Аврора Запорізького краю

Наше знайомство з Запорізьким краєм почалося з Оріхівського району, село Широке, куди ми приїхали до садового господарства Аврора, мабуть найбільшого в районі. Грунтовими дорогами і або, якщо і був асфальт, то давно нема.....

Щоб кримчанин переїхав до Запорізького села, то має бути якась надзвичайна мотивація, подумали ми. Коли почали перше знайомство, і нас зустрів директор Сергій Володимирович. Далі, вже коли сиділи за столом і знайомились з дружиною Валентиною Павлівною і дочкою Євгенією, все стало зрозуміло. Така міць і сила відчутні у Валентини Павлівни, її енергія, любов та вкоріненість в цю землю.... Недивно, що більше 300 гектарів садів, частоково ще з 60-х років, квітнуть і пахнуть у майже повній відсутності води і постали майже з небуття, коли їх довели до занепаду у післярадянські часи.

Тож, знайомтеся,ТОВ Аврората її власники

Як починалася історія родинної справи?.

Підприємство було засноване у 1997 році на базі колгоспу і садового господарства.

Сади були у дуже занедбаному стані. Відходили у небуття, як то кажуть. Все було у напівзруйнованому стані. Сергій Володимирович вчасно зорієнтувався. Спочатку взяв в оренду, потім викупив основні засоби. Якщо проїхати районом, жодні капітальні будівлі не збереглися. Ця база залишилась, тому що батьки її вчасно взяли і відбудували, реконструювали, підтримували усі ці роки, - розповідає Євгенія

Які напрямки діяльності Аврори?

З минулого року почали лінію переробки яблучного соку прямого віджиму. Почнемо з цього, а далі будемо розвиватися, цікавлять переробка фруктів, фруктові чіпси.

Ще є полеводство, вирощування зернових.

Фермерське господарство Максі Агро і зернове господарство Хліборобор. Обидва знаходяться на одній території і об’єднані однією ціллю, ідеєю, займаємось в одному напрямку.

Cадоводство без переробки ми вже зрозуміли що неможливе. З минулого року почали віджим яблучного соку. В нас є холодильні камери для зберігання. Поки що в єдиній скляній тарі, пляшках відпускали.

Самі ви з цих країв?

Сергій Володимирович: Я сам з Криму. Народився там і виріс. А потім зустрів Валентину. Вона навчалась у Сімферопольському сільськогосподарському інституті. А Валентина з цих країв. Вона привезла мене сюди.

Валентина Павлівна: Тут виросла і працювала у цих садах майже з моменту їх заснування. Вже 35-ий сезон пішов. Важко навіть повірити. Дуже багато всього пережити довелося. І хорошого, і дуже хорошого і поганого.

Сільським господарством займалися з дитинства?

Моя мама садівник, брала з собою на роботу. Лазив по деревах, збирав черешні хлопцем. Досі спогади і шрами на ногах, коли падав з дерев.

Яка профільна освіта?

Валентина -агроном-садовод, а я- енергетик, у Мелітополі закінчував.

Валентина Павлівна згадує: Як привезли мене 15 липня 86 го року сюди, так я і залишилась.

Ми знаходимося на території садової бригади колгоспу імені Куйбишева. Садівнича бригада, площа саду 307 гектарів, очолював її бригадир-садовод, герой соцтруда знаменитий Єфіменко Андрій Сергійович. Пощастило працювати з ним напротязі 18 років.

А що змінилося в саду з тих пір?

До тих культур, які вирощували, добавилися ще культури. Змінилися технології. У нас зараз інтенсивні сади.

У ті часив кожному колгоспі був свій сад. І тут у нас тоже. У Хмельнику був сад. В свободі був сад. В Широкому був сад.Потім зробили центральний сад. Всіх об’єднали, а у 1997 році пішов розпад колгоспу. Ми взяли спочатку в оренду. У спадок лишилося 327 гектар 60-ого року посадки. Сад Семиренко. Мільйон доларів боргу. Дуже довго підіймалися.

Я часто спілкуюся зі своїми однокурсниками. Дуже багато, хто не по професії працює, багато, хто і працює. Десь 12 чоловік нас лишилося, а набор був 100 чоловік. І отак кожен дуже довго вже пропрацював, і у нас є такий позивний “камікадзе”-самогубці-садоводи.

Які найголовніші труднощі у садоводів?

Погодні умови дуже змінилися. Весняні заморозки, дуже різкий перепад температур. Все це, звісно, створює певні труднощі у вирощуванні садової продукції. Особливо весняні заморозки. Якби не вони, садоводи б давно літали на золотих самольотах. А так ви бачите, як.

Минулого року ми зібрали десь 300 тон, а в цьому році близько 80 тон черешні. Уявіть собі. А скільки ж вже вкладено. Тому зараз працювать, працювать і працювать….

Це вже сади, які повністю дають отдачу. Ми їх у 2003 році повністю пересадили, красиві вони.

Мама має на увазі, - пояснює нам Євгенія,-У нас не інтенсивні технології. Бо в нас катастрофа- немає поливної води. В нашому регіоні абсолютно немає поливної води. У нас всі сади ростуть без поливних умов. І щоб дерево черешні почало давати врожай, треба чекати 8 років. Навіть 10. Перший врожай 8, а повний 10 років. 10 років треба обрізати, вносити добрива, обробляти міжрядку, а через 10 років можливо, якщо всі зірки зійдуться, отримаємо врожай. От ми вже ці 10 років дочекались, тепер лишилось отримувати.

Валентино Павлівна, а у вас є улюблена культура?

Я настільки привередлива людина. Якщо мені щось, або хтось не подобається, щоб мені не робили і вверх ногами і вниз головою, нє-воно ні рости не буде, ні плодоносити. Ну а так, культури є всі. Одне мене смущає. Виноград я люблю їсти, а доглядати за ним…

У нас агрном молоденький працює, Володя. Він ще з дитинства, як йому років 6 було, з нами. Він скаже- росте в нас виноград і в теплицях,і на вулиці. Але і хочеться, і не зовсім. Ну а в отсальному,як його не любити, якщо ти сам вирощуєш саджанці, садиш, балакає до нього, любиш його. Кожного ранку обїжджаєш, по 2 по 3 рази. Розумієте, по-іншому ніяк. Можна відчувати енергетику кожної ділянки, кожного поля. В нас є місця,які ми ще не пересадили. Я вже подумки знаю, де що буде рости.І от як посаждиш так, воно йде як з води. А як щось не те, воно все буде не так. З. Чим це повязано, я не можу сказати. Але я відчуваю, де що повинно рости.

А скажіть, будь ласка, в Японії є така традиція, гуляти квітучими садами. Говорять, що воно додає життя. Ви погоджуєтесь з цим?

Розказують трактористи, що коли вони їздять в рядах на обробку , час від часу оголені пари вибігають.То в нас тут є інша традиція приходити в сад і займатися коханям.

Але коли знаходишся у квітучому саду, це відчуття такої божої благодаті. Все цвіте і пахне, така неймовірна краса. Звісно, це все надихає на подвиги.

Я сама особисто і машини арестовувала. Бачу стоїть машина.Чого це вона там стоїть…

На Русі була традиція, що господарі аби надати землі родючості, виходили і займалися на ній коханням. Це називалося- розкачувати землю. Тому ми цьому не запобігаємо. Нехай люди насолоджуються один одним і нам від того користь.

А фотосесії ви не влаштовуєте? Чи якісь події, зелений туризм?

Ні, на фотосесії ми не приймаємо, але школи приїжджали на екскурсії. Жіноча міська рада проводила мироприємства для школярів з зеленого туризму. Привозили дітей з Запоріжжя. А вони не бачили в житті ні гусей, ні качок. Їм тут був справжній контактний зопарк.Ми поводили їх садом, порозказували, але їм найбільше задоволення, як вони побачили ті стада гусей, качок. Здорові бугаї вже, майже 20 років,а почали ганятися, ловити, за хвости дьоргати…

Проводили семінари, міжнародний семінар з питань погоди. 480 представників з 12 країн тут були. Ми загубили в саду китайця. Понаїхали двоповерхові автобуси…

Розкажіть про ваш сік і подальші плани?

Сік лише перший рік віджимаємо. Треба відшліфувати саму технологію. Треба щоб в цьому соку не було осаду, ніяких додаткових речовин.

Ми виграли грант відфонду підтримки малого бізнесу в Україні на суму 200 тис гривень. Ми на цю суму придбали , що змогли. Там 75 відсотків покриває грант і своїх потрібно внести 25. 250 тис в нас було. Шеф сказав- “ножки по одежке”. Ми придбали пастерізатор з розливом по пляшках. Це було наше перше таке придбання. На даний момент ми зіштовхнулися з тим, що прес, який в нас є, нас не дуже влаштовує. Ми написали ще один грант. Поки йдеми в такому режимі, поки все виходить, на прес. Будемо встановлювати новий прес. Так по-тихесеньку. На подальший розвиток потрібні гроші. Тому поступово все. Навіть наприклад той самий дозатор- 3,5 тис євро. Ще якась маленька штучка- євро, євро, євро...

А де і як реалізуєте свою продукцію?

Виключно в Оріховському районі. Наших локальних мережах. Нам поки що не вистачає навіть Оріховський район забезпечити. У нас його розхватали. Не змогли виконати всі замовлення. Їх на 20 тон, а ми продали тон 5.

Спочатку були працівники. Почали пробувати, брати додому.

Вони повернулись, сказали- а він неякісний, на дні осад лишається.

На що я їм: “Рєбята, якщо на дні осад, це значить мякоть в яблуках. Що сік зроблений з яблук, а не з концентрату.”

І так спочатку один взяв за рахунок зарплатні, потім другий, третій. Потім наступна зарплатня. Ми пляшку рахуємо як 25 гривень. А вони своїм друзям перепродали з додаванням вартості. Потім кумов'ям, потім іншим і іншим. Тож збільшили свої зарплатні.

А тут же люди бачать, з чого робиться сік. Що ніякої хімії не додаємо. Робимо з яблук, більше абсолютно нічого. І почали брати дітям. І на Київ вже замовляють, і у Верховну Раду, і у Кабмін, і до генпрокуратури ми відправляли… “Давайте, давайте, коли ви почнете….”

Скільки працівників?

Наш постійний штат 25 працівників- адміністрація, механізатори, охорона, агрономи. На сезон запрошуємо найманих працівників за трудовими договорами- на 3 місяці - на прополку, подвязку, обрізку або на збір черешні.

Чи немає проблем з людьми?

Платіть людям і вони приїдуть. І не треба буде в Польщу на заробітки їхати.Гарний зборщик за день може заробити 1700 гривень. Нащо тоді їхати. Що не можемо, це забезпечити роботою на цілий рік. Найголовніше- не жаліти грошей, щоб люди йшли з задоволенням, розумієте. Втрачають ті, хто не платить. Ми не можемо порівняти з Польщею чи Німеччиною, де зарплати 9 євро на годину.

Як рятуєте дерева від заморозків?

На жаль, тільки у казці можна врятувати кострами. Зараз є нові технології- застосовують Теплові пушки, такі як дощові існують. Але то дуже багато грошей треба.. Ми використовуємо хімічні препарати. Такі як атонік. Він захищає плодові обєкти від переохолодження. Наприклад, якщо температура перед цвітінням мінус 5, то три градуси зберігає. То вже буде мінус 2. Методом оприскування перед заморозками робимо. Механічні засоби не працюють.

Заморозки 2 типів:

Є ті, що стеляться по землі. Нижня точка, вони йдуть як туман стелиться по землі.

Другий тип, коли відкрите небо, морозне повітря прям з космосу портапляє на землю. Тобі палити вогнище даремно. Все тепле повітря на гору піде.

Коли стелиться, ще можна пробувати палити.

Тим більше на скільки вистачить тих вогнищ, коли в тебе сотні гектарів.

В цьому році яку маємо картину.

За географічними даними ми знаходимось на височині Донецького кряжу. І це найвища точка. Як ви заїзжали по лівій стороні від асфальта, там все померзло. Справа і пішло на височінь, там все збереглося. Така погода цього року була турбулентна. 22 травня у всіх людей померзла вся картопля. І то ж був не лише почвений заморозок. Він же ж і повітряний. Вже висіла черешня така як горошина. Осипалося десь процентов 60. У 2000 році теж дуже сильний заморозок. 7 равня ми прокинулись їхати на роботу, а вікно повністю вкрите морозом.

Які б нововведення зробили у господарстві, якщо будуть вільні гроші?

• Купити теплову пушку
• Зробити озеро з водою
• Накрити сіткою
• Пробити скважину на 400 метрах
• Обладнання для переробки...

Зараз води просто не маємо. У 86 році нас тут топило, водою заливало колодязі і вода у людей в погребах стояла. Навіть в хатах старих вкопаних через полові дошки вода проступала. Десь з 95-97 року вода почала уходити.

Яка причина відсутності води?

Коли Янукович вперше балатувався в Президенти, сюди приїжджали його депутати в Оріховський будинок культури. І я там їм поставив питання про воду. Спеціалістів підняли, вони пояснили. У Степногорську були вугільні шахти. Щоб вода не затоплювала шахту, там стояло холодильне обладнання для заморозки води. Після розпаду Союзу і шахти не потрібні, електроенергію відключили і вся вода почала сходити в шахту. Там вже утворилась промоїна. На той момент, скільки років минуло, промоїна була 150 метрів діаметром. Де ця вода виходить? Можливо, у Чорному морі. Але щоб розуміти геологію, ми, Полтава, Запоріжжя, Херсон знаходимось на одній плиті гранітній. І всі дірки, які в граниті є, вся вода сходить з плити в землю. І ось ця проблема буде лише ставати дедалі гірше. І цим ніхто не займається.

На даний момент по селу є колодязі, вириті у 50 роках. Стоять абсолютно порожні. Вся вода завозиться до села. По суті, екологічна катастрофа, якою ніхто не займається!

Куди реалізуєте свою продукцію?

Яблуки, сливи, аличу реалізовували на території України. Черешню на експорт, майже вся черешня на Білорусь йде.

Яблука в нас сорт без поливу, якість середня. Але сік чудовий. Люди з задоволенням купують. Через те що немає води, в наших яблуках більше сухих речовин, концентровано більше вітамінів. Виходить, машини які приїжджають з Західної України, продають яблука в Запоріжжі, потім порожні їдуть до нас і завантажують наші яблука до Західної України. Ми спочатку не розуміло навіщо ганяти один той самий товар. А в них в яблуках немає такого відсотку сухої речовини, в них соки не виходять. Гарний сок має мати концентрацію сухих речовин. А у них виходить водичка. Наш без цукру, без додатку. Суміш яблучних сортів- Семиренко, голден.

Замінити Семиренко нічим не можна. В нас сад закладений самим Семиренко і особисто від нього. Посаджений у 1960 році. Брали почку з того саду і селекція та сама.

В основному наша вся продукція орієнтована на споживача і попит. Черешня крупноплідна дуже добро уходить. Груша лісова красуня- її раніше особливо росіяни полюбляли. Слива Стен Лі -теж куди завгодно вези.

Ви надаєте перевагу українським покупцям чи з закордону?

Нам потрібні гроші, тому за кордон. Український покупець: "у вас стільки відсотків треба зняти, ми знайшли дешевше, краще…" і починають морочити голову. Білоруси пишуть- “бесспорно ваша черешня сегодня лучшая на рынке. Она сегодня лучше всего продавалась по Ждановичам и наша цена самая высокая”. Наступного дня пишуть:“Да, качество немного упало, но мы все-равно остаемся лучшими в среднем сегменте.”

Тобто вони не намагаються скинути ціни. Відразу пропонують 4 долари за кіло, в той час як наші 1,5 долари…

Який сильний не був би патріотизм, але втрачати півтора долари на кілограмі , це не патріотизм, вибачте. А у Швеції ціна 20 євро за кіло черешні. Сьогодні відправили машину, стоїть на митниці там.

Крім того, в Київ привезли черешню, стоїмо 4 дні, а в Білорусії за день. Це ж швидкопорчений продукт, його треба швидко продавати. Патріотизм має бути взаємним. Крім того, про що б ми не говорили, на сьогодні є статистика: Україна може спожити 17-20 тис тон черешні. Оце наша виделка, все. А ми виробляємо 175 тон. Звісно ми йдемо на зовнішній ринок. Крім того Крим відпав, Донецьк, Луганск відпав як ринки збуту, а це були наші основні регіони.А до усих проблем, наш сад завжди висаджувався під Донецьк. Тут і траса йшла на Донецьк, не була ще такою вбитою. Постійно черги були і машини відправляли. Ці регіони з великою платоспроможністю. Люди які добре заробляли і добре їли. Черга на 2 тижні наперед. Мелітополь від нас 120 км. І в Мелітополі вже відходе все, а у нас вона тільки починається. Зараз, з відпавшими частинами від України, держава не може спожити все.

У позаминулому році у нас з яблуками була катастрофа. 200 тон яблук ми віддали за копійки на сік просто, а з таким трудом. Собівартість яблука півтори гривні, а доводилось по 70 копійок віддавати. Зараз подивимось цех і далі Володя, наш агроном провезе вас садом.

Семиренко найнестійкіша до всього. Тому у домашніх умовах не родить. У садових умовах- агротехніка й система обробки від шкідників.

Наш цех для переробки. Гидрокулер з холодною водою, тарний склад, лифт для тари. Мойки для яблук, дробілка, преса і пастеризатор.

Чи є якась державна допомога?

Є державні перевірки. За кожного не працевлаштованого працівника допити, медкомісії, перевірки. Цього року була держслужба з перевіркою. Зайві клопоти, час.

Діти завжди хотіли йти шляхом батьків?

Син категорично відмовився, сказав його не цікавить сільське господарство. Займається сонячними батареями та електронікою.

А Женя мріяла стати стоматологом. Але на той час не було у нас грошей на навчання. Тож пішла на агронома. Зараз вона вийшла на міжнародний рівень. А ще привела нам інженера. Її чоловік- інженер. Іноді вона згадує, що хотіла бути лікарем. Але я думаю, що вона не обіжена. Та і особисто в нас не було сумніво, що Женя з її впевненістю, серйозним ставленням, професійністю і широким поглядом на речі, абсолютно на своєму місці.

Ми скоро вже на пенсію, треба комусь це продовжувати. Адже скільки це все створювалося, садилося. Колосальний труд. Зараз ви все побачите на власні очі…

Ми сідаємо до машини агронома, нас чекають розкішні сади з великою історією та величезним вкладенням людських сил та любові.

Відчути це у смаках іхньої продукції, з кожним ковтком соку і не тільки, можна, звернувшись до Аврори особисто, на їх профільну сторінку.

Там же більше інформації, фотографій і всі контакти.

Фото в статті VasylenkoPhotography