Багаторічна трав'яниста або напівчагарникова рослина – Gundelia tournefortii (Гунделія турнефора), що належить роду Gundelia (Гунделія) з родини Asteraceae (Айстрові), в 1998 р. опинилася в центрі уваги християн і багатьох країн. Це сталося завдяки ізраїльському ботаніку Авіноаму Даніну. При дослідженні Туринської плащаниці він виявив на ній пилок гунделії турнефори в кількості, що значно перевищує її наявність, викликану можливими природними причинами, наприклад, її приніс вітер. А оскільки гунделія турнефора в Італії не росте, то знахідка цього пилку підтверджує і походження самої Плащаниці – це Ерец-Ісраель (Земля Ізраїльська), і версію професора про те, що Терновий вінець Ісуса Христа був сплетений саме з гілочок гунделії турнефора.
Дискусії з цього питання не вщухають досі. Приводом для сумнівів є важлива обставина – шипи у гунделії у квітні (місяць страти Христа) ще не набувають своєї міцності й гостроти, залишаючись м'якими. Піддаються критиці також способи збору та визначення виду пилку.
Етимологія
Давньогрецький лікар і фармацевт Педаній Діоскорид у своїх працях називав цю рослину silybum (чортополох). У різних країнах мовою народів, що там живуть, гунделію турнефору називають: аккоуб (арабська мова), акувіт ха-галгал (іврит), сіліфа (грецька мова), кангар (вірменська та персидська мови), керенг (курдська мова), кенгер (турецька), чортополох (англійська мова).
В Біблії гунделія турнефора згадується під єврейською назвою «галгал» двічі:
- в «Книзі Псалмів» (83:14) – «Зроби їх (ворогів), як перекотиполе, Боже мій, як галгал перед вітром»;
- і в «Книзі пророка Ісаї » (17:13) – « ... і будуть переслідувані, як полова вітром (по) горах, і як перекотиполе бурею ».
Пориви вітру відривають дозрілі кущі гунделії від їх основного товстого кореня, стебла скочуються в колючі кулі і у вітряну погоду носяться по місцевості, як перекоти поле, лякаючи мандрівників «потойбічними» звуками. Місцеві жителі називають ці кулі «відьмами пустелі». У Вавилонському Талмуді гунделія згадується вже під біблійною назвою – «аккуб».
З історії вивчення
Гунделія турнефора була відома людям з прадавніх часів. Археологи знаходили на території Іраку та Туреччини обвуглені рештки її суцвіть, які відносяться до епохи неоліту. Ці знахідки свідчать про те, що ще 10 тисяч років тому люди вже вміли віджимати з насіння гунделії масло. Вперше рослина була зібрана для гербарію німецьким лікарем і ботаніком Леонардом Раувольфом (1573 – 1575) під час його експедиції в Левант (загальна назва країн, розташованих в східній частині Середземномор'я). Цей зразок зберігається в нідерландському місті Лейдені.
Інший німецький ботанік – Андреас фон Гундельшеймер (1668 – 1715) теж збирав зразки гунделії, подорожуючи з 1700 по 1702 рік Персією, Грецією, Вірменією та Туреччиною. Він звернув увагу на «цікаві колючі кущі», що там росли і дав роду цих рослин своє ім'я – гунделія. Опис і наукову назву дав рослині у 1753 р. шведський ботанік, лікар і зоолог, засновник систематики живих організмів Карл Лінней, зберігши при цьому родове ім'я, яке було присвоєне рослині Гундельшеймером.
Назва виду – турнефора, дана в знак вшанування заслуг французького ботаніка і професора паризького «Саду рослин» Джозефа Піттон де Турнефора (1656 – 1708). Тому міжнародна повна й правильна назва рослини – Gundelia tournefortii L. (літера L. використовується для позначення Карла Ліннея (1707-1778).
Більшість ботаніків вважає рід гунделії однотипним і визнають лише вид Gundelia tournefortii, допускаючи, що у нього може бути різне забарвлення квіток. Але є автори, які виділяють 9 різних видів, розрізняючи їх за кольорами квіток й густоти опушення пагонів і листя. Суперечки на цю тему в ботанічних наукових колах й досі не вщухають.
Опис
Гунделія турнефора невеликий, злегка паутинисто-опушений колючий чагарник. Стебла з молочним соком, товсті, заввишки 20 – 40 см, прості або розгалужені від основи. Листя розеткові, жорсткі, шкірясті, чергові, з товстою і широкою середньою жилкою, довгасті або довгасто-ланцетні, перисто-надрізані, пилчасті або зубчаті по краю, з товстими шипами. Центральне стебло несе до десяти суцвіть. Головки квіткових кошиків яйцеподібні, 4 – 8 см в діаметрі, оточені шипуватим листям. Квітки фіолетового або жовтого кольору з густими павутинними волосками.
Плід-сім'янка укладений в шкаралупу, утворену листочками обгортки, що зрослися, зворотньо-пірамідальний, горіхоподібний, 1,5 – 1,7 см завдовжки й до 1 см шириною. Нагорі він закінчується колючими шипами, забарвлений в сірий або сіро-коричневий колір. Після дозрівання надземні частини рослини висихають, а пізніше, в кінці весни – на початку літа, вони відриваються від основного кореня й, гнані вітром, розлітаються на велику відстань, як перекотиполе, виконуючи природний самосів. З кореня, що залишилося, виростає нова рослина.
Використання
Рослина становить інтерес з точки зору ботаніки й широким застосуванням в кулінарії, лікувальній практиці, як чудовий корм для худоби. Смак великих плодів-сім'янок схожий зі смаком насіння соняшника. Вони містять ефірні олії зі значною часткою тимолу і гермакрена -D (20-25% кожне). Заради отримання масла, гунделію культивують в промислових масштабах, а селяни вирощують на своїх ділянках спеціально для продажу на ринках. Адже всі підземні та надземні частини рослини їстівні.
Бедуїни та араби здавна використовували гунделію турнефору для приготування різних страв. Найпростіші – суп і салат з молодого, ніжного листя, а найсмачнішими вважаються незрілі бутони. В палестинських селах гунделію готують більш складним способом: частини рослини обсмажують в оливковій олії, нарізають, посипають ними відбивні й додають йогурт. За смаком це блюдо схоже на артишоки в суміші зі спаржею. Подрібнену й висушену рослину використовують як прянощі. Обсмажені й перемелені корінці служать замінниками кави.
У народній медицині гунделію турнефору застосовують для нормалізації цукру в крові, при стенокардії, вітіліго, хворобах печінки та шлунка, легеневих захворюваннях, проти паразитарних черв'яків. Експерименти на тваринах і клінічні випробування препаратів з G. tournefortii в офіційній медицині показали її високі лікувальні властивості. Вона має гіпоглікемічну, проносну, седативну, протизапальну, антисептичну та антиагрегантну дію. У спеціалізованих фармакологічних виданнях є інформація, що її лікувальний потенціал можна використовувати при інфекційних та шлунково-кишкових захворювань, раку і гіпертонії, проте ці властивості рослини ще вимагають додаткових досліджень та більш широких клінічних випробувань.
Пока нет комментариев. Будьте первым!