через 2-9 років набрякає шкіра і підшкірна тканина, збільшуються лімфатичні вузли, з'являються болі в животі і в області паху. Без лікування, бругіоз може призвести до розвитку слоновості ніг (рідше статевих органів). Уражений орган збільшується в розмірах, деформується, м'язи атрофуються, з'являються трофічні виразки. Стан погіршується, коли до поточної інфекції приєднується вторинна (бактеріальна), що призводить до розвитку «елефантоїдної лихоманки». Діагностика: аналіз крові на наявність личинок (мікрофілярій). Лікування: івермектин, діетилкарбамазин.

Вольфартова муха (Wohlfarhtia magnifica) распространена в Южной Европе, азиатской части России, на Ближнем Востоке, в Северной Африке и Китае. Тело светло серого цвета, длина 9–13 мм, на груди три темные продольные полосы. Взрослые мухи обитают на полях и питаются нектаром растений. Самки отрождают 120–150 личинок в открытые полости (нос, глаза, уши), на раны и язвы на теле животных, иногда — человека (во время сна под открытым небом). Паразитирование личинок вызывает сложнейший миаз. Личинки у человека живут в ушах, носу, лобных пазухах, глазах, дёснах. Известны случаи, когда личинки мигрировали в мозг. Для роста личинкам требуется кровь и лимфа. Быстро внедрившись в ткани, личинки своими шипиками и крючками разрушают их до костей механически и с помощью выделяемых ферментов. Личинки питаются живыми тканями, разрушая сосуды и нервные окончания, они буквально «выедают» огромные участки мышц, вызывая боль, образование опухоли, частичный некроз тканей и гангренозные процессы. Появляется лихорадка и общая интоксикация организма. Спустя 5–7 дней личинки выпадают в почву и окукливаются. От миазов особенно страдают дети. При интенсивном заражении возможно полное уничтожение мягких тканей глазницы, головы. При гиперинвазии заболевание заканчивается смертью. Для профилактики миаза, провоцируемого вольфартовой мухой, нельзя допускать залет мух в животноводческие помещения и распространения их на жилые, производственные, пищевые объекты; установить сетки на окна и двери; принимать меры индивидуальной защиты от нападения мух в открытом пространстве.

Когда человек случайно проглатывает пищу, содержащую мелких личинок мух, у него может развиться специфическое заболевание - кишечный миаз. Личинки, попавшие в кишечник человека с пониженной кислотностью желудочного сока, могут оставаться там живыми и даже развиваться. Это приводит к раздражению и воспалению слизистой оболочки кишечника, появлению боли в животе, рвоте, расстройству стула. У здорового человека они чаще погибают через несколько дней и выводятся наружу при рвоте или с экскрементами. Личинки каких мух могут провоцировать миазы? Кишечные миазы вызывают личинки около 50 видов мух. Среди них известная нам комнатная, домовая, зелёная и синяя мясные, сырная, плодовая муха - дрозофила. Эти мухи могут откладывать яйца на пищевые продукты, соленую и копченую рыбу, сыр, брынзу, ветчину, колбасу, свиное сало, квашеную капусту и т.д. Самые тяжёлые кишечные миазы вызывают личинки сырной мухи и дрозофилы. Благодаря толстой оболочке личинка сырной мухи очень устойчива к воздействию ферментов и не погибает, даже проходя через кишечник человека, часто становится причиной образования язв кишечной стенки. Диагностируется миаз путем обнаружения личинок мух в кале (в этом случае важно отличить кишечный миаз от псевдомиаза - когда мухи откладывают личинок непосредственно в фекалии). Лечение: противонематодозные средства, слабительное.

Овечий овод (Oestrus ovis) и русский овод (Rhinoestrus purpureus). Первый вид паразитирует на домашних овцах и козах, провоцируя заболевание эстероз, а второй — на лошадях и ослах, вызывая ринэстероз. Оба вида могут паразитировать и у человека. Самки этих оводов живородящи, на лету выбрасывают струю жидкости, содержащую личинок, в ноздри или глаза животных. Таким образом заражается и человек, чаще всего спящий. Развитие личинок у животных происходит в полостях носа, гайморовых и лобных пазухах. Личинки могут развиваться в веке, слезном мешке или слизистой оболочке, а проникая внутрь глазного яблока, провоцируют слепоту. В редких случаях могут паразитировать в полости черепа. Перед окукливанием личинки покидают хозяина, выходя во внешнюю среду через ноздри. Паразитирование личинок овода у человека провоцируют офтальмомиаз. Попадая в глаз, личинки прикрепляются к конъюнктиве или склере, вызывая их воспаление, а иногда и повреждение глазного яблока. У больного возникает дискомфорт и ощущение перемещения инородного тела. Наблюдается припухлость вокруг век, слезотечение. Также личинки могут паразитировать в полости рта, носовой впадине, в гортани и зеве, реже в ухе. Главный симптом — боль, иногда сопровождающаяся лихорадкой и недомоганием. При локализации личинок в области носа и глотки, диагностируют назальный миаз, сопровождающийся кашлем, чиханьем, першением, жжением и зудом в горле. При желудочно-кишечной локализации личинок Oestrus, происходит расстройство в виде рвоты. В желудке личинки могут развиваться 10 месяцев не перевариваясь. Личинки всех оводов в организме человека могут проходит только раннюю стадию своего развития, а затем выделяются или погибают. Удаляют личинок оводов хирургическим путем, из глаз - промыванием борной водой. Профилактические меры направлены на защиту человека от нападения оводов.

Большой желудочный овод, он же овод лошадиный, овод-крючок - Gastrophilus intestinalis. Широко распространённый вид, обитает повсеместно, относится к синантропным видам насекомых. Взрослые оводы живут лишь несколько дней и не питаются. Они или откладывают яйца, или отрождают живых личинок, которые паразитируют в тканях и органах животных и иногда человека. Личинки оводов вызывают доброкачественные тканевые миазы. Самка желудочного овода лошадей приклеивает свои яйца к шерсти передних ног, груди и шеи животного. Личинки проникают в кожу, где в течение суток проделывают ход длиной до 3-5 см, вызывая сильный зуд. Лошади расчесывают зубами зудящие места, слизывают личинок и заглатывают их. Дальнейшее развитие происходит в желудке лошади. Личинки с испражнениями лошади попадают в почву, окукливаются и через месяц окрыляются. Всего личинки могут паразитировать до 2 мес. Человек может заразится при контакте с лошадью, иногда самка овода откладывает яйца и на волосы человека, лицо, грудь. При этом на коже тела или лица образуется ясно видимый и зудящий след в виде подживающей царапины. Это явление также имеет названия "ползучая болезнь" или "волосатик". Личинки в течение длительного времени (до 2-2,5 месяцев) могут мигрировать в коже, проделывая за сутки ход длиной 3-5 см (до 30 см). Личинку удаляют хирургическим путем, вскрыв конец её хода иглой или скальпелем.

Слепни (семейство Tabanidae) наиболее крупные кровососущие двукрылые, длина тела до 3 см, напоминают крупную муху. Обитают повсеместно в лесной и степной зонах. Это теплолюбивые и светолюбивые насекомые, на севере они активны только летом в жаркие дневные часы, а в тропиках в любом сезоне. Самцы питаются растительными соками. Самки имеют колюще-сосущий ротовой аппарат и питаются кровью животных и человека. На человека нападают преимущественно в жаркую погоду на пастбищах или вблизи водоемов. Яйца (от 200 до 1000) откладывают на листьях прибрежных растений. Личинки развиваются в иле на дне водоемов или во влажной почве, ведут хищнический образ жизни. Укусы слепней провоцируют заболевание человека - табанидоз, характеризующейся кожными проявлениями. Слюна токсична, укусы довольно болезненны и сопровождаются зудом. После укуса образуется уплотнение, кожа вокруг краснеет. Кровь может долго сочиться из ранки, не сворачиваясь. При этом человек ощущает зуд и жжение. В обычных случаях симптомы проходят через несколько дней. У людей, склонных к аллергии, при множественных укусах, может развиваться местный отек, сильное покраснение и зуд, сыпь, ухудшается самочувствие, повышается температура тела, возникает отёк лимфатических узлов. В северных широтах являются переносчиками возбудителей сибирской язвы и туляремии, полиомиелита, трипаносомозов, в тропиках являются переносчиками филярий – возбудителей лоаоза, а также болезней крупного рогатого скота, верблюдов, и лошадей. Чтобы избежать укуса слепня, пользуйтесь средствами защиты от насекомых. Если слепень укусил, следует приложить к месту укуса холод, промыть ранку прохладной водой с мылом, можно хозяйственным. Обработайте место укуса любым антисептиком. При необходимости, чтобы снизить аллергические проявления, примите антигистаминный препарат.

В Украине встречаются 10 видов тараканов, среди них самый известный нам таракан-прусак (Blattella germanica) и чёрный таракан (Blatta orientalis). Тараканам характерна ночная активность, днем прячутся в щелях, различных отверстиях, за мебелью и электрическими приборами. Встречаются в жилищах человека, на предприятиях пищевой промышленности и общественного питания и др. Обязательными условиями их существования в жилище человека являются: наличие влаги, определенная температура, достаточное количество пищи. Питаются пищевыми продуктами, выделениями человека и различными отбросами.Тараканы могут повреждать пищевые продукты, кожаные изделия, переплёты книг, комнатные и тепличные растения. Тараканы являются механическими переносчиками возбудителей различных заболеваний, прежде всего желудочно-кишечных. Исследования экскрементов тараканов показали, что они могут переносить возбудителей брюшного тифа, паратифа, дизентерии, туляремии, дифтерии, туберкулеза, а также цисты простейших и яйца гельминтов. Описаны случаи, когда тараканы нападали на спящих грудных детей, сгрызая эпидермис в носогубном треугольнике, таким образом занося инфекцию. Неприятные пахучие выделения специальных желез у некоторых людей вызывают аллергические заболевания, например, экзему, крапивницу. Для борьбы с тараканами применяют инсектициды (дихлофос, карбофос), приманки с бурой, используют экологические методы. Обязательным есть соблюдение чистоты в помещениях, уборка пищевых остатков, хранение пищевых продуктов в недоступных для тараканов емкостях, поливать цветы лучше с утра, ликвидировать щели в полах и поставить сетки на вентиляционные хода.