Анкілостомідоз, діагностика, лікування
Анкілостомідози характеризуються алергічним ураженням шкіри, органів дихання на ранній стадії хвороби, виразкою травного тракту, на пізній стадії захворювання – анемією.
Термін анкілостомідоз об'єднує два гельмінтози - анкілостомоз і некатороз, схожі за клінічними та епідеміологічними ознаками.
Збудник: анкілостомозу - анкілостома Ancylostoma duodenale; збудник некаторозу - кривоголовка американська, або некатор Necator americanus. Тривалість життя анкілостоми - 4-5 років, некатори можуть прожити до 15 років.
Анкілостоми виділяють за добу до 10000 яєць. При потраплянні в ґрунт з фекаліями яєць гельмінтів при відносній вологості не нижче 70% і температурі не нижче 12-14°С, а також за наявності кисню, через 1-2 дні утворюються личинки, які стають інвазивними через 7-10 днів. Потрапляючи в організм людини, личинки у дванадцятипалій кишці ростуть і розвиваються до статевозрілої стадії.
Резервуар і джерела збудника: заражена людина, собаки і кішки.
Механізм передачі збудника: фекально-оральний і контактний; шляхи передачі - питний, харчовий, контактний.
Найчастіше зараження людини відбувається в результаті активного проникнення інвазивних личинок через шкіру, зазвичай при контакті ніг людини із забрудненою личинками анкілостомід ґрунтом або травою. Личинка може проникнути крізь шкіру на гомілці навіть через шкарпетки. Якщо личинки анкілостомід потрапили з їжею в рот, то в середину організму вони проникають через слизову оболонку.
Основні епідеміологічні ознаки: анкілостомідози широко поширені в основному в тропічній та субтропічній зонах, де уражено близько 50% населення, а за даними ВООЗ, близько 25% людей на землі заражені анкілостомідами.
Анкілостомоз зустрічається переважно на півдні Європи (Італія, Португалія), в Південно-Східній Азії; некатороз - в Східній Африці, Південній Америці, Азербайджані, Грузії, Туркменії. На території Росії некатороз реєструється на чорноморському узбережжі Краснодарського краю. В Україні часто зустрічаються завезені випадки даного тропічного гельмінтозу, як іноземцями, так і співгромадянами.
Частіше хворіють жителі сільської місцевості. Найбільшому ризику зараження піддаються діти, оскільки вони частіше ходять босоніж і не дотримуються правил особистої гігієни. До груп ризику в тропіках відносяться сільськогосподарські робітники.
У країнах з помірним кліматом осередки анкілостомозу можуть формуватися в вугільних і гірничорудних шахтах за наявності високої температури, вологості і поганого санітарного контролю. У субтропічних зонах ґрунт повністю очищається від личинок, тому зараження носить сезонний характер, в тропічних районах воно може носити цілорічний характер, посилюючись в сезон дощів.
Основні клінічні ознаки: для початкової стадії характерні свербіж шкіри, різні висипання, катаральні явища, в кінці першого місяця розвиваються запалення 12-палої кишки з нудотою, болями в животі, нерідко виникає діарейний синдром. Міграція личинок може викликати легеневий синдром (задишка, катар, хрипи). Хронічний перебіг анкілостомідозів проявляється слабкістю, запамороченнями, болями вгорі живота, зниженням маси тіла, набряками; відзначаються анемія та зниження кислотності в шлунку. У жінок виникають порушення менструального циклу, також порушується дітородна функція (аж до безпліддя). У чоловіків може виникнути імпотенція.
Діагностується анкілостомідоз при виявленні у свіжому калі анкілостомід або некатора.
Лікування проводять застосовуючи антигельмінтні (нафтамон, тіабендазол, мебендазол, комбантрин, левамізол) і антианемічні препарати.
Профілактикою анкілостомідозів є дотримання санітарно-гігієнічних правил, уникання безпосереднього контакту шкіри з ґрунтом: носіння взуття, використання бар'єрів при сидінні на землі. Періодичне обстеження і лікування населення ендемічних регіонів з інтервалами в 3-4 місяці. Для зменшення ризику отримати мігруючу шкірну личинку необхідно уникати прямого контакту шкіри з потенційно зараженим пляжним піском або інший грунт. Лікування від анкілостомідозу кішок і собак.
Пока нет комментариев. Будьте первым!