Порхавка гігантська (головач, дощовик гігантський), Calvatia gigantea — гриб родини лікопердових. Плодове тіло кулясте або овально-кулясте, гладеньке, спочатку біле, пізніше буріє, 15-35 (50) см у діаметрі. М'якуш молодого гриба білий, пізніше стає бежуватим, пурпурово-бурим, чорно-бурим, порохнявим. Росте на пасовищах, у садах і листяних лісах по всій території України. Збирають порхавку гігантську у серпні - жовтні. Придатні для вживання лише молоді, з білим м'якушем гриби. Використовують свіжими і сушать про запас тільки в день збирання, поки м'якуш чисто-білий. Перед сушінням плодові тіла подрібнюють на тонкі скибочки. М'якуш свіжого гриба містить антибіотик кальвацин, понад 5% білків, у тому числі близько 4% засвоюваних. Виділений з плодового тіла порхавки гігантської кальвацин володіє протипухлинними властивостями. В народній медицині порхавку гігантську використовують як кровоспинний і дезинфікуючий засіб.Зрілі порхавки застосовують у садівництві у боротьбі з тлею і багатьма шкідниками садових насаджень. Молоді плодові тіла порхавок не тільки їстівні, але і дуже смачні. Перед тим як смажити порхавки, їх потрібно промити, покришити на сковорідку й обсмажувати як всі їстівні гриби. У порхавок щільна шкірка і перед тим як приготувати, їх можна почистити як картоплю. Порхавки не потрібно попередньо ні відварювати, ні вимочувати, можна готувати їх в олії або сметані.Якщо захочете насушити цих грибів про запас для їжі та лікування, то їх слід перед цим трохи відварити, інакше вони стають крихкими й легко подрібнюються. При сушінні порхавки не втрачають своїх смакових і лікувальних властивостей.

Фіалка запашна, Viola odorata — багаторічна трав'яниста, без розвиненого надземного стебла рослина родини фіалкових. Фіалка запашна росте по всій території України в лісах, серед чагарників. Для лікувальних потреб заготовляють квітуючі рослини разом з кореневищами і коренями. Усі частини рослини містять ефірну олію, сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, саліцилову й інші фенолкарбонові кислоти та інші сполуки. Фіалка запашна заслуговує на увагу як засіб, що має відхаркувальні, антисептичні, протизапальні, сечогінні, проносні й слабкі гіпотензивні властивості. У великих дозах препарати фіалки спричинюють блювання. Як відхаркувальний і секретолітичний засіб препарати фіалки вживають при коклюші, гострому й хронічному бронхіті та при туберкульозі легень. Діуретичні й солегінні властивості використовуються при нирковокам'яній хворобі, подагрі, поліартриті, при деяких серцевих захворюваннях, що супроводяться набряками. Для посилення терапевтичного ефекту фіалку часто використовують у суміші з іншими лікарськими рослинами, що мають сечогінні властивості. Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при істерії, серцебитті, нервовому збудженні та безсонні (заспокійлива дія). Особливої уваги заслуговують повідомлення про випадки успішного лікування настоєм з листя фіалки деяких онкологічних захворювань (раку язика, гортані, горла і шлунка). Як зовнішній засіб настій фіалки є ефективним засобом при герпесі звичайному (змащування пухирців) та у випадку катаральних явищ ротоглотки (полоскання). 

Фейхоа Селлова, Feіjoa sellowiana — кущ або невелике (2-5 м заввишки) дерево родини миртових. Листки вічнозелені, товстуваті, шкірясті, супротивні, еліптичні, цілокраї, зверху темно-зелені, зісподу — білуваті від повстистого опушення. Квітки правильні, двостатеві, великі (до 4 см у діаметрі), по 1-5 у пазухах листків; пелюстки (їх 4) білі, всередині — темно-рожеві, яйцевидні, м'ясисті. Плід — жовтувата, часто з червонуватим боком і шорсткуватою поверхнею ягода. Цвіте у червні-липні. Плоди дозрівають з жовтня до зими. Батьківщина фейхоа — тропічні й субтропічні райони Південної Америки. В Південному Криму розводять як декоративну і харчову плодову рослину. З лікувальною метою використовують зрілі плоди фейхоа. Плоди вживають свіжими або переробляють на варення, джеми, желе, вино тощо.Плоди фейхоа містять значну кількість водорозчинних солей йоду (0,7-1 мг%), цукри (5-14%), органічні кислоти (1,5-3,5%), пектинові речовини (1,3%), вітамін С (близько 50 мг%), ефірну олію. Плоди фейхоа корисно вживати при хронічних гастритах зі зниженою секреторною функцією шлунку, хронічних ентеритах і колітах, пієлонефритах, порушеннях функції щитовидної залози та при атеросклерозі. Ефірну олію плодів використовують у дерматологічній практиці як протизапальний засіб.

Мандарин, Citrus unshiu — невелике (2-3,5 м заввишки) вічнозелене плодове дерево родини рутових. Молоді гілки зелені. Листки шкірясті, чергові, ланцетні, притуплені, зчленовані з черешками. Квітки двостатеві, одиничні або по 2 в пазухах листків; пелюстки білі, помітно відігнуті. Плід ягодоподібний, округло сплюснутий, на верхівці вдавлений, оранжево-жовтий. Цвіте у березні-квітні.В дикому стані невідомий. На Україні вирощують як оранжерейну плодову рослину.З лікувальною метою використовують плоди рослини. У м'якоті плодів є цукри (до 10,5%), вітамін С (до 40 мг%), тіамін, органічні кислоти (0,6-1,1%). Шкірка плодів містить ефірну олію (1,9-2,5%), флавоноїдні глікозиди, гіркі речовини та барвники. Головними складовими частинами ефірної олії є α-лимонен, α-пінен, цитраль, мірцен, n-цимол, терпінолен, каприловий та інші альдегіди, метиловий ефір антранілової кислоти та спирти.В натуральному вигляді мандарини вживають як загальнозміцнювальний засіб. Настойку зі шкірки плодів використовують як засіб, що збуджує апетит, поліпшує травлення, пом'якшує кашель, сприяє кращому відділенню мокрот. Свіжим натуральним соком (часточкою мандарина), якому притаманні фунгіцидні властивості, натирають ділянки шкіри, уражені мікроспорією або трихофітією. З лікувальною метою використовують мандарин у вигляді настойки: 2 столові ложки свіжої шкірки настоюють 7 днів на 250 мл спирту або горілки; приймають внутрішньо по 20 крапель з водою три рази на день за пів години до прийому їжі.

Вовчі ягоди звичайні, Daphne mezereum — кущ родини тимелейових, заввишки 40-120 см. Трапляється на Поліссі, в Карпатах, у Правобережному Лісостепу, дуже рідко — в Лівобережному Лісостепу в листяних і мішаних лісах. З лікувальною метою використовують кору гілок та плоди. Кору заготовляють навесні під час сокоруху, плоди — восени, в період повної стиглості. Зберігають вовчі ягоди окремо від іншої сировини, бо ця рослина отруйна. Кора і насіння містять оксикумарин дафнін, смолисту отруйну речовину мезерин, умбеліферон, дафнетин і фенолкарбонову кислоту. В насінні є й невелика кількість алкалоїдів. В народній медицині препарати з вовчих ягід використовують як болетамувальний, протинаривний і відтяжний засоби, при сильних невралгічних і ревматичних болях, радикуліті, діатезах, подагрі й паралічах, при золотусі й водянці, пухлинах горла і стравоходу, наривах. Свіжі або висушені плоди інколи приймають внутрішньо (один плід на день) при поганому апетиті, втомі, від атеросклерозу. Значно рідше рослину використовують при застудних захворюваннях, при туберкульозі, дизентерії, жовтусі та від паралічу язика (настойку кори деякий час потримати в роті). Настойка з кори і плодів — добрий інсектицид. Для внутрішнього застосування готують відвар подрібненої кори: 20 гр. сировини на 200 мл окропу, випарювати до половини, приймати по 1-2 краплі 3 рази на день. Можна приготувати настоянку кори: 1 гр. сировини на 64 мл спирту, приймати по 1-2 краплі 3 рази на день. Для зовнішнього застосування при невралгічних і ревматичних болях:настойка 1 частини (за об'ємом) кори і порізаних на шматочки гілочок з квітками на 3 частинах горілки, використовувати для натирань;мазь: 1 частина настойки на 2 частини вазеліну чи коров'ячого масла, для натирань. Рослина смертельно отруйна! Заготовляти, зберігати і використовувати рослину треба з додержанням заходів обережності. При перших ознаках отруєння необхідно викликати лікаря, а потерпілому надати першу допомогу.