Ентомофільні сільськогосподарські культури поділяються на такі, які бджоли відвідують добре, бо вони є добрими медоносами та пилконосами, і слабовідвідувані, в яких виділення нектару незначне або нектар малодоступний для бджіл.
Медоносні бджоли охоче відвідують квітки гречки, соняшнику, баштанних культур, ріпака, гірчиці, еспарцету, коріандру, буркуну та ін.
Квітки червоної конюшини, люцерни, льону, бобів, сої бджоли відвідують погано. Технологія використання бджіл на запиленні цих культур має свої особливості.
Запилення культур, яких добре відвідують бджоли
Культура гречка без запилення не дає зерна, тому вважають, що запилення бджолами у загальному комплексі агротехнічних заходів підвищує її врожайність на 25—40 %. Будова квітки та фізіологічні властивості її зав'язі перешкоджають самозапиленню, а якщо воно іноді відбувається, то дає незначну кількість насіння низької якості. Запилюється вона перехресно бджолами і то лише 20—30 % квіток утворюють насіння, тому посилення діяльності бджіл — великий резерв підвищення урожайності. Квітка дає 0,4—0,5 мг нектару. Бджола за один виліт відвідує 80—100 квіток, а 1 кг меду збирає з 4—5 млн. квіток. Квітка потребує дворазового відвідування бджолою і краще запліднюється у ранкові години. При запиленні від 8 до 10 год. озерненість становить 23,7, а від 13 до 15 год. - 8,3 %.
Квітки гречки пристосовані для перехресного запилення своєю будовою. Для них характерна так звана рівностовпчастість: у одних квіток високі стовпчики маточок і короткі тичинки, у інших короткі стовпчики і довгі тичинки. На тілі бджоли пилкові зерна з двох типів квіток зосереджуються у певних місцях і потрапляють за призначенням, що сприяє утворенню зав'язі.
При організації запилення гречки звертають увагу на правильне розміщення пасік біля її масивів. Оскільки до них підвозять велику кількість бджолиних сімей (близько 250 на 100 га), необхідно запобігати перельотам бджіл через інші пасіки. Їх ставлять з різних боків масиву в зручних для під'їзду місцях з урахуванням того, що найкраще запилення відбувається на площі радіусом не більше 500—700 м від пасіки.
Найбільш нектароносні квітки і високий процент зав'язування насіння спостерігають в першій половині періоду цвітіння. Гречка дає в Україні майже половину товарного меду. Найбільше господарство, де гречку вирощують за інтенсивною технологією, виробничо-наукова система «Гречка», створена у Тернопільській області. Використовуючи бджіл на запиленні, у господарстві одержали по 18—25 ц/га зерна. У Сумській області були досліджені кращі попередники під гречку. Визначено, що внесення гербіцидів і пестицидів під попередник або під посіви гречки зумовлює зменшення відвідування бджолами квіток гречки.
Для ефективного запилення цієї культури важливо створити умови доброго нектаровиділення відповідною агротехнологією.
С о н я ш н и ку своєму суцвітті має безплідні крайні язичкові квітки, які своїм кольором приваблюють комах, і трубчасті квітки, які дають насіння. Вони цвітуть два дні, запліднюючись на другий день. Незапліднені квітки живуть довше, але здатність до запліднення у них суттєво знижується. Частково запилюються квітки вітром. Серед комах-запилювачів бджоли становлять 95—98 %. Квітка потребує 6-8-разового відвідування бджолою, а бджола для заповнення зобика нектаром повинна побувати на 90 - 100 квітках. Запилення бджолами зумовлює підвищення урожайності на 40 - 50 %.
На посівах гібридного соняшнику потрібно розміщувати пасіку з урахуванням польоту бджіл впоперек рядів батьківських та материнських форм, тому що бджоли в польоті тримаються рядків і погано перелітають з квітів однієї форми на другу. Виникає необхідність збільшити норму бджіл на таких посівах соняшнику.
Е с п а р ц е т. Квітка живе близько доби, розкривається зранку, опівдні запилюється. У нижній половині суцвіття квітки продуктивніші і дають краще насіння, тому запилення доцільно проводити з початку цвітіння. Підвищення урожайності від запилення бджолами становить 70—450 кг/га. На Донецькій дослідній станції було визначено пряму залежність між інтенсивністю забарвлення квітки еспарцету і її нектаропродуктивністю.
Серед польових культур бджоли добре відвідують буркун, рапс, конюшину повзучу, коріандр, перко та ін. Для запилення культур, які добре відвідують бджоли, бджолиних сімей вивозять не менше норми і розміщують їх на посіві групами так, щоб бджоли могли рівномірно охопити всю площу.
Запилення культур, яких погано відвідують бджоли
Це в основному багаторічні бобові трави. Широке їх використання потребує багато насіння.
К о н ю ш и н а- ч е р в о н а.Насінники її займають у країні близько 1 мли. гектарів. Квітки запилюються перехресно і потребують дворазового відвідування бджолами. У сотні квіток утворюється 10 -70 насінин. Глибока (7—12 мм) трубочка віночка робить її нектар майже недоступним для бджіл. Природні запилювачі джмелі, а також бджоли, які становлять серед запилювачів 51—75 %. Один джміль працює на конюшині майже як три бджоли. Бджоли відвідують квітки конюшини краще, коли в них нектару багато і він високо піднімається у трубочці віночка квітки. Цьому сприяє удобрення посівів, яке збільшує висоту нектару у трубочці віночка від 0,8 до 2,8 мм, кількість квіток у суцвітті від 83 до 98, а насіння у ньому від 7 до 48 штук. Урожай підвищується від 0,24 до 1,7 ц/га. Добре утворення насіння забезпечують 100 і більше одночасно працюючих бджіл на 100 м2 посіву. З підвезенням до посіву однієї сім'ї кількість бджіл на цій площі збільшується на 23 шт. Тому на 1 га потрібно не менше 3—4 сімей. Підвозять бджіл до посіву перед цвітінням або на його початку. Розмішують вулики по 50—60 штук з таким розрахунком, щоб бджоли рівномірно відвідували всі рослини і щоб віддалений кінець поля був від пасіки не далі 300 м. На великих площах створюють зустрічне запилення. Надмірне віддалення від пасіки знижує якість і кількість запилення. На відстані 200—400 м в одному суцвітті зав'язалось 39 насінин, а на віддалених - 6. Під час цвітіння застосовують відомі засоби посилення запилювальної роботи бджіл (дресирування, зменшення кількості перги у гнізді та ін.).
Л ю ц е р н а.У південній і середній смузі країни це важлива кормова культура. Великі площі її у спеціалізованих господарствах. Квітки люцерни розкриваються і запилюються миттю під механічною дією комах-запилювачів. Медоносні бджоли неохоче відвідують квітки, бо можливе защемлення хоботка або ніжки. Вони збирають з нерозкритих квіток нектар, здебільшого просовуючи хоботок у квітку збоку, і запилення не відбувається. Їх приваблює нектар і пилок, якого у цій квітці у два рази більше, ніж у квітці еспарцету, що вказує на те, що люцерна є гарним медоносом. Розкрита і запліднена квітка швидко в'яне і утворюється плід. Маточка дуже чутлива до пилку у момент розкриття квітки. Через 24 години запліднюваність знижується у 4 рази, а через 48 годин зовсім втрачається. Нерозкрита квітка живе 6—8 днів. Здатність її до запилення зберігається довше, однак з часом також зменшується. Тому своєчасне розкриття і запліднення квітки є вирішальною умовою утворення насіння. При самозапиленні насіння не утворюється.
Кількість розкритих квіток називають рівнем запилення. При низькому рівні в суцвітті залишається 15—20 нерозкритих квіток. На полі нагромаджується багато 2-8-денних нерозкритих квіток, які мають приємний аромат і надають гарного вигляду травостою. Це призводить до зниження запліднюваної здатності квіток і урожаю.
За даними багаторічних спостережень Полтавської дослідної станції, рівень запилення люцерни становить близько 20%, а насіння утворюється у 51—60,9 % розкритих квіток. Подібні результати одержані у дослідах Української станції бджільництва.
Установлено, що 30 % розкритих квіток може дати урожай насіння люцерни 6 ц/га. Виходячи з цього, сучасну забезпеченість посівів комахами-запилювачами треба збільшити в 4— 5 разів. Природні запилювачі люцерни — поодинокі бджоли, які розкривають квітки, збираючи пилок. За 1 - 1,5 місяці свого життя одна така бджола розкриває близько 31 тис. квіток. При наявності на 1 га 3 - 6 тис. таких бджіл забезпечується урожай насіння 2 ц/га. У Новосибірській області запилення з їх участю дало 5 ц/га насіння. Медоносні бджоли розкривають 2,5 - 5 % відвідуваних квіток. В Ставропольському краї вони розкривали 10 % квіток, що сприяло підвищенню урожайності на 1 - 1,5 ц/га. Тут спостерігали, що через смуговий посів фацелії з люцерною на насінниковому полі поліпшує запилення люцерни.
На Українській дослідній станції бджільництва визначено, що сім я бджіл за період цвітіння люцерни здатна запилити 35—74 мли. квіток. Для кращої роботи бджіл рекомендовано проводити посів люцерни з міжряддям 60 см. При великому насиченні поля медоносними бджолами підвищення урожаю насіння люцерни безперечне. У нашій країні відомий урожай люцерни до 15 ц/га, а розрахункова спроможність її — до 30 ц/га насіння, що свідчить про невикористані резерви збільшення урожаю насіння цієї культури.
Перед початком запилення люцерни у радіусі 3 км скошують приваблюючу рослинність. Поблизу в полях сівозміни не розміщують медоносів-конкурентів, які дуже приваблюють бджіл. На початку цвітіння вивозять бджіл з розрахунку 5 - 10 сімей на 1 га. Вимоги до бджолиних сімей, техніка розміщення їх на посіві, засоби посилення їх запилювальної роботи на люцерні та інших рослинах, що погано приваблюють бджіл, такі ж, як на насінниках червоної конюшини. Ознакою нормального запилення люцерни є наявність на площі 100 м2 200-600 одночасно працюючих бджіл, швидке в'янення розкритих квіток, мала кількість нерозкритих квіток, непоказний вигляд суцвіть, слабкий запах квіток.
Запилення овочевих і баштанних культур
Насінники овочевих культур (капусти, редьки, редиски, цибулі, моркви) запилюються перехресно і при достатньому відвідуванні бджолами дають високий урожай насіння. Так, урожай насіння капусти від бджолозапилення порівняно із самозапиленням підвищується в 4,5 рази, цибулі — в 23—27, моркви — в 15,3 рази.
Баштанні культури мають роздільностатеві квітки, які добре приваблюють бджіл. Запилюються вони перехресно і потребують багаторазового (20 - 30) відвідування бджолами. Одна сім'я запилює 2 га баштану.
Запилення овочевих культур у теплицях
На Україні понад 20 тис. бджолиних сімей використовують на запиленні огірків і помідорів у теплицях, площа яких зростає. Тепличні умови несприятливі для життя бджіл. Щоб зберегти сім'ю і забезпечити інтенсивну роботу бджіл на запиленні, потрібний особливий догляд. Розмір тепличної пасіки установлюють з розрахунку одна сім'я на 1000 м2 площі культур, які цвітуть одночасно. Стільки ж резервних сімей утримують на пасіці, яку розміщують біля медоносних угідь, кочують з нею, заготовляючи якомога більшу кількість меду (бажано стільникового) та стільників з пергою. Ця пасіка повинна мати запасних маток та певний рівень приросту. Квітку тепличних огірків бджоли повинні відвідати 7—9 разів.
Для запилення огірка у зимових теплицях бджоли потрібні з січня й лютого. В цей же час матки в бджолиних сім'ях починають відкладати яйця, а бджоли - вирощувати розплід. Проте умови в теплицях для виведення розплоду несприятливі: підвищена проти нормальної вологість повітря, висока температура, недостатнє провітрювання, сторонні запахи тощо. Визначено, що для запилення огірка у блочній теплиці площею 1000 м2 потрібна одна бджолина сім'я силою 5 – 6 вуличок бджіл.
Оскільки бджоли не кожної сім'ї інтенсивно працюють на запиленні огірка, в теплиці ставлять дві сім'ї.
Щоб створити умови для нормальної життєдіяльності сімей, біля кожної теплиці з північного боку прибудовують бокс, в який і ставлять вулики з бджолами.
Вулики мають два нижніх льотки — один в передній, а другий у задній стінці. Зранку і до 11-ї години тримають відкритим передній льоток, а потім відкривають і задній. Попрацювавши на запиленні квіток в теплиці, бджоли після 11-ї години літають поза теплицею, де збирають пилок і нектар. Біля теплиць необхідно висівати культури, які утворюють багато пилку.
Вулики ставлять у теплицю з таким розрахунком, щоб до появи перших квіток на огірках бджоли вийшли із зимового спокою і мали у гнізді розплід. На це треба 7—10 днів перебування сім'ї у теплиці. Вулик ставлять на підставку, висотою 30 - 40 см, у південно-західному кутку теплиці, де збирається найбільше бджіл. Інколи розміщують його у південно-східному кутку теплиці, де в ранкові часи краще освітлення. Через 3—4 дні гніздо сім'ї оглядають, виявляючи наявність кормів, матки, видаляють бокове утеплення
Виліт бджіл спрямовують вздовж теплиці. Навпроти вулика забілюють скло теплиці.
Активність роботи бджіл у теплиці зумовлюється високою нектарністю квіток, яка залежить від ґрунтового живлення рослин, освітленості приміщення. Якщо вода при поливі рослин змиває з квіток нектар і пилок, бджоли їх не відвідують. Тому часто у нижній частині рослин, яка зволожується під час поливу ґрунту, утворюються деформовані плоди.
Бджоли добре працюють при температурі + 22 °С, вологості повітря 70 – 80 %, освітленості 5000 лк і відсутності відлякуючих запахів, які залишаються після обробки рослин отрутохімікатами. Витрачаючи на один виліт близько 20 хвилин, бджола відвідує 30 – 60 квіток, при цьому чоловічих у 2 – 3 рази більше.
У зимові місяці порівняно з весняними виліт бджіл з вуликів менш інтенсивний. Для його поліпшення у ранкові години проводять дресирування бджіл на відвідування годівниці з кормом, що містить 1—2 краплі будь-якої ефірної олії (м'ятної, анісової чи ін.). Годівницю розміщують на протилежному боці теплиці і спочатку приманюють бджіл, підставляючи годівницю до льотка вулика.
У другій половині дня рослини обробляють отрутохімікатами. Бджіл при цьому ізолюють, користуючись видалювачем Портера. На другий день зранку бджоли знову відвідують квітки. Припинення льоту їх навіть на добу знижує урожайність тепличних культур.
Бджолині сім'ї в міру потреби забезпечують пергою, підставляючи у гніздо пергові рамки. Медові запаси підтримують на рівні 10—12 кг. Рамки з пергою, по 6 - 8 кг на сім'ю, заготовляють на резервній пасіці, а нестачу меду поповнюють цукром або цукровим медом, в якому є ферменти бджолиної слини, що краще впливає на бджіл. З обніжжя готують солодке кормове тісто, змішуючи його з цукровою пудрою та сиропом до необхідної консистенції. Згодовують корм по 100 - 300 г 1 раз на тиждень загорнутим у дрібну капронову сітку у формі коржа, поклавши зверху на рамки гнізда. Інколи пилок насипають у комірки стільників, зволожують його водою і кладуть у гніздо.
Весною із зацвітанням у природі перших пилконосів бджолам дають можливість вилітати із теплиці через отвір у даху 10 х 10 см. Біля нього для бджіл малюють яскравий знак у формі квітки, а не геометричної фігури. Принесення пилку поліпшує роботу бджіл у теплиці на огірках. Сім'ям, що запилюють помідори, вильоту із теплиці надавати не бажано. Визнано недоцільним виносити вулик з теплиці. Біля тепличних комбінатів корисними є посадки пилконосних і медоносних дерев та кущів
Після закінчення сезону запилення сім'ї необхідно розмістити ближче до медоносів, провести планову заміну маток, підсилення за рахунок резервних сімей. Надалі їх утримують і готують до зимівлі так, як передбачено технологією утримання бджіл. До повторного використання на запиленні зимують вони у зимівнику або надворі.
Для запилення рослин у теплицях використовують місцевих бджіл та карпатських.
Запилення плодових і ягідних культур
Україна — держава садів, з цвітінням яких починається запилення сільськогосподарських культур. Першим зацвітає абрикос, потім черешня, вишня. Майже одночасно з ними цвіте слива, потім груша, літні сорти яблуні, а зимові сорти її завершують цвітіння. Усі види плодових порід, маючи двостатеві квітки, запилюються перехресно. Деякі сорти зерняткових порід можуть запилюватись пилком свого сорту і дати невеликий урожай. Ці сорти теж значно краще плодоносять при перехресному запиленні. Самозапиленню запобігає сама будова їх квіток, різні строки дозрівання маточок і пиляків. Крім того, пилок з тієї ж квітки або односортної з іншого дерева не дає запліднення. Квітка плодової породи здатна запліднитись тільки пилком так званого сорту-запилювача. У садівництві відомі кращі запилювачі для тих чи інших сортів. Це обов'язково враховують при закладанні садів. Крім основного сорту, залежно під типу саду, садять різні форми сортів-запилювачів. Результати запилення та урожайність садів значною мірою залежать від агротехнології садівництва, віку дерев, інтенсивності цвітіння, погодних умов, особливо під час цвітіння, та запилювальної роботи бджіл. Диких комах-запилювачів у цей ранньовесняний період ще мало і їх роль у запиленні незначна.
Основні запилювачі садів – це медоносні бджоли. Без них плодові дерева не утворюють зав'язі і після рясного цвітіння практично не дають потрібного урожаю.
Коли насиченість бджолами висока, яблуневі інтенсивні сади утворюють 30 - 40 % корисної зав'язі, а при рясному цвітінні зав'язь 2 - 3 % квітів забезпечує одержання високого урожаю. Квітки у деяких сортів яблуні мають зближені пиляки, що утруднює доступ бджоли до нектару. Ці квітки добре запилюють бджоли, що збирають пилок. У інших сортів доступ до нектару вільний. Бджоли, збираючи його, менше запилюють квітки і зав'язі утворюється менше.
Серед зерняткових порід найбільші площі займає яблуня, а потім груша. Вони подібні за біологією цвітіння, запилення, схемою садіння дерев і технікою запилення їх бджолами. Перед вивезенням у грушеві сади пасік необхідно провести дресирування бджіл шляхом згодовування сиропу, приготовленого на основі уварювання квіток груші.
Яблунева - квітка живе 4-8 днів. Маточка її дозріває на 2—3 дні раніше, ніж пиляки. Найбільше квіток на другий день цвітіння. З квіток перших 2—3 днів цвітіння формується 50 % плодів.
Серед 22 сортів яблуні при штучному самозапиленні п'ять давали 25 - 30 % можливого для них урожаю плодів, а при природному самозапиленні урожайність знижувалась ще у 2—8 разів. Із 43 рядів основного сорту високий урожай дали дерева 6 - 8 рядів, розміщених ближче до запилювачів. На віддалених рядах він знижувався майже у два рази, оскільки запилення було недостатнім, що підтверджується незначною кількістю насіння у плодах. Отже, з віддаленням від сортів-запилювачів утруднюється перехресне запилення, що може викликати зниження врожаю плодів. Ці ж дослідники помітили, що у садах з ущільненням розміщенням дерев у рядах 97—94 % бджіл літає вздовж ряду, а у карликових — 87—99 % бджіл.
У кісточкових садах переважають слива, вишня та черешня, які запилюються перехресно. Приймочки їх квіток і пиляки дозрівають неодночасно. Ще з нерозкритої квітки вишні, коли пиляки ще не дозріли, висовується довга, готова до запліднення маточка. Деякі сорти вишні зовсім не утворюють пилку. Квітки кісточкових теж потребують неодноразового відвідування бджолами і запилення сортами-запилювачами. При доброму запиленні урожай зростає у 2—3 рази.
Ягідники (малина, смородина, аґрус) приваблюють бджіл і добре плодоносять за сприятливих умов цвітіння та перехресного запилення бджолами. У малини супліддя велике, соковите, а при поганому заплідненні стає безформним і містить рештки незапліднених зав'язей. Чорна смородина при запиленні сортами - запилювачами дає 25 - 30 ц/га ягід.
У квітках аґрусу раніше дозрівають пиляки квітки. При підвищеній здатності сорту до перехресного запилення у його квітці більше нектару.
Квітки суниці здатні запилюватись односортним пилком, принесеним бджолою з інших рослин. Особливо важлива насиченість бджолами плантацій, на яких висаджені, крім звичайних, безпилкові сорти.
Бджолині сім'ї підвозять в сади на початку цвітіння або перед цвітінням, коли минає небезпека отруєння бджіл від останніх перед цвітінням обробок отрутохімікатами. Бджоли повинні встигнути запилити перші квітки в суцвіттях, які більш розвинені і дають кращі плоди. Залежно від віку саду, його площі, висоти та густоти дерев, сили їх цвітіння, насиченості сортами-запилювачами, стану бджолиних сімей і породних умов сім'ї розміщують у саду різними способами.
Рекомендаціями Держагропрому передбачено рівномірне розміщення бджолиних сімей у саду — по 15—20 на віддалі між групами не більше 300 м. Бджолині сім'ї перебувають у саду весь період цвітіння.
У випадку незадовільної роботи бджіл під час цвітіння запилювальні пасіки міняють місцями. Це можливо, коли утримують пасіку на платформах. Норма на 1 га зерняткового саду 2 сім'ї, а кісточкового — 2,5—З, при умові, що вони мають силу не менше 7—8 вуличок і 5—6 рамок розплоду.
Цікава стаття, дуже корисна бджолярам та фермерам.