Говорячи про злакові рослини, ми в першу чергу уявляємо собі декоративні трави, які використовують для прикраси ландшафтів. Однак багато хто з них є не тільки красивими, але й корисними, придатними до їжі та можуть використовуватися не тільки для декору, але й для лікування та вживання. У нашій статті ми розповімо про деякі їстівні злакові рослини, поділимося способами їх застосування та зовнішніми характеристиками.
Листоколосник
Культура листоколосник є багаторічною бамбукоподібною рослиною з потужною кореневою системою. Батьківщиною його є субтропічна Азія, де можна побачити близько 30 представників цього виду. У наших же регіонах зустрічається лише 12 з них. Найпопулярнішими вважаються:
• Листоколосник бамбукоподібний. Виростає у висоту до 17-19 метрів і вважається вихідцем зі Східного Китаю. Має овальні стебла порожнисті всередині, окружністю до 12 см. Вегетативний ріст починається в кінці весни-початку літа. Має міжвузля з видимими жолобками. Стебла змінюють своє забарвлення з сіро-блакитного на зелений. Листя довгі, до 17 см, подовжено-ланцетоподібні, тримаються на укорочених черешках, краю цільні, розташовуються по 3-6 штук, мають яскраво-виражені прожилки. Утримуються на черешках протягом декількох років до всихання стебла. Рослина цвіте дрібними мітлоподібними суцвіттями. Цвітіння спостерігається у дорослих рослин, вік яких близько 50 років. Після закінчення цвітіння велика частина листоколосника гине, проте з кореневища формуються нові стебла, які відновлюють зростання культури. Стебла молодих рослин застосовуються в їжу. Даний вид вважається дуже морозостійким, здатним витримувати морози 10-15 градусів.
• Листоколосник сіро-зелений. Батьківщиною цього виду вважають Північний Китай. Свою назву рослина отримала через сизо-зелене забарвлення стебел, які виростають до 10 метрів у висоту ймають опуклі темні міжвузля. Стебло покривають маленькі вузькі листочки, активне зростання яких починається в кінці весни. Вид відрізняється швидкими темпами розростання та здатністю завойовувати величезну територію. Добре переносить морози до 20 градусів і практично нічим не хворіє. Рослина використовується для виготовлення меблів, сувенірної продукції та спортивного інвентарю.
• Листоколосник золотистий. Природним середовищем проживання даного виду вважається Південно-Східний Китай. Однак у дикій природі його зустріти вже неможливо. Висота цієї рослини близько 2-10 метрів. Відрізняється тонкими стеблами жовтуватого забарвлення з характерними некрасивими міжвузлями. Листя вузькі, ланцетоподібні, мають довжину до 15 см. Активний вегетативний ріст рослини починається в червні.
• Листоколосник чорний. Має висоту до п'яти метрів, вважається найекзотичнішим декоративним видом. Стебла після досягнення двох років життя стають коричнево-чорними та трохи зігнутими. Листя вузькі, мечоподібні, виростають у висоту до 13 см.
• Листоколосник опушений. Це найбільший вид цієї рослини, який може досягати висоти 20 м. Має прямі великі стебла, що змінюють колір у процесі дозрівання з зелено-блакитного на жовтий. Батьківщиною цього листоколосника вважається Південно-Східний Китай. Окружність стовбура – до 20 см., а міжвузловий – до 30 см. Листя цілісне, мають довжину близько 10 см і завширшки до 2 см. Поверхня листа темного зеленого забарвлення, рясно росте на родючих вологих ґрунтах. Стебла цієї рослини широко застосовуються як водопровідні труби, для виготовлення предметів меблів, а також як будівельний матеріал. Часто використовується в їжу жителями Японії та Китаю.
Усі види листоколосника невибагливі до типу ґрунту, однак віддають перевагу родючомувологому ґрунту. На відкритих світлих місцях вони розростаються буйною зеленню й завойовують велику територію. Для декору ландшафтів такі рослини використовують як фон для пергол, китайських ліхтариків або декоративних містків.
У їжу вживаються молоді стебла бамбука, які мають солодку м'якоть та хрустку текстуру. Їх використовують для приготування овочевих страв, супів, разом з рисом або як окрему страву.
Пахуча трава звичайна
Ця рослина належить до багаторічників, широко поширених у Росії, Україні та на Далекому Сході. Відрізняється ніжним ароматом, який властивий лише деяким злакам. Формує невеликі пористі дернинки, які зацвітають в кінці весни, випускають колоски висотою до пів метра. У вирощуванні рослина дуже невибаглива, однак швидко розмножується самосівом. Тому слід контролювати її розмноження. Для цього після відцвітання слід зрізати всі пожовклі суцвіття. Запашний колосок належить до дуже зимостійких рослин, здатних витримувати мороз до 35 градусів. Зустріти його можна на луках, полях, містах випасу худоби. Завдяки коротким гілкам з лускатими квітами, колосок запашний має вигляд кудлатості.
Ця рослина також належить до лікарських рослин. ЇЇ використовують як заспокійливий, знеболювальний і протиблювотний засіб. Стебла рослини містять кумарин, який добре розчиняється в спирті й застосовується у парфумерії. Стебла таквіти колоска мають снодійну й сечогінну властивість. З них роблять настоянки й відвари від головного болю та бронхо-легеневих захворювань.
Стебла і листя завдяки кумарину мають солодкий смак та приємний запах. Свіжозрізане листя пахне сіном, а сушіння набуває аромат ванілі з горіхами. Цікавим фактом є те, що запах сушеного колоска зберігається протягом декількох років в разі зберіганні його в щільних закритих скляних умістищах. Траву колоска запашного зрізають влітку в період цвітіння. Її пов'язують пучками й сушать на відкритому повітрі під сонцем. У харчовій промисловості ця рослина використовується як ароматизатор для виготовлення алкогольних напоїв, харчових есенцій і мила. Слід враховувати, що пилок колоска може викликати алергічні реакції та погіршення здоров'я в алергіків. Вирощуючись на дачі, він відмінно виглядає в міксбодерах, рокаріях і в поєднаннях з пряними травами.
Мало хто знає, що деякі злаки є їстівними і дуже корисними як для тварин, так і для людей. Вони містять у своїх стеблах велику кількість вітамінів і мікроелементів, завдяки яким можуть вилікувати багато захворювань.
Зубрівка запашна
Зубрівка запашна так само відома під назвою лядник. Вона належить до сімейства злакових, має приємний аромат. Назва «зубрівка» утворилась завдяки тому, що цю солодку траву люблять їсти зубри і тури. Вона має довгу кореневу систему, яка дуже швидко розповзається на велику територію. Стебла випростані з гладкою поверхнею і міжвузлями. Виростають в висоту до пів метра. Має подовжене загострене листя різної довжини. Чим ближче до кінця стебла, тим коротше листя. Верхня частина листа має зелене забарвлення, внутрішня сторона покрита сріблястим напиленням. Цвіте зубрівка золотисто-коричневими квітами, зібраними в колосоподібне суцвіття, що розлогі волоті. Після закінченню цвітіння дозрівають насіння-зернятка, які повністю визрівають до кінця літа й висіваються в ґрунт. Найпоширенішими видами зубрівки є: зубрівка запашна, зубрівка повзуча і зубрівка південна, яка активно використовується в їжу й має сильний запах.
Цю рослину можна побачити в густих заростях і соснових борах, уздовж доріг і річок, а так само на узліссі й біля підніжжя гір. Через відмінну морозостійкість і невимогливість до ґрунту зубрівка зустрічається практично на всій території Європи, а також в Росії та на Далекому Сході. Попри непоказний зовнішній вигляд, цю траву часто застосовують, щоб додати аромату тютюновим виробам, як корм для домашніх тварин і як лікарську рослину. Також стебла та листя зубрівки містять багато вітамінів і корисних мінералів, кумарин, калій, кальцій, марганець, магній, фосфор, цинк, залізо, селен, аскорбінову кислоту, алкалоїди, вітаміни групи В, С, РР, Н. Завдяки такому складу рослина активно використовують як лікувальна в їжу.
Вона здатна відновлювати структуру волосся тарегулювати пігментацію шкірного покриву, активно пригнічує ракові клітини, має властивості, які зміцнюють стінки судин, використовується як антибактеріальний засіб, для нормалізації нервової системи і у разі серцево-судинних захворювань, має антибактеріальні та кровоспинні властивості.
Слід враховувати, що в разі надмірного вживання препаратів із зубрівки або самої рослиниможуть з'явитися побічні ефекти у вигляді головного болю та погіршення здоров'я домашніх тварин. Причиною цього може послужити надмірна кількість кумарину, який може привести до смерті тварин. Тому не рекомендують вживати зубрівку вагітним жінкам, людям, що страждають безсонням, нервозністю та гострими шлунково-кишковими захворюваннями.
У кулінарії ця рослина використовується при виготовленні маринадів, спиртних напоїв і кондитерських виробів. Цінується зубрівка також за свої здатності виводити зайву рідину з організму. У зв'язку з цим її часто використовують під час дієт для схуднення. На дачі цю траву використовують для вирощування мавританського газону, для зміцнення схилів.
Цікавим фактом є те, що в деяких країнах зубрівка шанується як священна рослина, здатнавиганяти нечисту силу. Траву вплітали у волосся індіанці, а також використовували для проведеннярізних ритуалів. З неї робили кошики, набивали подушки й використовували для позбавлення від комах.
Лемонграс, цимбопогон або лимонне сорго
Лемонграс належить до трав'янистих багаторічників сімейства мя’тликові. Вона також відома під назвою лимонне сорго, челнобородника бо лимонна трава. Батьківщиною цієї рослини вважається субтропічна Азія, Америка, Африка та Китай. В Африці її використовують для боротьби з мухами цц, засіваючи великі площі. Є кілька видів лемонграса: західно-індійське лимонне сорго і кохинська лимонна трава.
Ця рослина характеризується швидкими темпами росту і наявністю потужного кореневища, яке здатне виснажити ґрунт за короткий термін. Пагони заввишки до півтора метра покриті послідовним листям з жорсткою текстурою світло-зеленого забарвлення. Цвіте лемонграс колосоподібними суцвіттями з кінця весни до середини літа. Західно-індійський лимонник широко застосовується в кулінарії та народній медицині, а східно-індійський в косметології та парфумерії. Стебла культури містять велику кількість ефірних олій, з яких отримують олію після переробки методом парової дистиляції. Олія має характерний лимонний аромат. Стебла та листя лемонграса сушать та подрібнюють для подальшого використання в кулінарії, а також застосовують у свіжому вигляді для приготування страв.
Найпопулярнішим блюдом, в якому використовується лемонграс, вважається тайський суп Том Ям. Так само стебла застосовуються для приготування чаю, маринаду, соусу, м'ясних і рибних страв, а також кондитерських десертів з кокоса, молока та горіхів. Стебла лемонграса містять у своєму складі централь, гераніол, які мають антисептичну, протизапальну дію, а також жирні кислоти та вітаміни, нікотинову кислоту, залізо, калій, кальцій, цинк, селен, натрій, мідь, фосфор та інші мікроелементи. Тому ця рослина широко застосовується в народній медицині для лікування багатьох захворювань різного характеру:
• Нервові розлади;
• Грибкові захворювання шкіри;
• Короста;
• Дерматит;
• Грибок нігтів;
• Для зміцнення стінок судин;
• Підвищення лактації;
• Синусит;
• Фрунте;
• Гайморит;
• Варикозне розширення вен;
• Для зняття втоми і підняття життєвого тонусу;
• Для посилення працездатності мозку тощо.
Також лемонграс активно використовують для ароматизації приміщень, виготовленні ароматичних паличок і подушок. Однак під час вживання цієї рослини слід враховувати те, що вона може викликати алергічну реакцію в алергіків і людей, що не переносять цитрусові аромати.
Пока нет комментариев. Будьте первым!