Невелика, листопадна, дуже декоративна рослина – Cercis siliquastrum (Церцис європейський), відома ще під однією назвою – дерево Юди. Належить роду Cercis (багрянник) з великого сімейства Fabaceae (Бобові). Культивується з XVI століття. Славиться надзвичайно рясним і красивим весняним цвітінням, коли гілки, а також стовбур дерева густо усипані квітками темно-рожевого забарвлення.
Палеонтологи знаходили викопні рештки дерева віком 40 млн років. Молекулярно-біологічні дослідження показують, що рід церцис відокремився від бобових на самому початку еволюції цієї групи рослин. Церцис європейський – єдиний серед інших видів роду, який росте в Європі та Малій Азії. Це Іран, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Сирія, Туреччина, а також країни півдня Європи – Албанія, Болгарія, Югославія, Греція, Італія. А ще його вирощують в декоративних цілях в Африці та на північноамериканському континенті.
З 1813 року стали культивувати в Росії. Рослина набула поширення в теплому кліматі південного Криму, на Чорноморському узбережжі Північного Кавказу, а також в Закавказзі, півдні Ростовської області, в Краснодарському краї (іноді підмерзаючи), на півдні України. Є в колекціях ботанічних садів.
Етимологія
Вперше цей вид рослини був знайдений ботаніками в середньовічних гербаріях 1597 р. Науковий опис у 1753 р. справив видатний шведський природодослідник і систематик живих організмів Карл Лінней. Він дав рослині видовий епітет siliquastrum, що латинською мовою означає «стручок». Родове ім'я походить від грецького слова kerkis, «ткацький човник», через схожість з інструментом ткача, яке проявляється в плоских стручках з насінням.
Але чому дуже красиво квітучу рослину прозвали «деревом Юди»? Цьому є, принаймні, два пояснення. У Франції цей вид рослини з роду Багряник раніше був відомий як юдейське дерево, тобто дуже поширеного на пагорбах Юдеї (сучасні Ізраїль та Палестина). За часів Шекспіра «дерево Юдеї» трансформувалося в «дерево Юди».
За легендою Юда Іскаріот наклав на себе руки, повісившись саме на ньому (Мф 27: 3-5 ЄС), і тоді білі квіти почервоніли від сорому (за іншою версією: червоні квіти – це кров Христа). А плоске насіння в довгих стручках, що довго залишаються висіти на гілках (до наступної весни), стали асоціюватися зі срібними монетами – платою Юді за його зраду. Тому довгі роки рослина вважалася символом обману, і, відповідно, до неї ставилися з острахом і підозрою.
Опис та особливості
У рідних краях церцис європейський виростає до 14 м. В більш холодному кліматі часто буває тільки чагарником. Стовбур іноді викривлений, темно-сірий. Крона плоско-арочна, неправильна, в основному розлога (до 10 м). Гілки рідкі, ростуть горизонтально й загинаються догори тільки кінчиками. Кора у молодого дерева ребриста, червона, але в міру старіння рослини стає сірою, з коричневими глибокими тріщинами.
Квітки-метелики (ширина у трьох верхніх пелюсток менша ніж у двох нижніх), з'являються в березні - травні, густо обсипаючи тонкі молоді пагони, старі гілки та стовбур. Це явище називають кауліфлорія (дослівний переклад – «стовбур, що цвіте»), і надзвичайно рідко спостерігається серед дерев, що ростуть не в тропіках. У коротких гроноподібних суцвіттях міститься до 10 квіток. У них 5 пелюсток і стільки ж зрощених між собою червонувато-пурпурових чашолистків у формі дзвону. Прицвітники лусковидні.
Молоде листя бронзового забарвлення починають прокльовуватися після розпускання перших квітів. Вони поступово стають тьмяно-сіро-зеленими з восковим відливом на нижньому боці. Чергові, голі, округлі, з серцеподібною підставою та заокругленим кінчиком, до 7 – 10 см в довжину й ширину. Жилки великі. Ніжка довжиною приблизно 4 см. Восени листя жовтіє.
Плоди – шкірясті, лисі, загострені, подовжені, трохи сплощені стручки, мають коричневий колір,звисають вертикально. Їх довжина від 7 до 9 см, а ширина від 1,7 до 1,8 см. У кожному стручку до 10 насінин довжиною близько 5 – 6 мм. Вони яйцевидної форми, коричневі, гладкі, сплющені. На відміну від їстівних квітів, насіння отруйне.
Дерево Юди легко поширюється насінням і вкорінюється в природі самосівом. Любить рости на сонці або в напівтіні на вапняних, добре дренованих ґрунтах. На кам'янистих росте як чагарник. Розвиток повільний – за 5 років виростає лише до 1,5 м. Квіти запилюються бджолами, яких приваблює нектар. Квітки використовують в їжу в якості добавок в салати – у них тонкий аромат і кисло-солодкуватий смак. Бутони маринують, як каперси. У китайській народній медицині кора використовується як антисептик.
Дерево Юди вразливе до сарани, паразитарних комах і псіллідів (листоблішок), а також до таких захворювань, як коралова плямистість та вертицильоз (вілт, вертицильозне в'янення – серйозне грибкове захворювання рослин).
Культивований вид ‘Bodnant’ з темно-рожевими квітками відзначений нагородою Королівського садівницького товариства «За заслуги перед садом». Цікаві також сорти ‘Альба’ та ‘Білий лебідь’ – вони мають білі квіти, і селекція ‘Rubra’ з квітами темно-червоно-лілових тонів.
Деякі особливості вирощування
Дерево Юди дуже стійке до посухи. Його можна успішно вирощувати в теплих регіонах Росії та України. У помірній зоні в холодні зими рослина підмерзає й тому її краще вирощувати в контейнерах на балконі або на терасі. Найпростіший спосіб розмноження – насіннєвий. Насіння висівають навесні в теплиці або під плівкою. Воно проростає при температурі 20 – 23о С приблизно через 4 тижні. У горщик або в ґрунт рослину пересаджують, коли вона виростає до 10 см. Поливати бажано часто (але не перезволожувати) дощовою водою.
Дерево Юди віддає перевагу сонячним і затишним місцям, захищеним від холодних вітрів. Найкраще росте на рихлому, піщаному, нейтральному або слаболужному ґрунті, але не на вологому та глинистому. Молоденьким деревам навесні потрібна санітарна обрізка, старшим зазвичай вона не потрібна. Азотні добрива останній раз вносять не пізніше кінця червня, інакше пагони не встигають дерев'янити до настання зими й морозостійкість рослини знижується. Дерево Юди можна вирощувати, як бонсай.
Пока нет комментариев. Будьте первым!