Вплив природних умов та агротехнічних заходів на збільшення ресурсів нектару

Кількість і якість виділеного нектару залежить від виду рослин, їх при­родних особливостей та умов вирощування. Виділення нектару медоносними рослинами також залежить рід стану погоди під час цвітіння медоносу (тем­ператури, вологості, сонячного світла та ін.), від агротехніки вирощування культури, сортових особливостей і багатьох інших умов. Умови середовища впливають на життєдіяльність рослин, а залежності відцього підвищується або знижується виділення нектару

Вплив географічних умов на виділення нектару

За даними досліджень, проведених кафедрою бджільництва Московської сільськогосподарської академії ім. К.А. Тімірязєва, нектаропродуктивність одних і тих же медоносів підвищується з просуванням їх з півдня на північ. Так, в одній квітці зніту в умовах Австрії кількість цукрів складала 0,170 мг, в Ярославській області – 0,583 мг, в Карелії – 0,913 мг, а в суворих умовах Якутії – по 1,130 мг. Аналогічні дані одержані також по конюшині білій. Вміст цукру в одній квітці послідовно збільшувався від 0,013 мг в Краснодарському краї до 0,051 мг в Мурманській області. В порівняльному дослідженні сортів червоної конюшини більш нектароносними виявились представники, які вирощувались в більш північних районах.

На одній і тій же широті в районах з більш суворим кліматом рослини сильніше виділяють нектар. Підвищується нектаропродуктивність рослин і по мірі підвищення місцевості їх розповсюдження над рівнем моря .

Зі зміною нектаропродуктивності рослин в залежності від широти місцевості безпосередньо зв’язана середня величина медозбору. Так, в Дагестані середній збір меду на одну сім’ю складав близько 48% від середнього по Росії, в той час як в Кіровській області цей показник дорівнював 112,0%, а в Архангельській – 184,8%. Аналогічна закономірність спостерігалась і в США та Канаді.

Вплив температури повітря і сонячної погоди

Мінімальна температура, при якій більшість рослин починає виділяти нектар, знаходиться в межах від +10 до +12°С. Найбільш сприятлива температура для виділення нектару +16 - +25°С. Максимальна температура, при якій ще можливе нектаровиділення, але тільки у південних теплолюбних рослин +38°С (при умові, якщо повітря досить вологе).

Засвоєння вуглекислоти і утворення крохмалю в листках рослин відбувається лише при сонячному освітленні, в зв’язку з чим сонячна погода при інших сприятливих умовах сприяє кращому виділенню нектару.

Так, квітки липи на освітленій частині крони виділяють в 2 – 3 рази більше нектару, ніж в затіненій її частині. Червона конюшина в сонячний день виділяє нектару в 2 – 3 рази більше, ніж в пасмурний. Трав’янисті та чагарникові медоноси (кипрій, малина) краще нектароносять на добре освітлених сонцем місцях.

При температурі нижче + 10 °С і вище + 38 °С виділення нектару більшістю рослин припиняється. Оптимальною для виділення нектару рослинами до останнього часу вважалась середньодобова температура від + 16 °С до + 25 °С. Однак, подальші дослідження показали, що цей процес припиняється або суттєво уповільнюється при денній температурі нижче + 20 °С. Є дані, які вказують на залежність нектаровиділення від температури попереднього дня і ночі. За даними ряду авторів, у різних рослин воно починається при неоднакових температурах. Так, у вишні нектар починає виділятись при температурі + 8 °С, у черешні – при + 10 °С, у лавровишні – при + 12 °С. Оптимальною для виділення нектару білою конюшиною, знітом, дягелем сибірським, липою є температура від + 22°С до + 28°С_,а для буркуна, шавлії та синяка - + 20 °С - + 30 °С_.Максимальне виділення нектару у бавовника спостерігається при температурі + 25 °С - + 35 °С. Бджоли добре відвідують гречку, гірчицю, васильки та білу конюшину при температурі вище + 21 °С, а фацелію, синяк, огіркову траву, буркун білий – при температурі вище + 26°С. За даними Інституту бджільництва, гречка різко знижує нектаровиділення, якщо денна температура не перевищує + 18 °С - + 22 °С, а вночі знижується до 3 – 4°С.

Сприятливий вплив більш високих температур на виділення нектару рослинами можна пояснити тим, що як фотосинтез, так і функціонування нектарників зв’язані з діяльністю ферментів. Інтенсивність же ферментативних процесів знаходиться в прямій залежності від температури навколишнього середовища. Крім того, з підвищенням температури проникність протоплазми клітин нектарників підвищується і розчинна здатність води, яка надходить до нектарників, збільшується.

При низьких температурах, особливо вночі, швидкість переміщення речовин від листків до квіток уповільнюється і частина цукрів утримується клітинами листків і пагонів для запобігання негативного впливу на рослини похолодання.

Тепла погода і гарне сонячне освітлення рослин сприятливо впливають на виділення нектару тільки за умови достатньої вологості повітря.

Вплив вологості повітря

Найбільш сприятливою слід вважати відносну вологість повітря в межах 60-80%. Однак, вимоги рослин до вологості повітря зумовлюються їх видовими відмінностями. Липа і гречка добре виділяють нектар при відносній вологості близько 80-95%, а буркун, пустирник , васильок лучний – і в суху погоду при відносній вологості 50-60%. Разом з тим, в умовах надмірної вологості повітря випаровування вологи рослинами уповільнюється і концентрація цукру в нектарі зменшується.

Зпідвищенням вологості повітря виділення нектару збільшується, але його цукристість відповідно знижується, він стає більш рідким. Навпаки, зі зниженням вологості повітря кількість виділеного нектару зменшується, але цукристість його збільшується.

В умовах пониженої вологості повітря і високої температури нектар висихає, кристалізується і стає недоступним для бджіл.

• Особливо несприятливо на виділення нектару рослинами впливає вітер. Сухий вітер при пониженій вологості повітря і високій температурі викликає різке зменшення, а іноді припинення нектаровиділення із-за деформації нектарників. Іноді концентрація цукру в нектарі підвищується до такого рівня, що він стає недоступним длябджіл.
• Затяжні дощі супроводжуються, як правило, зменшенням сонячного освітлення і зниженням температури. В таку погоду у медоносних рослин спостерігається посилений ріст вегетативної маси, причому кількість квіток зменшується. В ряді випадків дощова погода приводить до зниження засвоєння вуглекислоти і зменшення запасів вуглеводів в рослинах і, як наслідок, до скорочення виділення нектару. Іноді дощі вимивають нектар з квіток з відкритими нектарниками (малина, липа, кипрій).

Найбільш сприятлива для збирання нектару безвітряна, тепла, сонячна погода з достатньою вологістю повітря з періодичними, особливо нічними, дощами.

Концентрацій цукру внектарі змінюється від5 до 70%,а найчастіше перебуває в межах 40-50%.Концентрація нектару величина не постійна і навіть протягом доби вона змінюється. Якщо в нектарі менше 5% цукру, бджоли його не беруть. Нектар, який містить їх менше 15% бджоли беруть неохоче. При збиранні рідкого нектару бджоли витрачають і надмірно густий нектар, який містить, більше 80% цукру. Перед тим, як набрати такий нектар узобик, бджолиповинні розрідити його слиною. Найбільш охоче і швидко бджоли забирають нектар і сироп при концентрації цукру 50-55%.

Вплив виду і сорту рослин на їх нектаропродуктивність

Нектаропродуктивність рослин різних видів неоднакова.

• Так, 100 квіток липи мілколистної виділяють близько 54 мг нектару,
• 100 квіток фацелії – до 120 мг,
• а 100 квіток еспарцету – до 44 мг.

В перерахунку на мед з 1 га площі, зайнятої цими рослинами, можна отримати відповідно близько 1000, 150 і 300 кг нектару.

Слід враховувати, що на одних рослинах багато квіток, а кількість нектару, яка виділяється однією квіткою, невелика. У рослин інших видів квіток формується небагато, але нектару кожна квітка виділяє більше.

Встановлено, що чим вища ступінь автостерильності сорту, тим більше виділяється нектару в квітках для приваблювання комах і забезпечення перехресного запилення.

Нектаропродуктивність (кількість цукру в нектарі однієї квітки, мг) квіток окремих рослин коливається в дуже великих межах . Велике значення для збільшення медозбору має правильний підбір сортів медоносних рослин. Так, за даними Г.В. Копелькієвського, нектаропродуктивність різних сортів гречки при вирощуванні на високому агрофоні в умовах середньої смуги Росії коливалась від 49,7 (Вознесенська місцева) до 142,5 (Богатир) кг цукру в нектарі в розрахунку на 1 га посіву. За даними Н.П. Смарагдової, нектаропродуктивність різних сортів гречки може коливатись від 6 до 198 кг цукру на 1 га. Значно коливається нектаропродуктивність різних сортів соняшника – від 13,7 до 43,5 кг цукру на 1 га (за даними А.К. Остапенко-Кудрявцевої).

В результаті досліджень А.Н. Бурмистровим було встановлено, що в умовах тієї зони, для якої виведений відповідний сорт соняшника, висока масличність не виключала високу нектаропродуктивність. Так, сорт соняшника ВНІІМК 8931 був найбільш масличним (48,3%) і виділяв найбільшу кількість цукру в нектарі (31 кг з 1 га).

Велика різниця в кількості нектару, який виділяють квітки плодових і ягідних культур, була встановлена роботами Ю.В. Сазикіна. Відповідно до його даних, в умовах Московської області сорти плодових і ягідних культур виділяли наступну кількість цукру в перерахунку на 1 га (кг): яблуня - Осіннє полосате – 47; Папіровка – 20,8; Пепін шафранний – 15,9; Корічне полосате – 15,6; Антонівка звичайна – 16,3; вишня - Захаровська -74,6; Людська – 53,7; Володимирська -14,4; аґрус – від 37 (Фінік) до 74,9 (Вінер); чорна смородина – Голіаф – 52,9; Лія плодородна – 140,7. Нектаропродуктивність 1 га червоних порічок в залежності від сорту коливається від 43,6 до 105 кг, а білих – від 24,1 до 54,8 кг (в перерахунку на цукор). За даними Є.Г. Пономарьової, нектаропродуктивність люцерни коливається в межах від 20,2 до 135 кг цукру з 1 га.

Таким чином, при виборі сортів тієї чи іншої медоносної культури перевагу слід надавати найбільш урожайним в даній зоні в зв’язку з тим, що більш урожайні сорти, як правило, мають і більш високу нектаропродуктивність.

Вплив ґрунтових умов

Всі сільськогосподарські медоносні культури краще виділяють нектар при вирощуванні на родючих ґрунтах. Але у окремих рослин є свої специфічні вимоги до ґрунту. Наприклад, гречка потребує легких ґрунтів — вона добре росте і виділяє нектар не тільки на чорноземах, але і на піщаних ґрунтах; біла конюшина, навпаки, краще виділяє нектар при вирощуванні на глинистих ґрунтах; буркун, еспарцет і люцерна потребують ґрунтів, багатих на вапно. Певні медоносні рослини виділяють нектар тільки в тому випадку, коли вони ростуть на ґрунтах, відповідних їх життєвим потребам.

Вплив агротехніки

Високий рівень агротехніки сприяє створенню умов, які найбільше відповідають життєвим вимогам медоносних рослин, Встановлено, що всі культурні медоноси виділяють більшенектару, коли вони ростуть на добре розпушених, забезпечених поживними речовинами і вологістю ґрунтах. На збільшення нектаропродухтивності рослин суттєво впливає зрошення, особливо в посушливих районах, (наприклад,одноразовий полив соняшника (700 м³/га) підвищує його нектаропродуктивність в чотири рази, а дворазовий (700+700 м³/га) - в 7 разів. Одночасно збільшується урожай насіння соняшнику відповідно до 19,4 і 22,4 ц/га).

Всі заходи, направлені на покращення агротехніки вирощування медоносних рослин для підвищення їх урожайності будуть також сприяти збільшенню їх нектаропродуктивності. Велике значення має своєчасна і правильна обробка ґрунту, яка забезпечує збереження вологи і знищення бур’янів, високоякісне і своєчасне висівання насіння.

Строки і способи посіву

Більшість сільськогосподарських культур вирощується у широкорядних посівах. При цьому рослини менше затінюють одна одну, а систематичне розпушування ґрунту і знищення бур’янів сприяє більш повному використанню рослинами запасів вологи і поживних речовин. Наприклад, гречку можна висівати суцільним і широкорядним способом, але для одержання з неї більш високих медозборів перевагу мають широкорядні посіви. За даними Г.М. Соловйова, широкорядні посіви гречки виділяють на 30 – 47 % нектару більше в порівнянні з суцільними. При широкорядних посівах кількість квіток на рослині та на одиниці площі значно збільшується, завдяки чому, а також в результаті більш посиленого виділення нектару кожною квіткою нектаропродуктивність посівів гречки значно підвищується. При широкорядних посівах на 30 – 40% підвищується і нектаропродуктивність буркуну.

Певне значення має напрямок розміщення рядків у посівах. За даними Г.В. Копелькієвського, в умовах середньої смуги Росії при розташуванні рядків фацелії в посівах з заходу на схід виділялось цукру в нектарі в розрахунку на одну рослину 40,1 мг, а при розташуванні з півдня на північ – 24 мг. В дослідах з гірчицею ці показники були в межах 13,8 та 9,6 мг. Це пояснювали тим, що в цій зоні розташування рядків з заходу на схід забезпечує менше затінення рослин. Навпаки, на півдні кращі результати дає розташування рядків з півночі на південь, тому що більше взаємозатінення рослин в найбільш жаркі години дня сприятливо впливає і на виділення нектару.

За даними Є.Г. Пономарьової, фацелія, яку посіяли 18 травня, виділила 84 кг цукру в нектарі, а при посіві 28 травня – 64 кг ( в розрахунку на 1 га ); гречка, посіяна 11 червня (Московська область), виділила 123 кг цукру з 1 га, а при посіві 18 червня – всього 94 кг.

Вплив добрив

Найбільший вплив на нектаропродуктивність у сільськогосподарських медоносів має внесення добрив. Так, в дослідах П.Н. Вепрікова калійні і фосфорні добрива підвищили виділення квітками гречки нектару в 2,5 рази, а квітками червоної конюшини – в 3 рази. В дослідах Орловської дослідної станції бджільництва при внесенні під посів гречки суперфосфату (60 кг діючої речовини на 1 га ) нектаропродуктивність рослин підвищувалась на 25 %. В Харківській області при внесенні фосфорно-калійних добрив під гречку виділення нектару підвищувалось на 77 – 91 %. А.Н Бурмістров узагальнив результати 173 дослідів вітчизняних і закордонних вчених щодо вивчення впливу добрив на виділення нектару окремою квіткою і посівами медоносних рослин. В результаті проведеної роботи виявилось, що добрива не в усіх випадках підвищують нектаропродуктивність окремої квітки, однак при внесенні фосфорних та фосфорно-калійних добрив.

* Число випадків, %

загальна кількість нектару на одиниці площі збільшувалась у всіх дослідах. Внесення повного добрива дало негативний результат у 7% випадків, а внесення калійного – у 8% випадків. Удобрення лише азотом підвищувало нектаровиділення квіток лише в половини дослідів; нектаропродуктивність посівів при цьому знижувалась у 38% випадків.

В дослідах, проведених А.Н. Бурмистровим в умовах Рязанської області,

встановлено, що кількість нектару в квітках білої конюшини при внесенні на пасовища фосфорно-калійних добрив збільшувалась на 44-51%, а кількість цукру в нектарі на 1 га збільшилась на 144-171%. У люцерни жовтої ці прибавки складали відповідно 33-34 и 65-77%.

Інститут бджільництва Росії узагальнив багаторічні дані вивчення впливу добрив на виділення нектару. Так, нектаропродуктивність рослин підвищується при внесенні мінеральних добрив: азоту – на 18%, фосфору – на 55%, калію – на 50%, фосфору і калію – на 99%; азоту, фосфору і калію – на 64%.

Вплив добрив на нектаровиділення можна пояснити тим, що фосфор, наприклад, посилює гідроліз органічних речовин в рослині, в результаті чого збільшується підток цукрів до квіток. Калій сприяє посиленному накопиченню в рослинному організмі вуглеводів, які при відомих обставинах також будуть виділятись в нектарі. Азот, сприяючи розвитку рослин і утворенню додаткових квіткових пагонів, сприятливо впливає на нектаровиділення, головним чином на бідних ґрунтах і при ранньому внесенні. Однак, надлишок азоту, а також внесення його в період бутонізації приводять до інтенсивного розростання зеленої маси. Квіток при цьому утворюється менше. Вуглеводи при цьому використовуються на утворення гілок і листків, в результаті чого виділення нектару квітками зменшується.

Внесення мікроелементів, за даними ряду авторів, суттєво впливає як на урожай, так і на виділення рослинами нектару. Деякі з мікроелементів активізують в рослинному організмі дію ферментів та вітамінів, інші є каталізаторами окислювально-відновлювальних процесів (мідь та марганець). Бор сприяє притоку сахарози від листків до квіток і плодів. Цинк необхідний рослинам для утворення хлорофілу. Так, за даними Ф.Л. Лесика, проведених в Дніпропетровській області, внесення марганцю підвищило урожайність гречки на 2,9 ц з 1 га, а соняшника – на 2,7 ц/га. При внесенні бору (10 кг борної кислоти на 1 га) урожай цих культур збільшились відповідно на 2,3 та 2,1 ц/га.

Мікроелементи вносять звичайно у вигляді позакореневих підкормок. Також доцільно проводити передпосівну обробку насіння розчинами мікродобрив або витяжкою деревного попелу, який містить у своєму складі декілька мікроелементів. В дослідах, проведених Г.А. Бухарєвою, передпосівна обробка насіння гречки розчином борної кислоти (10 г на 1 ц насіння) або зольною витяжкою (2 кг попелу на 1 ц насіння) збільшила виділення нектару відповідно на 23,7 та 43%.

Вплив захисних смуг

Польові і плодові культури, захищені лісовими смугами, цвітуть в більш сприятливих умовах, ніж на відкритій місцевості. Особливо сприятливу дію мають поле- та садозахисні насадження в степовій зоні, а також там, де весною дують холодні північні та північно-східні вітри. Захисні смуги різко зменшують швидкість вітру, зменшують випаровування з ґрунту вологи і забезпечують збільшення вологості повітря. Все це сприяє кращому розвитку рослин і підвищенню їх некторопродуктивності. Так, в дослідах К.Я. Самосадової, проведених в Ростовській області на посівах еспарцету встановлено, що поблизу полезахисної смуги квітки виділяли більше нектару і їх добре відвідували бджоли .

Захисні смуги також сприяють кращій роботі бджіл на квітках, тому що вітряна погода заважає льоту комах.

Вік квітки

Більше всього нектару виділяють досить розвинені, готові до запилення квітки. В цей час нектар приваблює комах. Якщо запліднення квітки із-за будь-яких причин затримується, то вона цвіте довше звичайного і посилено виділяє нектар.

Залежність нектаровиділення від періоду цвітіння

В першу половину цвітіння медоносні рослини виділяють значно більше нектару, ніж в другу. Пояснюється це тим, що до більш пізніх квіток зменшується надходження поживних речовин (вони витрачаються на розвиток насіння і плодів, які утворились в більш ранніх квітках). Дослід, проведений в Науково-дослідному інституті бджільництва, показав, що в першу половину цвітіння гречки її квіти виділяють більше 70% загальної кількості нектару.

Таким чином, виділення нектару в квітках будь-якої рослини в першу чергу залежить від кількості вуглеводів, синтезованих його листками.

Тому на процес виділення нектару також будуть впливати кліматичні, погодні, ґрунтові та агротехнічні умови, які визначають інтенсивність фотосинтезу. Виділення нектару збільшується при сівбі рослин в оптимальні строки, широкорядним способом, при правильному обробітку ґрунту і внесенні добрив, використанні високоякісного насіння. Від концентрації нектару залежить, в свою чергу, величина медозбору. При низькому вмісту цукрів в нектарі бджоли повинні будуть перенести до вулика і переробити значно більшу кількість рідкого корму для одержання тієї ж кількості меду, яка з меншою витратою часу і праці може бути ними вироблена з більш густого нектару. З природних факторів відчутно впливають на виділення нектару тепло, сонячне світло, вологість повітря і ґрунту.

Для проведення наукових досліджень або для оцінки медопродуктивності сільськогосподарських угідь в умовах певного господарства необхідно визначати кількість нектару, який виділяється відповідними медоносами. При цьому користуються наступними методами.

Методи визначення нектаропродуктивності

1. Метод капілярів (метод Боньє).Капіляри виготовляють з тонкої легкоплавкої скляної трубки. Довжина їх 5-6 см, діаметр 0,2 мм. Капіляри в кількості 30-40 штук поміщують до невеликих пробірок, які нумерують і зважують разом з капілярами на аналітичних терезах. Пробу нектару беруть обережно, злегка торкаючись кінцем капіляра до нектароносної тканини, не зриваючи квіток. При діставанні нектару з квіток з довгою трубочкою віночка (конюшина, віка мохната) капіляр вводять всередину квітки, злегка його прокручуючи. З кожної квітки нектар збирають одним капіляром. При цьому підраховують загальну кількість квіток, з яких береться проба. Нектар всмоктується капіляром в силу його волосності. Необхідно слідкувати, щоб нижній отвір капіляру не забивався шматочками тканин квітки або пилком. Капіляри, заповнені нектаром, знову поміщують до пробірок і після закінчення збирання проби знову зважують. Різниця у вазі показує кількість нектару, взятого з усіх квіток проби. Розділивши її на кількість квіток, отримують кількість нектару, виділеного однією квіткою. Для визначення кількості цукру в нектарі капіляри поміщують у визначену кількість води і роздавлюють їх. Розчин фільтрують від шматочків скла і визначають кількість цукру в ньому за методом Бертрана .

Цей метод зручний для визначення нектаропродуктивності рослин з закритими нектарниками. Слід враховувати те, що капіляром неможливо повністю вибрати весь нектар з квітки. В той же час, ним дуже легко пошкодити тканину квітки, в результаті чого до нектару потрапляє клітинний сік і показники нектаропродуктивності будуть більшими фактичних.

2. Метод мікропіпеток. Мікропіпетка представляє собою трубку з легкоплавкого скла довжиною 5 – 6 см з капілярним конусоподібним кінцем довжиною 10 – 15 мм і діаметром вхідного отвору 0,25 мм. При виготовленні піпетки на капілярний кінець її наносять відмітки за об’ємами всмоктаної рідини. Методом мікропіпеток можна визначати об’єм нектару, виділеного певною кількістю квіток.

3. Вдосконалений варіант методу мікропіпеток.Цей метод запропонований співробітником ВНДІ бджільництва Є.К.Лівенцевою. Нектар з квіток в цьому випадку відбирають звичайною мікропіпеткою, на широкому кінці якої закріплена гумова трубка зі скляним наконечником для рота. Капілярний кінець піпетки вводять в квітку до дотику його з краплею нектару. Повітря з піпетки через гумову трубку втягують ротом. Одержаний з квітки нектар передувають до раніше зваженого приємника, який представляє собою невеликий ( довжиною 3-4 см) відрізок скляної трубки з вузькими кінцями, просвіт яких трохи ширший капілярного кінця піпетки. Одночасно підраховують кількість квіток, з яких відбирають нектар. Після відбирання нектару з визначеної кількості квіток приємник зважують другий раз і за різницею першого та другого зважувань встановлюють кількість зібраного з усіх квіток нектару. Потім визначають кількість нектару, виділеного однією квіткою.

Для визначення цукристості нектару гумову трубку з піпетки знімають, надівають її на один кінець приємника і видувають з нього нектар на призму рефрактометру типу РЛ.

За допомогою гумової трубки мікропіпеткою можна повніше відібрати нектар з квітки, але при надто високій його концентрації це зробити важко.

Перевага вказаного методу полягає в тому, що ним можна користуватись безпосередньо в польових умовах та в експедиціях. Для зважування приємників в таких випадках зручно використувати 500-міліграмові торзіонні терези, на яких можливо визначити вагу з точністю до 1 мг.

4. Метод мікропапірців.Для діставання нектару з квіток використовують шматочки фільтрувального паперу у вигляді рівнобедрених трикутників з 2- міліметровою основою та 20-міліметровою висотою. По 40-50 таких трикутників закладають до невеликих боксів, які попередньо нумерують , а папір витримують в сушильних шафах до постійної ваги. Бюкси з мікропаперцями зберігають в ексикаторах. За добу до відбирання проб нектару бюкси відкривають для того, щоб папірці мали вологість, відповідну вологості повітря під час відбирання нектару.

Для відбирання нектару з квіток кожний папірець беруть чистим сухим пінцетом і доторкуються ним до нектароносної тканини. В квітках, багатих на нектар, приходиться використовувати декілька таких папірців. Відбирання нектару вважається закінченим, якщо новий (сухий) папірець припиняє змочуватись. Бюкс під час роботи тримають закритим. Після закінчення роботи бюкси зважують на аналітичних терезах, поміщують до сушильної шафи і після висушування знову зважують. Різниця у вазі між папірцями, змоченими нектаром та повітряносухими показує кількість нектару, яку виділили всі квітки проби.

Метод мікропапірців хоча і простий, але потребує багато часу на висушування та зважування папірців. До того ж, папірцями дуже важко відбирати нектар з квіток з довгою і вузькою трубочкою віночка. При цьому до них можуть прилипнути окремі пилкові зерна, а частина нектару випарується з їх поверхні, що позначиться на точності результатів досліджень.

5. Метод змивання.З досліджуваних рослин зривають визначену кількість квіток, які поміщують до колб та заливають точно відміряною кількістю дистильованої води. Колбу закорковують і вміст її взболтують вручну або за допомогою вібраційного апарату протягом 20-30 хвилин. Після цього проводять фільтрування. 20 смі і фільтрату зливають в ємкість об’ємом 150-200 смі і, туди додають 20 смі і спирту для консервування. Ємкість з пробою ретельно закорковують, а пробку покривають воском. В такому вигляді проби можуть зберігатись до аналізу декілька місяців. Важливо, щоб на кожній ємкості були вказані: дата відбирання проби, назва рослин, варіант досліду, кількість квіток і кількість фільтрату. Вміст цукрів в пробах нектару визначають хімічним способом (за Бертраном).

Недоліки цього методу: 1) неможливо визначити концентрацію цукру в нектарі; 2) важко вимивати нектар з квіток з сильно закритими нектарниками; 3) кількість нектару в пробі може бути дещо завищеною, тому що вода вимиває цукор з пошкоджених частин квітки; крім того, пилкові зерна, лопаючись у воді, збільшують кількість сухих речовин.

6. Центрифуговий метод.При цьому квітки або суцвіття поміщують до центрифужних пробірок, щоб квітконіжки знаходились ближче до відкритих кінців пробірок. Пробірки закривають пробками, розрізаними навпіл, закріпивши квітконіжки між половинками пробок. При обертанні центрифуги нектар вибризкується на дно пробірок, які необхідно зважити до і після діставання нектару. Розділивши різницю у вазі пробірки з нектаром і пустою на кількість квіток в пробі, отримують нектаропродуктивність однієї квітки. Кількість цукру в нектарі визначають за допомогою рефрактометру.

При використанні будь-якого з названих методів важливо перед запланованим відбиранням проб провести ізолювання групи рослин від комах, які збирають нектар. Для цього звичайно використовують марлеві ізолятори без каркасів або на дерев’яних каркасах. Ізолятори розставляють ввечері і так закривають ними рослини, щоб комахи не мали можливості наступного дня потрапити до квіток. Проби нектару відбирають в ті години, коли досліджувану рослину на відкритій площадці найкраще відвідують комахи.

Для визначення нектаропродуктивності рослин методом змивання до проби відбирають 200 мілких (гречка, шавлія ) або 50 великих квіток. Капілярами або мікропапірцями відбирають нектар з 25 – 30 квіток ( мілких може бути використано близько 50 ).

Уява про нектаропродуктивність рослин буде більш повною, якщо кількість нектару в квітках визначати щоденно. Однак, у виробничих умовах достатньо взяти 3 – 4 проби за період цвітіння, включивши до них тільки свіжі квітки.

По середній нектаропродуктивності однієї квітки визначають і нектаропродуктивність гектару посіву або насадження. Для цього в декількох місцях ділянки з типовим травостоєм підраховують кількість розвинених стебел на 1мІ (для польових культур достатньо в 10-15 пунктах). Потім підраховують загальну кількість квіток на стеблах за весь період цвітіння ( в середньому по 10 – 20 стеблам). На деяких рослинах ( гречка, фацелія ) в кінці цвітіння можливо підрахувати кількість сформованих плодів і кількість засохлих квіток, які не дали зав’язі, тому що вони після відцвітання не осипаються. Можна також в кінці цвітіння підрахувати кількість суцвіть (у конюшини ) і, знаючи середню кількість квіток в суцвітті, визначити кількість квіток на гектарі посіву.

Необхідно також встановити тривалість цвітіння і нектаровиділення кожної квітки досліджуваних рослин. У гречки, наприклад, як і у огірка, квітка нектароносить 1 день, у фацелії і соняшника – 2 дні, а у бобових культур та плодових рослин – більш тривалий час.

Отримавши всі наведені дані, переходять до розрахунків. Наприклад, одна квітка досліджуваної рослини в середньому за день виділяє в нектарі 2 мг цукру. На 1 га росте 60 тис. стебел, на одному стеблі розпускається 90 квіток, тривалість життя однієї квітки 2 дні. На 1 га буде 5400 тис квіток ( 60 000 х 90 ), які виділяють за день цвітіння 10800 тис. мг (10,8 кг) нектару ( 2 мг х 5400000), а за 2 дня – 21,6 кг.

Звичайно медопродуктивність виражається не кількістю цукру, виділеного квітками рослин, а кількістю меду, яку можна зібрати з 1 га. Так як в медові міститься близько 80% цукрів, то медопродуктивність 1 га в нашому прикладі буде дорівнювати 27 кг (21,6 х 100 : 80).

Деяку уяву про медопродуктивність тієї чи іншої рослини у виробничих умовах можливо отримати на основі показань контрольного вулика. Наприклад, до посівів гречки площею 100 га підвезли 200 сімей бджіл. Медозбір з гречки тривав 20 днів. За цей час щоденно вага контрольного вулика збільшувалась в середньому на 1 кг. Таким чином, кожна сім’я бджіл за час цвітіння гречки принесла по 20 кг нектару, в якому при 50-%-ній концентрації було 10 кг цукру, або 12,5 кг в перерахунку на мед. Крім того, за 20 днів сім’я витратила на харчування і відгодовування розплоду близько 15 кг меду. Значить, бджоли кожної сім’ї принесли всього 27,5 кг меду. На 1 га посівів приходилось в середньому по 2 бджолині сім’ї, то з 1 га бджоли змогли зібрати 55 кг меду. Але, як відомо, бджоли збирають не більше половини всього виділеного квітками нектару. Тому медопродуктивність 1 га гречки в даному випадку буде складати 110 кг – ( 55 х 100 : 50 ).