Еще в средние века было известно о противоглистном действии семян тыквы. В 1820 году врачи подтвердили, что семена тыквы губительно влияют на паразитов кишечника. С тех самых пор очищенные семена применяют против ленточных и несколько реже против круглых глистов. Наиболее сильным эффектом обладают семена голозерной тыквы. Представляю вашему вниманию рецепты приготовления противоглистных средств из семян тыквы: 1. 300-500 гр. сухих неочищенных семян тыквы измельчить в мясорубке, ступке или кофемолке, залить двойным количеством воды и потомить 2 часа на медленном огне на паровой бане, не доводя до кипения. Затем отвар внять с огня , процедить, охладить, удалить образовавшуюся масляную пленку и принимать по 1 столовой ложке в течении 0,5-1 часа. Через 2 часа после приёма отвара нужно принять солевое слабительное. Масляное слабительное и жирную пищу в день лечения полностью исключить. Дозы отвара: взрослым - отвар из 500 гр. семечек, детям до 10 лет - из 300 гр., 5-7 лет - 200 гр., до 5 лет - 100-150 гр., 2-3 лет - 20-30 гр. семян тыквы. 2. Порошок из семян тыквы: сухие семена очистить таким образом, чтобы сохранилась зелёная оболочка, хорошо размешать с водой до консистенции сгущенного молока. Доза для взрослых - 60-70 гр., для детей 30-40 гр. Готовое лекарство принимают в течении 15-20 минут, через 2 часа применить слабительное. 3. 300 гр. семян (для взрослых), очищенных от твердой кожуры, но сохранивших мягкую зелёную оболочку, растирают небольшими порциями в ступке, после последней порции ступку промывают 50-60 мл воды и сливают эту воду в тарелку с растертыми семенами. Можно добавить 50-100 гр. меда или варенья и тщательно перемешать. Полученную смесь принимают натощак, небольшими порциями в течении 1 часа. Через 3 часа после последнего приема принимают солевое слабительное, затем еще через пол часа, независимо от реакции кишечника, ставят клизму. Детям в возрасте 3-4 лет назначают 70-100 гр. семян на прием, 5-6 лет - 100-150 гр, 10 лет и старше - 150-200 гр.

Думаю, що кожному з нас бодай одного разу, але доводилося мити взуття після не приємного інциденту ... вступивши в ексременти. В умовах міста, це найчастіше собачі ... Дехто з нас робив зауваження певним любителям чотирилапих, котрі «забували» прибрати після вихованця. Однак, прибирати собачі екскременти необхідно не тільки з естетичних міркувань. У виділеннях тварин, навіть найдоглянутіших, може міститься велика кількість патогенних для людини мікроорганізмів - яєць гельмінтів, бактерій і т.д., які можна принести додому на підошві взуття. Залишаючись в навколишньому середовищі, екскременти розносятся з потоками води і вітру, створюючи джерело зараження не тільки для інших тварин, а й для людини. Наприклад, собача нематода Toxocara canis безсимптомно живе в кишечнику собачих, самки токсокар виділяють яйця в кишечнику собак незрілими, які досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі, де зберігають свою життєздатність роками. Людина зазвичай заражається гельминтом через брудні руки, побувавши в місцях вигулу собак. У тонкому кишечнику з проковтнутих людиною яєць утворюються личинки, які володіють міграційною активністю. У людини зустрічається личинкова та імагінальна (кишкова) форми захворювання. Захворювання цими гельмінтами характеризується ураженням легень, печінки, мозку, очей, нирок, серця, з рецидивуючою лихоманкою і алергічними явищами. Кишкова форма проявляється нудотою, болем у животі, рясним слиновиділенням, втратою апетиту, запамороченням. Хворіють на токсокароз найчастіше діти, бо не володіють сформованими звичками дотримання особистої гігієни. Профілактикою подібних інфекцій є охорона навколишнього середовища від забруднення фекаліями собак, регулярна дегельмінтизація тварин, створення спеціальних місць для вигулу, а також дотримання правил особистої гігієни, миття і дезінфекція рук після контакту з тваринами.

Думаю, что каждому из нас единожды, но приходилось мыть обувь после не приятного инцидента…вступив в экскременты. В условиях города, это чаще всего собачьи… Некоторые из нас делают замечание нерадивым любителям четвероногих, которые «забывают» убрать после питомца. Однако, убирать собачьи экскременты необходимо не только из эстетических соображений. В выделениях животных, даже самых ухоженных, может содержится большое количество патогенных для человека микроорганизмов – яйца гельминтов, бактерии и т.д., которые можно принести в дом на подошве ботинок. Оставаясь в окружающей среде, экскременты разносятся с потоками воды и ветра, являясь источником заражения не только для других животных, но и для человека. К примеру, собачья нематода Toxocara canis бессимптомно живёт в кишечнике собачьих, самки токсокар выделяют яйца в кишечнике собак незрелыми и достигающими инвазионной стадии во внешней среде, где сохраняют жизнеспособность годами. Человек обычно заражается гельминтом через не вымытые руки, побывав в местах выгула собак. В тонком кишечнике из проглочённых человеком яиц образуются личинки, обладающие миграционной активностью. У человека встречается личиночная и имагинальная (кишечная) формы заболевания. Мигрируя в организме человека, личинки токсокар могут проникать в печень, легкие, поджелудочную железу, скелетные мышцы, мозг, глаза сердце и другие органы и ткани, вызывая лихорадку и аллергические проявления. Кишечная форма паразитирования проявляется тошнотой, болью в животе, обильным слюноотделением, потерей аппетита, головокружением. Чаще всего токсокарозом болеют дети, поскольку не имеют достаточных навыков личной гигиены. Профилактикой подобных инфекций является охрана окружающей среды от загрязнения фекалиями собак, регулярная дегельминтизация животных, создание специальных мест для выгула и соблюдение правил личной гигиены, мытьё и дезинфекция рук после контакта с животными.

Поява пухоїдів відбувається в результаті порушення санітарних умов в курнику і при відсутності профілактичних заходів. Цей вид комах характеризується високою життєздатністю і може перебувати на різних поверхнях курника, поза тілом господаря протягом тривалого періоду часу. Пухоїди, іноді поселяються на крилатих господарях в дуже великій кількості, викликають подразнення шкіри і свербіж, а іноді і пряме пошкодження епідермісу, що відкриває «ворота інфекції». У птахів порушується цілісність пір'я. Серед пухоїдів домашньої птиці найбільше значення має Eomenacanthus straumineus, що паразитує на курях. При сильному зараженні птиці втрачають вагу, знижується несучість, порушується нормальний ріст курчат. Заражені кури помітно виділяються за зовнішнім виглядом: опірення їх завжди скуйовджене, птахи неспокійні, безперервно чистяться дзьобом, намагаючись виловити паразитів. Не виключено, що пухоїди можуть відігравати роль в передачі інфекційних хвороб (риккетсіозів і вірусних захворювань) домашніх тварин. Боротьба з пухоїдами відносно проста, оскільки практично весь життєвий цикл паразитів проходить на тілі господаря. Вона зводиться до застосування різних інсектицидів (карбофос, дельцид та ін.). Однак яйця паразитів стійкі по відношенню до них, тому обробка має бути повторною. З метою зниження ймовірності повторного інфікування, рекомендується проводити профілактичні заходи, що включають обробку приміщень за допомогою хімічних аерозолів і диму.

Появление пухоедов происходит в результате нарушения санитарных условий в курятнике и при отсутствии профилактических мероприятий. Этот вид насекомых характеризуется хорошей выживаемостью и может существовать, располагаясь на различных поверхностях курятника, вне тела хозяина в течение продолжительного периода времени. Пухоеды, иногда поселяющиеся на хозяевах в очень большом количестве, вызывают раздражение кожи и зуд, а иногда и прямое повреждение эпидермиса, открывающее «ворота инфекции». У птиц нарушается целостность перьев. Среди пухоедов домашней птицы наибольшее значение имеет Eomenacanthus straumineus, паразитирующий на курах. При сильном заражении птицы теряют в весе, яйценоскость снижается, нарушается нормальный рост цыплят. Зараженные куры заметно выделяются по внешнему виду: оперение их всегда взъерошено, птицы беспокойны, непрерывно чистятся клювом, пытаясь выловить паразитов. Не исключено, что пухоеды могут играть роль в передаче инфекционных болезней (риккетсиозов и вирусных заболеваний) домашних животных. Борьба с пухоедами относительно проста, так как практически весь жизненный цикл паразитов проходит на теле хозяина. Она сводится к применению различных инсектицидов (карбофос, дельцид и др.). Однако яйца паразитов устойчивы по отношению к ним, поэтому обработка должна быть повторной. С целью снижения вероятности повторного инфицирования, рекомендуется проводить профилактические мероприятия, включающие обработку помещений при помощи химических аэрозолей и дыма.

Клопи ведуть нічний спосіб життя, днем ховаються у різноманітних укриттях і, будучи потривоженими, дуже швидко тікають від світла. Яйця відкладають купками, одна запліднена самка може відкласти до 500 яєць. Через 3 тижні з'являються личинки, які 5 разів линяють, причому перед кожним линянням їм необхідно повноцінно харчуватися кров'ю. Дорослі клопи живуть близько 14 місяців і здатні довго (понад півроку) голодувати, особливо в холоді. У пошуках господаря клопи орієнтуються за допомогою нюху. Комахи нерідко переповзають з квартири в квартиру по стінах будинків, долаючи при цьому значні відстані. Рухаються вони дуже швидко. За хвилину клоп може проповзти більше метра. Клопи добре адаптовані до харчування кров'ю. Вони висмоктують кров безпосередньо з судин, не руйнуючи їх і не викликаючи утворення гематоми. Їх колючо-сисний хоботок працює при цьому за принципом шприца. Приступаючи до смоктання крові, клоп іноді кілька разів поспіль вводить хоботок в шкіру хазяїна, поки не знайде потрібну кровоносну судину. Акт харчування кров'ю триває від 7-15 хв, за цей час самка клопа поглинає близько 7 мг крові. Момент уколу безболісний (слина містить антикоагулянти), проте саме слина клопа викликає у людини алергічні реакції (свербіж, плями, печіння, пухирі). Ступінь чутливості до токсичного впливу слини клопів дуже індивідуальна. Деякі люди взагалі його не відчувають. Постільний клоп може харчуватися також кров'ю дрібних ссавців і птахів (наприклад, курей і голубів). Мабуть, саме цей факт відіграє ключову роль в тому, що клопи тривалий час зберігаються в покинутих помешканнях. З іншого боку, на людину можуть нападати клопи, що паразитують на різних ссавців (кажанах та ін.) і птахів. Відомо, що паразит голубів - Cimex columbarius нерідко переповзає в квартири з гнізд, розташованих під дахами будівель.

Клопы ведут ночной образ жизни, днём прячутся во всевозможных укрытиях и, будучи потревоженными, очень быстро убегают от света. Яйца откладывают кучками, одна оплодотворённая самка может отложить до 500 яиц. Через 3 недели появляются личинки, которые 5 раз линяют, причем перед каждой линькой им необходимо полноценно питаться кровью. Взрослые клопы живут около 14 месяцев и способны долго (более полугода) голодать, особенно в холоде. В поисках хозяина клопы ориентируются с помощью обоняния. Насекомые нередко переползают из квартиры в квартиру по стенам домов, преодолевая при этом значительные расстояния. Двигаются они очень быстро. За минуту клоп может проползти более метра. Клопы хорошо адаптированы к питанию кровью. Они извлекают кровь непосредственно из сосудов, не разрушая их и не вызывая образования гематомы. Их колюще-сосущий хоботок работает при этом по принципу шприца. Приступая к сосанию крови, клоп иногда несколько раз подряд вводит хоботок в кожу хозяина, пока не найдет подходящий кровеносный сосуд. Акт питания кровью продолжается от 7-15 мин, за это время самка клопа поглощает около 7 мг крови. Момент укола безболезнен (слюна содержит антикоагулянты), но слюна вызывает у человека аллергические реакции (зуд, пятна, жжение, волдыри). Степень чувствительности к токсическому воздействию слюны клопов очень индивидуальна. Некоторые люди вообще не ощущают его. Постельный клоп может питаться также кровью мелких млекопитающих и птиц (например, кур и голубей). По-видимому, именно этот факт играет ключевую роль в том, что клопы длительное время сохраняются в покинутых жилищах. С другой стороны, на человека могут нападать клопы, паразитирующие на разных млекопитающих (летучих мышах и. др.) и птицах. Известно, что паразит голубей — Cimex columbarius нередко переползает в квартиры из гнезд, расположенных под крышами домов.

В оселі людини клопи можуть розмножуватися в незліченних кількостях. Нападаючи вночі, вони порушують сон, позбавляють людину нормального відпочинку. Укуси клопів провокують алергійні реакції у людини. Слина клопів може викликати різні алергічні прояви - свербіж, печіння, почервоніння шкіри, утворення папул і навіть анафілактичний шок. На даний час майже у 80% людей зафіксовані алергічні реакції на укуси клопів. При високій чисельності клопи можуть стати причиною залізодефіцитної анемії, особливо у дітей. При інтенсивному розчісуванні місць укусів на шкірі можуть виникати гнійники - ворота для вторинної інфекції. Роль клопів в перенесенні інфекційних хвороб, хоча і підозрювалася неодноразово, але до сьогодні не доведена. Відомо лише, що в організмі клопів можуть тривалий час залишатися живими збудники вісцерального лейшманіозу (кала-азар) і інших трансмісивних хвороб. Так, наприклад, рикетсії Провачека і збудники Q-лихоманки здатні розмножуватися в шлунку постільної клопа. Чумні палички залишаються в його кишечнику живими протягом 2-х, а спірохети - збудники поворотнього тифу навіть 5-и місяців. Більш як півроку зберігаються і збудники туляремії В експериментальних умовах постільний клоп може через укус передавати збудників щурячого висипного тифу, гемолітичний стрептокок і вірус курячої віспи. Однак, епідеміологічних даних, які підтверджували б участь постільних клопів в перенесенні цих та інших інфекційних хвороб, поки немає. Наявність в житлі людини клопів завжди розглядається як показник санітарного неблагополуччя. Щоб позбутися цих комах на даний час застосовуються різні контактні отрути тривалої дії (хлорофос, метафос та ін.), якими обробляються стіни, меблі, книги і т.д. Клопи гинуть, стикаючись з обробленою отрутами поверхнею. Застосування цих засобів вимагає обережності, оскільки всі вони, в тій чи іншій мірі отруйні і для людини.

В жилище человека клопы могут размножаться в несметных количествах. Нападая ночью на спящих, они нарушают сон, лишают человека нормального отдыха. Укусы клопов провоцируют аллергические реакции у человека. Слюна клопов может вызывать различные аллергические проявления – зуд, жжение, покраснение кожи, образование папул и даже анафилактический шок. В настоящее время почти у 80% людей зафиксированы аллергические реакции на укусы клопов. При высокой численности клопы могут стать причиной железодефицитной анемии, особенно у детей. При интенсивном расчёсывании мест укусов на коже могут возникать гнойнички – ворота для вторичной инфекции. Роль клопов в переносе инфекционных болезней, хотя и подозревалась неоднократно, но до сих пор не доказана. Известно лишь, что в организме клопов могут длительное время оставаться живыми возбудители висцерального лейшманиоза (кала-азар) и других трансмиссивных болезней. Так, например, риккетсии Провачека и возбудители Q-лихорадки способны размножаться в желудке постельного клопа. Чумные палочки остаются в его кишечнике живыми на протяжении 2-х, а спирохеты — возбудители возвратного тифа даже 5-и месяцев. Свыше полугода сохраняются и возбудители туляремии В экспериментальных условиях постельный клоп может через укус передавать возбудителей крысиного сыпного тифа, гемолитический стрептококк и вирус куриной оспы. Однако, эпидемиологических данных, которые подтверждали бы участие постельных клопов в переносе этих и других инфекционных болезней, пока нет. Наличие в жилище человека клопов всегда рассматривается как показатель санитарного неблагополучия. Для истребления этих насекомых в настоящее время применяются различные контактные яды длительного действия (хлорофос, метафос и др.), которыми обрабатываются стены, мебель, книги и т. п. Клопы гибнут, соприкасаясь с обработанной ядами поверхностью. Применение этих средств требует осторожности, так как все они, в той или иной мере ядовиты и для человека.

Захворювання характеризується катаром дихальних шляхів, пневмонією та загальною інтоксикацією. Збудник - внутрішньоклітинна бактерія (хламідія) - Chlamydia pneumoniae - найчастіша причина пневмоній, ангін, ГРЗ, фарингітів та інших захворювань органів дихання. Вкрай нестійка в навколишньому середовищі, високочутлива до звичайних дезінфекційних засобів. Резервуар і джерела збудника: хвора людина. Шлях передачі - повітряно-крапельний; фактор передачі - повітря зі збудником. Хвороба широко розповсюджена. Відзначаються спорадичні випадки і епідемічні спалахи. Підйоми захворюваності спостерігаються в осінньо-зимовий і ранній весняний періоди. Клінічні ознаки: лихоманка, нежить, кашель, який іноді триває більше 2 тижнів. У літніх людей бронхіти і синусити можуть набувати хронічного характеру. Провідна форма захворювання - запалення легенів, атипова пневмонія. Клінічні симптоми у дітей найбільш часто проявляються як гостра вірусна інфекція. Хламідійна пневмонія відноситься до атипових форм, і спочатку маскується під такі захворювання як фарингіт, риніт, ларингіт, синусит, бронхіт, отит. На тлі циз захворювань характерними є такі симптоми: підвищення температури тіла, нездужання, біль у м'язах, слабкість, але без лихоманки. Насторожувати мають раптові напади сухого кашлю, що переходить в продуктивний з невеликою кількістю слизово-гнійного мокротиння. Невиражені симптоми хламідійної респіраторної інфекції часто ускладнюють діагностику пневмонії, що не дозволяє почати своєчасне лікування. Смертність від захворювання складає 5%, причиною є відсутність своєчасного лікування. Для діагностики застосовують методи лабораторного аналізу: імуноферментний аналіз, імунофлюоресцентний аналіз, серологічні методи, ПЛР-аналіз. Лікування антибіотиками: тетрациклін, еритроміцин, пеніцилін, ампіцилін, доксициклін, міноціклін, азитроміцин та ін.

Характеризуется катаром дыхательных путей, пневмонией и общей интоксикацией. Возбудитель — внутриклеточная бактерия (хламидия) – Chlamydia pneumoniae — очень частая причина пневмоний, ангин, ОРЗ, фарингитов и других заболеваний органов дыхания. Крайне неустойчива в окружающей среде, высокочувствительна к обычным дезинфекционным средствам. Резервуар и источники возбудителя: больной человек. Путь передачи — воздушно-капельный; фактор передачи — воздух с возбудителем. Болезнь распространена повсеместно. Отмечаются спорадические случаи и эпидемические вспышки. Подъемы заболеваемости наблюдаются в осенне-зимний и ранний весенний периоды. Антитела к возбудителю инфекции редко обнаруживаются у детей в возрасте до 5 лет; доля их возрастает среди подростков, достигает около 50% у лиц в возрасте 20-30 лет и еще более повышается среди лиц пожилого возраста. Основные клинические признаки: лихорадка, насморк, кашель, который иногда длится более 2 недель. У пожилых людей бронхиты и синуситы могут приобретать хронический характер. Ведущая форма заболевания — воспаление легких, атипическая пневмония. Клинические симптомы у детей наиболее часто развиваются с явлений острой вирусной инфекции. Хламидийная пневмония относится к атипичным формам, и вначале маскируется под следующие заболевания: фарингит, ринит, ларингит, синусит, бронхит, отит. На этом фоне появляются симптомы: повышение температуры тела, недомогание, боль в мышцах, слабость, ознобы не характерны. Настораживать должен сухой приступообразный кашель, переходящий в продуктивный с небольшим количеством слизисто-гнойной мокроты. Неяркие симптомы часто затрудняют диагностику пневмонии, что не позволяет начать своевременное лечение. Диагностируется путем лабораторного анализа: иммуноферментный анализ, иммунофлюоресцентный анализ, серологические методы, ПЦР-анализ. Лечение: тетрациклин, эритромицин, пенициллин, ампициллин, доксициклин, миноциклин, азитромицин.