У садовій культурі ожина поряд зі спорідненою їй малиною має велике господарське значення. Ожина, так само як і малина, використовується людиною в їжу з незапам'ятних часів. Тим не менш, незважаючи на загальне визнання, рослину довго (до XIX ст.) не вводили в культуру. Висока врожайність і відмінна якість плодів не могли не привернути уваги виробників до цієї культури.
Малопоширена, але перспективна культура
Найголовнішими показниками адаптивності, які визначають цінність сорту чи гібрида ожини для культивування, є його врожайність, товарність і споживчі якості ягід.
Потенційна врожайність ожини та її гібридів у 3-4 рази вища від малини, а за своїми біохімічними властивостями вона не тільки поступається останній, але й переважає її за вмістом деяких біологічно активних речовин! В світі упродовж останніх 10-15 років інтенсивно виводять і поширюють у виробництві нові сорти ожини, які більше відповідають вимогам ринку і виробництва.
То ж у кожній зоні садівництва України доцільно вивчити нові інтродуковані закордонні сорти ожини з різним строком достигання ягід для впровадження їх в виробництво. Для цього на кафедрі садівництва, виноградарства, біології та хімії Одеського державного аграрного університету була закладена ділянка для конкурсного випробування в умовах відкритого ґрунту Одеської області інтродукованих сортів ожини звичайної безколючкової групи росяники з метою вивчення їх потенційної продуктивності за комплексом господарсько-біологічних ознак, урожайністю та технологічними показниками. Експериментальною базою слугували насадження ожини СТОВ «Виноградна лоза» Біляївського району Одеської області. Загальна площа насаджень ожини в господарстві становить1 га. Насадження ожини закладено весною 2013 року. Всі сорти висаджували одночасно за схемою 3х2 м. Догляд за насадженнями здійснювали згідно із загальноприйнятими технологіями. Садивний матеріал був отриманий шляхом розмноження методом культури тканин in vitro. Цей метод застосовують в основному для отримання оздоровленого посадкового матеріалу ожини.
Різновиди, їх особливості
За більш ніж 100-річну історію вирощування ожини виведено багато цікавих сортів. Сорти, різновиди і види ожини за характером росту пагонів, формою куща і способами розмноження поділяють на дві основні групи - прямостояча ожина (або куманики) і повзуча, сланка ожина (або росяники). За господарськими якостями росяника цінніша від куманики, однак наявність сланких пагонів ускладнює і здорожує їх вирощування.
Куманики - потужні рослини з вертикальними або злегка спадаючими стеблами (покритими сизим нальотом), висотою до 3 м, ніколи не вкорінюються верхівками. Дочірні рослини виростають з бруньок на коренях. Як правило, це сильношиповані форми, серед них багато зимостійких. Квітки самозапильні. Ягоди великі або середньої величини, чорні з сизим восковим нальотом, блискучі. Через свою біологію і навіть морфологію куманики схожі з малиною. У цю групу входять сорти: Кіттатінні, Лаутон, Ері, Вільсон Ерлі, Максвелл Ерлі, Дарроу, Ельдорадой інші. До ожини окрім багатьох американських видів відносять і широко поширену в лісах дикорослу ожину. Куманики розмножуються кореневими нащадками і кореневими живцями.
Росяники мають довгі сланкі (особливо в другій половині літа) пагони з перпендикулярними плодовими гілочками. Шипуватість їх різна, в залежності від сорту і виду. Саме з цієї групи виведені сорти безколючкової ожини.Плоди чорні або темночервоні, більші, соковитіші і перевершують за своїми смаковими якостями ягоди прямостоячої ожини. Плодоношення більш раннє, врожайність висока, але зимостійкість низька. Однак при схрещуванні окремих видів росяники з малиною отримують більш морозостійкі форми, ніж куманика. Сорти цієї групи - Ізобільна, Техас, Лукреція, Торнлесс Логан. До росяники відносяться також сизу ожину (типовий представник росяники) та інші форми. Всі вони розмножуються вкоріненням верхівкових бруньок.
Проміжне становище між двома групами займають форми напівсланкої ожини.
Цвітіння і плодоношення ожини
У кумаників цвітіння і плодоношення відбуваються дещо швидше, ніж у росяників. Запилюються рослини в основному власним пилком, тому можна висаджувати лише один сорт. Для більшості відомих сортів ожини характерний пізній термін дозрівання ягід. Урожайність культур в силу її біологічних особливостей значно вища, ніж малини. Маса плодів різних сортів неоднакова. Зимостійкість теж різна. Всі сорти кумаників здатні переносити морози до -20°С практично без шкоди для рослин. Сорти росяників, а також сланкі форми дикоростучої ожини набагато менш зимостійкі, але зате вкрити на зиму їх значно легше.
Ожина - полівітамінна рослина: в її плодах присутні каротиноїди (0,5-0,8 мг на 100 г), вітаміни групи В (20 мг на 100 г), зокрема В1 (0,03 мг на 100 г), В 9 (0,05 мг на 100 г), а також вітаміни С, Е, Р і провітамін А. Плоди ожини по вмісту цукрів і кислот близькі до малини, а по вмісту вітамінів групи Р (500 - 1000 мг на 100 г ягід) значно її перевершують, проте містять менше вітаміну С (5-38 мг на 100 г). В листі ожини знаходиться велика кількість аскорбінової кислоти - 80-270 мг на 100 г. ЇЇ насіння містить жирну олію (9-13%), а корені - танін. В 1 кг свіжих ягід ожини міститься 280-380 ккал. Ягоди ожини можна зберігати в сушеному і в замороженому вигляді для споживання взимку. В останньому випадку застосовують промислові холодильні установки або домашні холодильники. Смакові та поживні властивості ягід при цьому не втрачаються.
Окрім того, ожина – хороший медонос (з 1 га квітучих насаджень бджоли збирають 20-25 кг меду).
Ягоди ожини є цінним продуктом харчування у свіжому і переробленому вигляді.
Посадити, доглянути, підживити
Технологія вирощування ожини. Вибір ділянки.
Рослини ожини, так само як і малини, часто страждають від низьких зимових температур і весняних заморозків. Тому вона вимагає ділянок, які добре прогріваються, захищених від холодних вітрів, що взимку призводять до висушування пагонів, а при низьких температурах сприяють підмерзанню бруньок і кори пагонів. Ожину не можна садити на рівнині, відкритій для холодних північних і східних вітрів, або площах, над якими може тривалий час застоюватися холодне повітря. Насадження ожини можна закладати на схилах різних напрямків, уникаючи схилів північної і східної експозиції.При виборі місцяособливу увагу приділяють ґрунтам. Продуктивний ріст і плодоношення можливі на вологих, але не перезволожених родючих і глибоко дренованих ґрунтах легко- і середньо-суглинистого механічного складу. Для вирощування ожини на супісках потрібно їх підстилання (не глибше 0,5 м) вологоємкими і проникними суглинковими ґрунтами.
Ожина з прямостоячими пагонами краще росте на легких глибоких суглинках, тоді як ожина з сланкими пагонами добре росте і на важких суглинках. Навіть тимчасове затоплення може пошкодити кореневу систему і викликати загибель пагонів. Ожину не можна висаджувати на карбонатних ґрунтах:на таких ділянках рослини будуть відчувати нестачу заліза та магнію. Найбільш сприятливі злегка кислі ґрунти (рН 6).
Попередники. Кращими попередниками для ожини є багаторічні бобові та злакові трави, польові культури, сидерати, добре удобрені овочеві. Хорошими сидератами є вико-вівсяна, горохово-вівсяна суміші, гірчиця, фацелія. Після вирощування сидератів їх подрібнюють і заорюють у ґрунт. Також, можна посіяти гірчицю, гречку, горох, квасолю, боби і під час цвітіння їх скосити і закласти в ґрунт.
Підготовка ґрунту і удобрення
Ґрунт має бути багатим поживними речовинами, вільним від багаторічних бур'янів, шкідників та збудників хвороб. Домогтися цього можна при завчасній підготовці ґрунту протягом 2-3 років. Якщо ділянка була під паром, то для боротьби з пирієм і широколистими бур'янами виконують багаторазове дискування по мірі відростання бур'янів до 5 см. При сильній засміченості ґрунту вносять гербіциди. Перед закладанням плантації ожини восени, після збирання попередньої культури, вносять органічні і мінеральні добрива: 3-10 т перепрілого гною і 8-9 кг діючої речовини фосфору і калію на 1 га. На присадибних ділянках, підготовлених для посадки, викопаний з борозни або ями ґрунт кладуть поруч, змішують з органічними (10 кг/м2) і мінеральними добривами (суперфосфат - 10-16 г/м2, сірчанокислий калій - 20-30 г/м2). Якщо ґрунт на ділянці перезволожений, то посадку виконують на спеціально сформованих гребенях.
Розміщення рослин
Ожину можна розміщувати на дротяній шпалері у вигляді однорядної або дворядної посадки. Оскільки ожина світлолюбива культура, необхідно, щоб кущі були добре освітлені. Глибина та ширина посадочних місць для ожини визначається розмірами і типом посадкового матеріалу (здерев'янілі або зелені пагони, кореневі живці, вкорінені верхівки, відводки), якістю передпосадкової підготовки ґрунту. Обов'язковою умовою є розміщення борозен або ям на відстані 0,7-1 м від кордонів з сусідньою ділянкою. Короткі (1,5-2 м) ряди можна розміщувати перпендикулярно межі, з південної сторони ділянки (напрям рядів з півночі на південь). Відстань між посадочними місцями залежить від пагоноутворюючої здатності сорту і способу обробітку (кущовий або стрічковий). Між рядами ожини залишають відстань 2-2,5 м, а між рослинами в ряду - 0,75-1,5 м. При кущовому способі вирощування схема посадки 1,8 х 1,8м.
Посадка. Саджанці ожини і малини можна висаджувати в залежності від кліматичних умов навесні (до розпускання бруньок) і восени (з моменту закінчення росту до настання перших заморозків). Найкращий термін посадки - весна. При весняній посадці важливо висадити саджанці якомога раніше, поки бруньки не почали розвиватися і не відламуються при контакті з пагонами. Сучасні розсадники пропонують однорічні саджанці з добре розвиненою кореневою системою (мочка довжиною 10-15 см або 2-3 кореня по 10-15 см), з одним або двома стеблами діаметром більше 0,5 см, а головне - з сформованою брунькою на кореневищі або коренях. Після глибокої передпосівної оранки рослини садять в борозни або ями, при звичайній оранці - в борозни або ями шириною і глибиною до 30 см.
Догляд за насадженням
У перший рік після посадки ґрунт навколо рослин регулярно поливають, періодично розпушують, знищуючи одночасно бур'яни, або мульчують. Виконують профілактичні заходи боротьби з хворобами та шкідниками, видаляють рослини, у яких виявлено ознаки вірусних і мікоплазменної хвороб. Висаджені рослини поливають протягом 1-1,5 місяця після посадки, а також для отримання хороших сталих врожаїв –у посушливі періоди вегетаційного періоду, а плодоносні кущідодатково поливають під час інтенсивного росту та дозрівання ягід. Міжряддя в насадженнях ожини, як правило, утримують під чорним паром. У перші роки при появі бур'янів і для руйнування ґрунтової кірки протягом літа ґрунт у міжряддях переорюють або розпушують 5-6 разів (на глибину 10 - 12 см), а біля кущів 2-3 рази (вилами або мотикою,на глибину 5 - 8 см). Надалі розпушують поверхневий шар або чергують цей прийом із мульчуванням.
Мульчування насаджень (соломою, торфом, торфокомпостом, перепрілим гноєм, компостом, тирсою, хвоєю і опалим листям з лісу та іншими сипучими органічними матеріалами) - ефективний прийом підвищення врожаю ожини. Мульчування перепрілим гноєм або соломою зберігає вологу в ґрунті і збагачує її органічною речовиною, що сприяє формуванню розгалуженої кореневої системи. Щорічно в ряди вносять 25 т/га гною. При відсутності зрошення ефективними є сипучі мульчуючі матеріали: спочатку з розрахунку 20 т/га, а надалі щорічно по 10 т/га. Строки внесення добрив такі ж, як для інших ягідних чагарників, а періодичність внесення залежить від типу ґрунту.
Формування кущів
Ожина, так само як і малина, для стійкості потребує шпалери та опори для пагонів. Підв'язку виконують на четвертий дріт - до неї підв'язують пагони - частину наліво, частину вправо від центру куща. Пагони кріплять до дроту у вигляді віяла. Молоді пагони виводять до самого верхнього дроту і підв'язують. Всі плодові пагони нахиляють в одну сторону і прив'язують до дроту на висоті 0,9 м і 1,5 м. Молоді пагони нахиляють в інший бік і підв'язують до тих же дротів. Плодові пагони можна підв'язати і з двох сторін. Тоді молоді пагони виводять і підв'язують до самого верхнього дроту. Пагони кріплять м'яким шпагатом або дротом. Одночасно з підв'язкою пагонів до шпалери навесні їх підрізають на 10-12 см, що сприяє збільшенню врожайності. Обрізку проводять декілька разів. Восени головним чином видаляють пагони, що відплодоносили, заражені грибковими хворобами та шкідниками, а також зайві молоді пагони. Навесні підрізають верхівки пагонів, які перезимували. Для підвищення врожаю проводять дворазову (в кінці травня і в кінці липня) прищіпку верхівок відрослих пагонів заміщення після досягнення ними довжини 0,8 - 0,9 м. Це сприяє розгалуженню і зростанню пагонів у товщину, і, як наслідок, - закладці великого числа квіткових бруньок. Обрізку і нормування пагонів проводять у травні та на початку липня, поєднуючи останню з живцюванням. Кущі проріджують, залишають 3-4 найбільш сильних пагони заміщення у Куманика і 4-6 - у Росяника. Оптимальне число пагонів у кущі 6-8 штук. При гарному догляді і поливі урожай з одного куща сягає 1,2-1,8 кг і більше.
Зрошення - наступний обов'язковий прийом для отримання високих врожаїв. Навіть у відносно вологе літо, щорічно доводиться поливати плантацію ожини в червні-серпні, особливо перед масовим дозріванням ягід.
Збирання врожаю
Ягоди ожини дозрівають неодночасно. Їх збирають у декілька прийомів - в суху погоду 2-3 рази на тиждень, іноді частіше (в залежності від швидкості дозрівання). Зрілі ягоди легко відділяються від чашечки. Плодоносити ожина починає на другий рік після посадки, цвіте в пізні терміни. Кущі сильнорослі. Урожайність надзвичайно висока. Плоди у ожини розвиваються не на суцвіттях, а з пазух шкірястих листочків. На дослідних ділянках кращі сорти ожини давали по 10-12 т/га ягід. Ягоди добре переносять транспортування на великі відстані протягом декількох днів, тому їх можна вирощувати далеко від ринків збуту!
NICHEGO SEBE!!!